На сотий день ти мені пишеш...
Будь ласка, спогадом залишся.
Моє життя поділене на до і після.
Я буду ще жива, коли опаде листя?
Я дам тобі надію. Сама сontra spem spero,
Що чорний дим не заполонить моє небо.
Не знаю, може я колись тобі пробачу
Ту матір, що над тілом сина плаче.
Читала ти новини? Як тобі нова карта?
Замість українських міст — російська нафта.
Замість життів — обличчя вбивці.
Легко їм казати, коли сидиш на місці.
Не знаю, може я колись тобі пробачу.
Читаючи новини — плачу,
Одна сльоза — одна дитина,
Її, напевно, зґвалтували або вбили.
Я пам'ятаю наше спілкування, не подумай,
Були близькими наші погляди і думи.
Ти кажеш що війна жахлива.
А я той жах побачила наживо.
Стану я для тебе тою, ким я не хотіла,
Піду від тебе, не маю я на інше сили.
Сльози і шепіт порушать нічну тишу:
«Будь ласка, лише спогадом залишся»
[14.06.2022]