__________
Вона любила вкриватися хвилями
Й це не якась метафора, для кращої рими,
Ця жінка, справді ними вкривалася і я навмисне зроблю цей рядок не римованим,
Щоб ви зрозуміли, що я говорю речами правдивими.
Описати словами цю красу важко, краще узріти своїми очами,
Але якщо коротко, то вона, абсолютно нага сідає на березі моря
І її рукам відкриваються та крапля святості, яку не подарувати нам всім, будь-якими речами —
В такі моменти вона справді виглядає, як свята.
Ця прекрасна жінка підіймає долонею хвилю,
Й знову це звучить казково, та я бачив це на власні очі,
Й та хвиля слухається її, горнеться до її тіла, й дотик той дарує радість морю,
Після цієї радості, воно зостається теплим навіть вночі
Хоча не повинно було б! Бо літо вже майже скінчилося
Й вже немає того сонечка, що б гріло цю бурхливу воду,
Але є вона, і її роман з тим морем, що своїми бризками намагалося повеселити її волосся,
Мені інколи здавалося, що навіть птиця не могла полетіти далеко, задивившись на її вроду.
Мені сумно, що ви ніколи не зможете побачити цієї любові,
Цих ніжних обіймів хвиль, що так лагідно, так манірно торкалися її грудей,
Торкалися плечей, живота і як вона після того говорила на морській мові...
Ви не побачите, бо це не для вас, не для простих людей.
Я святий, й то був удостоїний честі узріти це лише раз,
Але я пам'ятаю це так добре, що здається й ім'я свого так гарно не пам'ятаю, як це,
Я не знаю, хто ця жінка, але вона точно любіша богу з усіх нас,
А може вона й сама є богинею. Та морю неважливо ким вона є чи була, його турбувало лише її світле лице.
Вона там могла сидіти довго-довго й води не заморювались її ласкати, дарувати їй насолоду,
Та вона, часом, заморювалась вигинатись, та млосно видихати.
Були часи, коли та святая не приходила й тоді море сумувало, гнівалось на всіх й робило непогоду
Й тоді воно бажало смерті всім, хто до нього наближався, й починало убивати.
Але потім знову приходила вона й воно знову біля неї муркотіло,
А жінка знову насолоджувалася теплом тих хвиль-покривал, й море знову починало добру погоду приносити.
Й коли вони починали прощатись, то море наостанок її ніжки гріло,
А під вечір по ній залишався лиш на піску слід, й море в тихому сумі продовжувало той слід пестити…
Захотілося стати тим святим і узріти всю її красу своїми очима