Коли вона відкривала очі -
Світ починав існувати для неї,
А гіркі сльози її дівочі
Розливалися дощами з неба.
Коли ноги її торкались трави -
Довкола розпускалися квіти
І навіть найхижіші на Землі звірі
Прагнули ласки її.
Вона буцала каміння в море
І уявляла як тоне разом із ним,
Вона з піску збирала гори
Й руками ламала міцний граніт.
Люди довкола жахались цієї краси -
Їм не доводилося зустрічати таких людей
І скільки цих нахаб тишини не проси,
Вона для них - породження темряви.
Адже вона як втілення цього світу -
В її очах зібралася всі вади їхні.
І вона мовчала в силу свого дівочого цвіту,
Щоб через ті вади, прекрасний світ не затих.
