Як би ж ти був дощем, ти б стікав краплями по склі, повільно розтікаючись і насолоджуючись своїм холодом. Ти б стікав по дахам і трмаваям, по асфальту і бетонним стінам. Та мене ти б обминав, я б не відчула дотику жодної твоєї краплі. Від тебе віє холодом але навіть його я не можу відчути на собі. Твої очі такого ж кольору як мої і ти дивишся так ніжно, смієшся так рвучко, твої руки тримають все з такою обережністю. Я дивлюся на тебе і мій мозок зберегіє в пам’яті твій образ, який постійно віддаляється. Тому що ти віддаляєшся. І я боюся дивитися на тебе. І я боюся втратити можливість бачити тебе.
Красиво!