це просто замальовка
невеличкі сірі будівлі в перемішку з голими вже ніби-то цілу вічність деревами та пустими лавочками з'являлися в очах так само швидко, як і зникали. колеса шеруділи по холодному асфальту, потемнілому від нещодавнього дощу.
він їхав. їхав невідомо куди, невідомо навіщо. можна було б подумати, що у нього в житті серйозні труднощі, від яких тікає так швидко, ніби від голодного вовка. та для нього це було нормальним. він, як і завжди, тікав не від чогось конкретного та страшного, а всього лише від самого себе. хоча, можливо, це й не менш страшно, ніж розлючений вовк.
і ні, це ніяким чином не означає, що проблем в житті у нього не було. навіть навпаки. але він вже просто звик. тож єдине, від чого залишалося тікати, це він сам. страшний зубастий вовк, що лякає самого себе, той ще парадокс. але ж хто тоді він сам? чи, може, десь всередині ховається малий кролик з опущеними донизу вушками? тоді вже ця поведінка точно буде виправдана.
але ніхто, нажаль, не знав, що приховане в душі простого патлатого хлопця з пустим поглядом. по ньому зовсім не видно, кролик він, чи вовк. хоча це й не є особливо важливим. важливіше те, що він тікав від себе. а через те, що від такої надокучливої істоти, яка поряд з тобою все життя, ніхто теоретично втекти не спроможний, йому доводилося бути наполегливішим, ніж всі ці "ніхто". хоч поки в нього й не вийшло ще їх переплюнути. цікаво, чи на довго це затягнеться? але цього ми також знати не можемо. марно.
будівлі, дерева, лавочки. і знову те саме. знову. знову. о, ні, тепер над лавочками почали спалахувати ледь помітні вогники вуличних ліхтарів. хоча лавочки так і залишались пустими, тож сенс світіння цих ліхтарів був під великим питанням.
вже вечоріло. а дорога, здавалося, ніколи не скінчиться. це було йому тільки на руку, адже відчай повинен спіймати свій потік вітру до того, як вилетить з середини душі. так легше відпустити його остаточно. от він і летів, немов птах. хоча не зовсім. бо птахи все ж таки більш вільні, аніж цей світловолосий хлопчисько, що хитається тут серед цієї нескінченої дороги. це зовсім не те, що небо. хоча, уявивши небо тут, можемо без жодних проблем вважати протилежне.
12 бер. 2022