жіноча доля

колись ми були щасливі,

чи може мені так здавалося,

однією жили ми миттю,

куди ж те життя дівалося?

чому все що чую від нього,

це п'яні матюччя і сварку страшну,

чому піднімає він руку,

а не каже тихенько: "люблю?"

чому він не любить сина,

якого я 9 місяців носила,

чому піднімає він руку

на рідну кровинку свою?

дитя йому каже:

"тату, давай будем разом гратися",

а він: "діставай жінко водку,

а ти малий, відчепися".

"зараз прийдуть друзяки,

ми свято малого відмітим",

і замість того щоб з сином побути

влаштовує п'яний кіпіш.

"послухай, Маринко, а що в тебе з оком?" –

мене на роботі питали,

"та просто зі сходів невдало впала," –

усім їм одне казала

а що їм казати? що б'є і пиячить?

що сину не спиться ночами?

я звикла терпіти, така моя доля:

носити синці під очами

от виросте син, візьме дім в свої руки,

і батькові скаже: "кінчай уже пить",

от може тоді заживемо всі разом,

як вдасться до того моменту дожить.

чому ж я не бачила зразу,

коли він ті кляті троянди дарив?

він був дуже ніжний і вічливий, трясця,

ну як я такого могла не любить?

давно вже б від нього пішла, так жалію,

як буде без мене він, бідний, страждать,

а може жалію його я даремно,

давно треба сина уже рятувать.

він бідний, з дитинства страждає і бачить

як б'ють його маму, і чує сварки,

він чує глузливі і п'яні матюччя,

мучиться бідне диття без вини.

оце моя сповідь,

страждальна балада,

таких ще багато на світі жінок,

молю, не терпіть ви бійки і образи,

хапайте дітей та робіть перший крок.

хай будете бідно і скромно ви жити,

та буде щасливе дитя біля вас,

тікайте жінки і дітей бережіте

від п'яних бійок матюків і образ.