Бузок #F #A #Міні #флаф

Конає вечір, заходить сонце, ніч починає панування. Дві дівчини прогулюються по тихому, майже мертвому селі не спішним кроком, розмовляючи про все на світі. Про літо, що ще не почалося, але, безсумнівно, швидко мине, про птахів, які пролітають над головами, які вицьохкують свої неймовірні пісні, про вже зелений сад, що тільки вчора був скритий під білосніжним снігом, про неймовірно прекрасне голубе небо по якому плили різноманітні хмарки. —Дивись, ось ця схожа на котика. А ця на крокодила. А ця як дві краплі ведмідь— Тихим, бадьорим голосом захоплено розповідала блондинка —А ця схожа на гриб— – Гей, злодюга, ні совісті, ні стида- Вдалечі почувся старий, суворий голос. Озирнувшись на крик, вона побачила, що її не слухають, а людина, з якою вона ділилась враженнями, десь за межами  поля зору. -Гей, ти де? Різко з-за кущів, з квітами в руках вибігла юначка, схопивши попідруку, кудись потягла —Гей, ми куди?Що сталося?— з задишкою спитала дівчина —Куди подалі. Я, короче вирішила тобі нарвати бузку, я думала він просто сам посеред дороги виріс, я чесно не знала, що бабуся буде проти. Подивись, чи вона біжить за нами. Біжить? — Іскристим голосом, торопливо, з частими подихами питалась вона —Заспокойся, ні, старенькій немає, що робити, бігти вона за тобою буде— Смішливо заспокоїла вона, усміхнувшись, —Ну... це типу тобі— Брюнетка протягнула букет, трохи обскубаний, трохи помятий, трохи розтріпаний. Це і не дивно після такої прогулки швидким кроком. Легіт розкуйовджував неслухняне, темне волосся, сарафан розлітався. Тяжкий видих —Кохаю тебе—