Я знаю, що ти хочеш сказати,
Крізь мовчання та екран телефону.
Я знаю, що ти поруч,
Хоч цього і не видно нікому.
Тихий погляд, натягнуті струни,
Що простяглись крізь наші серця,
Я не заплачу, не зараз,
Розпач- для часу убивця.
Я ненароком торкаюсь заборонених мною ж думок.
І наче ж я певна, але воно не дає спокою.
Крадеться у снах і бентежить вночі,
Та і вдень прокидає з відчуттям сліз на щоці.
Не заплачу. Бо причин немає.
Чи є?-
Голова ніяк не збагне.
Усе буде добре-
Банальщина, що в'ється поряд увесь час.
Мені все-таки холодно тут,
Серед невідомості та новин сірих мас.
І вдивляючись в стомлені очі твої,
В де-не-де пооране зморшками обличчя,
Я обожнюю кожну клітинку,
Ти для мене- реальності пограниччя.
Але ж війна все ще триває..
І мені справді нестямно шкода
аж до знесиленого серцебиття,
Що тобі довелось прожити найжахливіші сторінки життя.
Всі мої вірші про тебе,
Я повністю й уся твоя.
Ти- моє натхнення, моя згуба і водночас спасіння.