Їхала дев'ята маршрутка,
Людей напхалось багато.
І всі здавалось дивились на мене.
Та сталася біда,
В маршрутку на перехресті врізались машини.
Перевернулась маршрутка й стало душно і неприємно. Від людей.
Загорілась маршрутка.
Кричу "люди, рятуйте!"
А людей як вітром здуло. Ні-ко-го.
Я вже й шкіри не відчуваю й одяг зотлів. Шкода.
А людей нема. Хоч вмри.
Напевно це вже сталось.
А одягу все таки шкодА...
Останнє речення викликало нервову посмішку. Нагадує Єйтса і його іронічні останні слова у вірші, які викривають сенс. Ваш жахливо пронизливий вірш врізався в мою голову, як маршрутка. Дякую за нього :)