Холодно...чому мені в біса так холодно?
Я спиняюсь, щоб вдихнути морозне повітря...
Так сильно.
Так сильно засіло у грудях- твій сміх, твої пісні і ми з тобою одні.
Чому ж ноги несуться вперед, коли вже душа лишила скелет?
Натягнута шкіра, зіниці розбиті і роки життя убиті.
Криками, стогоном, страшенними муками-
Вони доносяться до мене жахливими звуками.
Сонце не згасло, сонце ще світить, то чому ж моє серденько, так самотньо в світі?
Я розсипаюсь, я не кричу, мені боляче, але я ще терплю.
Я вірю й чекаю.
Попри реальність і факти, я буду чинити теракти.
Аби ж не згубитись, не заблукати серед холодних фігур і знати...
Знати, що я не одна.
Небеса.
Всміхають мені і звуть за собою, шукають мою душу.
Та чи знають вони, що я ще жити мушу?
Нічого не гріє, нічого не світить, а від сніданку без тебе мене ж так сильно нудить...
Я буду, я ще трохи побуду ось тут, поки сніги заметуть.