його гнів відчуваєш усередині
вулканічну лаву розрізняєш по кістках
ти сиди-сиди на тому березі
слухай потайки оповідь Дніпра
його смуток ділить ліву й праву сторони
контролює трафік після дев‘яти
злива розщеплює ремені тривоги
не витримавши хмари сліз
його подив бачиш з кольору очей
вони сиплять ранішнім туманом
занурившись у глибину речей
рахує кроки замість вільних місць у раї
його радість вбачається в обличчях
що не встають на роботу до восьми
ти живи-живи поки є ще місце
як тебе не любити Києве мій