тут немає водкі, тут є горілка, що рятує нас кожного понеділка, коли у новинах знову почнуть одну й ту саму розмову про два-три тижні від сили, копаючи нові могили. те, що схоже на юнацький максималізм тепер є реальність, а не антиутопія чи сюрреалізм. ми все це проходили разів.. безкінечно. і сто тридцять чотири заборони, точно, забула — це ж недоречно. недоречно і те, що ми з вами існуємо досі, бо якщо таки дати нам життя, то лише безголосим. та головна суть у тому, що водкі немає. отож, повертайся додому, російський солдате, тут на тебе ніхто не чекає.
top of page
bottom of page