#WINNER #Джину_Синхун #S #Б #Міді #ВПроцесіНаписання #18+ #Романтика #Кпоп #Kpop
——————————————————————
Жахливий і сильний гуркіт огорнув увесь будинок, і Джину розплющив очі, прокинувшись від раптового шуму. О ні, гроза. Він ненавидів таке, особливо вночі, коли безуспішно намагався заснути. Хлопчина сів на ліжко, протираючи втомлені очі, і тут же почув черговий звук грому, який супроводжувався яскравим світлом ззовні, тож він застогнав і швидко пірнув під ковдру. Згорнувшись у клубок, він слухав, як дощ люто б'є по даху, а крізь ковдру все ще видно спалахи світла.
У цей момент Джину пошкодував, що не має такого міцного сну, як Міно або Синюн, тоді б він міг просто спокійно собі спати і навіть не чути цю страшну грозу. Насправді хлопці, найімовірніше, вже спали в дорозі, у поїзді, бо вирішили вирушити в подорож у гори, але Джину і Синхун не були фанатами таких розваг, тож просто залишилися вдома. Як же їм пощастило, подумав Джину.
Він зачекав, поки не було вже чути, що буря трохи вщухла, і нерішуче, як черепаха, висунув голову з-під ковдри. Коли старший повністю виліз, то почув слабке хропіння, яке лунало з сусіднього ліжка, і, озирнувшись, побачив, що Синхуна буря практично не турбує, адже той справді міцно спав.
Джину насупився: йому не подобалося, що він сидить під час грози на самоті. Він роздумував над тим, щоб розбудити молодшого, але зрештою вирішив відмовитися від цієї ідеї, тому що той не любить, коли будять просто так, і може бути дуже страшним у гніві, а крім цих двох у домі більше нікого немає, тож хто ж захистить переляканого бідолашного Джину від того розлюченого демона Синхуна? Хлопець надувся і знову сів просто на ліжко.
Можна ж перечекати цю бурю самому, подумав той. Він потягнувся і ввімкнув лампу, що стояла на тумбочці біля ліжка. Раптом блискавка з глухим тріском осяяла кімнату, і старший на мить припинив дихати: лампа і його маленький нічник внизу більше не працювали. Електрику було вимкнено, і, на жаль, для Джину, він боїться темряви так само, як і грози.
Ні, чорт, будь ласка... Хлопець зарюмсав, відчуваючи, як тремтить нижня губа. Було так темно, що він навіть не бачив перед собою власної руки, а тут ще сильний дощ, грім і сліпуча блискавка. Йому й справді було моторошно. Повернувшись назад під ковдру, він почав тихо плакати. Йому завжди було страшно, навіть у дитинстві. Доходило до того, що хлопчина біг до кімнати батьків і просився спати з ними в одному ліжку. З віком він виріс із цієї звички, змінивши її на нову: використання нічника. Але тепер у нього не було жодної з цих можливостей.
Джину міцно заплющив очі і сльози потекли по його щоках, коли він зарився під ковдру. Його тіло тряслося від страху, майже в ритм із піснею бурі за вікном. Раптом він згадав, що Синюн поклав у другу шухляду тумбочки ліхтарик і швидко дістав його, клацнувши вимикачем, щоб увімкнути. Тьмяне жовте світло допомогло йому трохи розслабитися, адже тепер тут не було непроглядної темряви, але йому все одно було страшно. Він ніяк не міг впоратися з цією бурею всю ніч. Принаймні, наодинці.
Повільно вислизнувши з ліжка, хлопець злякався сильного гуркоту грому і навшпиньки підійшов до ліжка Синхуна. Той виглядав таким спокійнісіньким, що Джину навіть стало не по собі від бажання розбудити його, але він не стримався, опустив руку на його плече і ніжно погладив того.
— Хуні, пробач, – прошепотів хлопчина, тримаючи ліхтарик під підборіддям, щоб молодший міг побачити його, але сльози все ще трималися в очах. Синхун зі стогоном, який був явно незадоволеним, прокинувся, протер очі й подивився на свого порушника сну, але, можливо, річ у його сонливості, бо коли він побачив Джину, який стояв над ним у цілковитій темряві, а ліхтарик відкидав дивні тіні на його обличчя, та ще й до того ж було чутно грім, той видав пронизливий крик, налякавши ним старшого до чортиків.
Хлопець зі страху схопився і швидко закрив рот Синхуна рукою, змусивши його мовчати.
— Заспокойся. Це всього лише я.
Хун зупинився, насупив брови, відштовхнув витончену руку і жадібно почав хапати ротом повітря.
— Джину? Ти мене до смерті налякав! Якого біса ти тут стоїш?
Хлопець фиркнув.
— Вибач, Хуні, але електрики не стало і я злякався, ти ж знаєш, як я боюся темряви.
Синхун примружився в темряві, помітивши, що лампа на тумбочці і маленький нічник Джину, під'єднаний до розетки поруч із його ліжком, не світяться. Йому стало не по собі від усвідомлення того, що його друг не може заснути в темряві й боїться, тож вирішив розбудити його, і вираз обличчя Хуна пом'якшав, коли він знову перевів погляд на Джину, роздивляючись його чудові оленячі, але зараз такі опухлі очі й залиті сльозами щоки. Він мабуть уже встиг поплакати від страху, бідний.
— Боже, Джину, – прошепотів він, сідаючи на своє ліжко і простягаючи руки для обіймів.
— Іди сюди, полохливе оленятко, чи мені тепер тебе ще й кроликом називати? Вони, між іншим, теж так лякаються, тобі й це прізвисько чудово підійде, – розсміявся Хун.
Джину одразу ж прийняв запрошення і влаштувався на колінах Хуна, проігнорувавши його слова, втупившись кінчиком носа в його шию і почав вдихати приємний аромат його одеколону, який був хоч і сильним і навіть зухвалим, адже саме такі запахи на собі подобалися хлопцеві, але все-таки Джину це теж сподобалося і зараз, у такий момент, навіть заспокоювало.
Синхун зітхнув, опускаючи руки тому на плечі і обіймаючи його, давши зрозуміти, що йому не варто боятися, адже він тут не один.
— Наш маленький злякався страшної бурі, так? – він обхопив Джину за талію, а іншою рукою погладив його по маківці, пальцями перебираючи м'які кучері.
— Тепер усе гаразд, я ж із тобою.
Джину важко зітхнув і йому хотілося розтанути в обіймах Хуна, а щойно той опустив руку на його голову, так і зовсім хотілося простогнати тихо, адже він так ніжно поводиться з ним зараз, навіть коли Джину взяв і ось так завадив йому спати. Той завжди давав йому відчути себе в безпеці, любив його і називав маленьким, але старший не ображався, навпаки любив це, хоча інколи хлопчина боявся свого друга, адже коли той злився, то краще треба було б тікати геть і не потрапляти на очі Синхуну.
— Дякую, Хуні, – пробурмотів хлопець, ненадовго прикриваючи очі.
— Та немає за що, чесно кажучи. Я навіть шкодую, що ти не розбудив мене раніше, – він доторкнувся до обличчя Джину, піднімаючи його пальцями, щоб той міг подивитися на нього і витер сльози великим пальцем.
— Мені самому стає сумно, коли я бачу твоє прекрасне личко в сльозах, – прошепотів Хун.
Джину потайки радів, що було темно і Синхун не міг бачити, як те прекрасне личко, про яке зараз говорить хлопець, наливається рожевим відтінком і ніби горить. Він зніяковіло видихнув і знову втупився обличчям у шию хлопця. Хун же на цю дію хихикнув.
— Гаразд, як щодо того, щоб я сидів тут, біля тебе, доти, доки не увімкнуть електрику, а потім ми повинні будемо знову лягти спати. Що думаєш?
У відповідь Джину негативно похитав головою, як же він може дозволити тому не спати? Молодший зітхнув, що ж поробиш із цим упертим оленям.
— Маленький, я знаю, що ти втомився. Тобі потрібно поспати, тому я хочу допомогти тобі з цим.
— Добре, – надувся він, і Синхуну навіть не потрібен був ліхтарик, щоб зрозуміти, що Джину надув свої губки.
— Так, не роби цього. Я знаю, що для тебе краще, – він обхопив хлопця за стегна, а потім поклав голову йому на плече і заплющив втомлені очі.
— Звідки тобі знати?
Хун зітхнув, посміхаючись при цьому, який же Джину і справді маленький та милий.
— Я просто знаю.
Він завжди був ніжним до старшого, навіть коли злився через щось, то жодного разу і не подумав би зірватися на ньому, хоча не раз помічав, як той лякається і намагається якомога швидше піти геть. Хун із самого першого дня почав звертати увагу на хлопця, точніше в нього не було вибору, адже нижчий на зріст милий, трохи старший за нього Джину, з такими великими й ідеальними очима, як в оленя, з гарними ямочками на щоках, притягував Синхуна до себе, як магніт, і не давав йому спокою вже кілька років.
Хлопець часто спостерігав, як той весело проводить час із Міно за іграми і доглядом за котами, і йому було заздрісно, ні, він серйозно ревнував свого маленького, якого вже встиг привласнити в себе в голові й уявляти милі й навіть хтиві речі з ним.
У самого ж не виходило грати, не хотілося заважати, кішок він не любив, але зате любив Джину, і зрозумів хлопець це зовсім нещодавно, тому що спочатку вважав, що той просто надто ідеальний і добрий друг, тому таких людей втрачати не хочеться.
А ще молодшому дуже подобалася наполегливість старшого, він так хоче бути в усьому кращим, намагається з усіх сил.
Із великого потоку думок його вивів гучний гуркіт, після чого лампа на тумбочці знову ввімкнулася разом із нічником Джину.
Старший теж злякався шуму, підняв голову і пробурмотів, усе ще сидячи на колінах молодшого.
— Що сталося?
— Електрику ввімкнули, – відповів Хун.
На вулиці, як і раніше, вирувала гроза, грім і дощ було чути, але, принаймні, блискавки вже не було видно.
— Добре. Тоді я піду спати. Дякую ще раз, Хуні.
Джину акуратно, але з великим небажанням зліз із колін Синхуна, ліг на своєму ліжку і зарився під ковдру. Молодший кивнув у відповідь.
— Так, не бійся, думаю, це скоро закінчиться.
Він вимкнув лампу і ліг зручніше, заплющивши очі, побажавши тому солодких снів.
Однак Джину ніяк не міг заснути. Він трохи непокоївся, що буря стане сильнішою й електрика може знову зникнути. Він повернувся і глянув у бік Хуна, побачивши, що той задрімав, і зітхнув, згадуючи нещодавні теплі обійми.
Йому вже давно подобається Хун, веселий і до болю в животі від сміху навіть іноді чудернацький, особливо зі своїми трендами в тіктоці, в яких неодноразово бере участь і сам Джину, але логічно не тому, що він палає любов'ю до цієї справи, як і Синхун, це він відчуває якраз таки до молодшого.
Старший обожнює, коли той дражнить його через зріст, так, він може дозволити таке тільки своєму Хуні, навіть Міно намагався якось раз пожартувати з приводу зросту, але отримав гарно так по потилиці від Джину за цю витівку.
Однак щойно всі ці думки перервалися, коли пролунав ще один гучний звук блискавки, за яким відразу ж почувся грім...