Самотній вітер гуляє по полю,
Куйовдить волосся, розносить листи.
Чому в цьому світі йому довелося
Покинути все і у мандри піти?
Ніхто не чекає, ніхто не згадає,
Хіба що моряк до болю смутний,
Що теж загубив все і вирішив згодом
Покинути дім і у море піти.
Б'ються все хвилі - то вітер лютує.
Сумує за домом та за теплом.
Та він не один-їх уже двоє:
Він і моряк сидять за столом.
Сядуть удвох, вип’ють чарчину.
Розкажуть про долю, світ та любов.
Добре нап'ються, а як охмеляться,
То кожен у свої мандри пішов .
Вже не самотні, є де спочити
Від вічного виру швидкого життя.
Чекає на вітер дідо старенький,
Йдуть вони разом у майбуття.
Відчувається водночас смуток і тепло від прочитаного, добре передана атмосфера. Чудовий вірш!