#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання #розвитокперсонажа
– Ти що знову проспала? От як так можна кожного разу. Мені цікаво, це тобі не набридає, чи ти так себе змушуєш спортом займатись? – вона поправила своє довге світле волосся і саркастично подивилась на мене.
– Ні, це моє хобі, кожного ранку бігти до робити щоб побачити тебе.– Після моїх слів вона голосно зареготала.
От щастить же людям мати таку зовнішність, як на неї не подивися то кінозірка, висока, довге біляве волосся, голубі очі, і одяг пошитий як на неї, ну от що вона тут забула.
Далі ми неквапливо мовчки йшли до офісу.
Сьогодні не день, а якийсь завал, де вони находять стільки мотлоху. Інколи мені здається, що я просто приклеюсь до цього стільця, чи він мене швидше з'їсть.
– Тань, там я вислав тобі файл, то терміново треба закінчити до кінця дня.– Мій начальник підійшов з лівого боку стола та зупинився.
– Володимир Олексійович, у мене таких декілька робіт, я не зможу все і одночасно закінчити. – Не встигла я закінчити а він уже мене перебив.
Мені інколи здається що Володимир Олексійович думає що він поп землі, хоча схожий він більше на попа, а не на красеня.
– Ні ні ні, те потім, а це зараз. Зрозуміло? – клацнувши пальцями перед моїм носом він повернувся і пішов, виляючи своїм товстим задом, до свого робочого місця.
Як не зрозуміти, він же завжди “правий”, а я вигрібаю за ці терміни, чому він не може все організувати, постійно всюди хаос.
Занурившись в роботу я не помітила як всі пішли на перерву, від роботи мене відірвала Ліза.
– Що, ти не йдеш їсти, чи все таки вирішила сісти на дієту? Це на тебе не схоже. – Коли я повернулася до неї то вона зрозуміла і розчаровано видихнула. – Та забий на нього, це його проблеми що він плутає всі документи, а потім, звичайно, всіх прискорює. Напевно вже хтось поскаржився на нього. – Після цього вона підморгнула мені.
– Що ти зробила?– я від подиву майже з крісла не впала.
Ліза усміхнувшись приблизилась до мене і продовжила. – Та не кричи ти, це вже всім набридло, так що, це на краще, ніхто і не дізнається. Якщо ти звісно не розпатякаєш.
У мене навіть в думках такого не було. – Вона з розуму зійшла, їй же за це прилетить, а йому за це нічого не буде.
– Ти же все анонімно зробила, і що йому буде із-за однієї скарги? – майже нечутно прошепотіла я.
– Та не тільки, там ще й з доказами. – Де вона їх знайшла і навіщо це їй, із-за цього будуть тільки проблеми.
Ліза обернулась, подивилась навкруги щоб переконатися що поруч нікого немає і продовжила. – Я теж не дуже хотіла це робити, хрін с той роботою, останньою краплею було те, що мене облапав старий хрич. Я могла витримати його недоречні підкати, але це, уже виходить за рамки. – Видно, їй не хотілося це розповідати бо її обличчя відображало огиду. Тоді й не дивно що вона так вчинила. – Та ходімо, а то ти з голоду так помреш.– Після цих слів Ліза потягла мене за собою. Так як вибору у мене було небагато, прийшлось йти разом з нею.
Друга половина дня пройшла на диво швидко, закінчивши майже всю термінову роботу, я почала збиратись додому. Хоч це був тільки початок робочої неділі, мозок уже хотів відпочити.
Може мені запропонувати Лізі випити, навіть не знаю, це ж почнеться: як так, понеділок, стільки справ і так далі.
Зібравши всі речі я подивилась навкруги щоб зрозуміти де Ліза, а її вже слід простиг. – Ну добре не піду, а хотілося. Тільки куди вона поділася.
Напевно ходила по справах в свій відділ.
Попрямувала на вихід аж раптом хтось ззаду схопив мене за руку, обернувшись побачила Лізу.
Вона що не пішла, де вона була?
– Таня, ти така повільна, тобі подобається сидіти тут допізна, чи то за всі твої запізнення?
Цікаво, а чого це в неї такий веселий настрій?
– Ліз, а хочеш випити, а то без алкоголю я завтра роботу не витримаю. Ходімо? – при цьому почала корчили лице, як мені тяжко.
Вона подивилась на мене і почала сміятись. – Чому би і ні, сьогодні був важкий день. Як раз у мене є нові чутки які не можуть чекати. – Сказавши це, вона тикнула мені пальцем в щоку і продовжила. – Тільки бар вибираю я.
– Як бажає ваша величність. – Відповіла я і ми разом сміючись попрямували до виходу.
Я подумала що пройшла вічність поки Ліза вибрала де ми будемо сьогодні пити. Це був бар під назвою «Равлик». Ну і назва, чим він її привабив, хто його зна.
Коли ми зайшли до закладу, здається, я зрозуміла чому вона обрала саме це місце.
Бар виглядає напрочуд казково, на стелі знаходяться безліч маленьких дзеркал які віддзеркалюють різні вогники, які ніби літають по всьому приміщенні. Барна стійка зроблена з чорного дерева та епоксидної смоли. Деякі столики виділялись тим, що були як будто відокремленні від основної кімнати, але все одно було видно що відбувається там, звичайні столики були розкидані по бару в хаотичному порядку, із-за світла здавалося що ти знаходишся в іншому світі.
Боже яка краса, це ж які тут ціни, мені хоч би на один коктейль вистачило, от треба їй життєво заходити у невідомі місця, я так банкротом стану.
Ми відразу попрямували до барної стійки і почали роздивлятися меню бару.
Я про такі коктейлі і не чула, що за назви такі, «зелене блаженство», чи ось це, «краплі дощу», ну хоч ціни не високі. Ліза щось притихла, невже підемо далі шукати, тільки не це, ми так за сьогодні не вип'ємо як завтра вже почнеться.
– Ти щось уже вибрала? – цікаво, що вона вибрала, можливо я теж таке візьму.
– Ні, я ще думаю, – невже передумала, знову десь йти, капець, – вирішити не можу, солодке я хочу, чи більш кисліше щось. – Після її відповіді мене прямо розслабило, фух не треба кудись йти. – А ти обрала? – запитала вона.
– Ще ні, я навіть не знаю що це, як мені обрати, мабуть візьму щось стандартне, віскі з колою чи щось таке. – Після моей відповіді вона скривилась, мов у роті була в неї кисла цукерка.
– Да ти збоченка, хто ж віскі колою заливає, давай я тобі щось порадую.
Вона почала дотошно розпитувати мене різні деталі: що я люблю, що я пью звичайно, що я очікую, надто в цьому був який то сенс. Врешті-решт вона мені вибрала коктейль равлик в барі равлик, як же це дивно. Собі вона заказала якийсь величезний райдужний коктейль, з цього я зрозуміла в неї все ж таки сьогодні солодкий день.
Коли нарешті нам принесли наші коктейлі, мені не терпілося почати смакувати його. На смак як полуниця з кінцевим присмаком лимона.
Скільки тут намішано, можна з розуму зійти, подумала я, чому я тільки дивуюсь, у Лізи він всіх кольорів райдуги і по її обличчю видно що їй подобається, цікаво, а воно в неї все влізе?
Зробивши декілька ковтків, вона повернулася до мене, з виразом запитання на обличчі, і з грайливістю у голосі промовила:
– Що ти дивишся, сама цей коктейль не хотіла спробувати, я тобі не дам. – Я розсміялась у відповідь.
– Ні за що я це пити не буду, мені би свій випити.
Через деякий час ми вирішили замовити ще коктейлів, навіть не помітили як перейшли з розмов про роботу та плітки.
Саме цікаве, плітки, таке відчуття що вона сама і створює їх , але деякі були правдивіше за брехню яку нам розповідали на роботі.
Розбалакавшись нас потягло на особисті теми.
Давно я ні с ким про це не говорила, мені деякі її принципи по чоловікам не зрозумілі, або може то не моє, вертіти ними як заманеться. Можливо я занадто добра для цього, чи в мене є свої принципи.
– Таню, егей ти де, ти мене слухаєш, чи то уже був зайвий коктейль? – приблизившись до мого лиця запитала вона.
– Вибач, замріялась, все добре, ми можемо продовжити. – Продовжила я, після моїх слів Ліза продовжила розповідь про одного із своїх кавалерів.
– Тань от мені цікаво, я що, так виглядаю що мені які то дурні зустрічаються, як ось один нещодавно. Було все добре, ми переписувались, я хотіла з ним на побачення піти, і коли я була на роботі він пише що теж на роботі і сумує за мною. Ну думаю добре, чому б і ні, хоча ми з ним тільки тиждень знайомі, я йому відповіла на повідомлення, натякаючи на зустріч зі мною, а він прислав мені фото клятих малюнків з дурнуватими написами! – вона наголосила на цьому і невдоволено продовжила. – Ні щось цікаве запропонувати,чи запросити на побачення, ні, треба ті недоречні малюнки, нащо вони мені потрібні? – запитавши, вона подивилась на мене ніби я знала відповідь на це запитання.
– Не знаю, мені би таке сподобалось, хіба це не мило? Можливо він хотів показати що навіть якщо він дуже зайнятий, на тебе завжди буде час.
Ліза зробила задумливий погляд і продовжила. – Цікаві в тебе погляди, чий не увага, він краще б не брехав і відповідав завчасно, І ось мені цікаво, він що, думає що я з першого погляду закохаюсь.
– Ти, і з першого погляду, це можливо взагалі!? – після цього ми гучно розсміялись, але Ліза вирішила перевести тему і продовжила.
– А що там твій хлопець? Він хоч за вечір тобі написав? А ну, мені цікаво, покажи. – Вона почала мене лоскотати щоб вивідати всю інформацію.
Я не охоче розповідала про мої особисті стосунки, бо проблем останнім часом було досталь, та я і не хотіла зараз про це говорити, але мені здавалося краще їй розповісти хоч трішки, бо я помру від лоскотки якщо вона не перестане.
– Добре, зараз подивимося, тільки припини, а то я так копита відкину. – Віддихавшись, я дістала телефон подивитись що ж там є, можливо він все таки написав а я просто не помітила.
Ні, жодного повідомлення не було.
Чому він не написав, я же не попереджала що кудись піду, невже йому не цікаво. Зараз у Максима повинен бути вільний час, як же це набридло.
– Так що тут у нас. – Ліза почала клацати в телефоні у моїх руках, побачивши що мій хлопець мені писав останній раз декілька неділь назад, вона продовжила. – Що, і ти з ним зустрічаєшся, з ним явно щось не так. Кидай його, моя інтуїція підказує що з ним щось не так, а вона ще ніколи не помилялася. Тікай.
Може її інтуїція той не помиляється, але це ж стільки мороки, я не зможу працювати, і також ці відносини уже тривають рік, не хотілось ось так все зруйнувати. Мені поки так зручно.
– Да, так і візьму і кину його, ти шуткуєш, ми вже стільки часу зустрічаємося. – Заперечивши, я випила до дна свій коктейль.
– Ну як хочеш, моя справа запропонувати, але я рекомендую триматися від нього якнайдалі.
Що її так заціпило на цьому, тримайся подалі, що він мені зробить, і все що можна було про нього дізнатися я вже знаю, тому все добре, і не хотілося б отак все псувати.
Проговоривши ще трохи ми не помітили як пройшло багато годин, а коли ми подивилися на годинник то жахнулися, як так можна було захопитись розмовою що забути про роботу на яку йти завтра. Однак ми звикли до того що зазвичай зустрічаємо світанок разом, одного разу було таке що після того як гуляли відразу пішли на роботу. Тому і цього разу це нас не здивувало і ми далі спокійно сиділи нікуди не поспішаючи.
Хоча не сказати що ми не звикли до цього, от як кудись йдемо так постійно нас затягує надовго. Це так дратує, чому так кожен раз. Ну і добре, уже звикла до цього. Коли так моє життя стало настільки повсякденне, раніше стільки цікавого було, хоча проблем теж вистачало.
Ліза невдоволено видихнула і продовжила:
– Весело же завтра буде робити, хоч би не було похмілля. – Поки вона платила за свій рахунок я вирішила знайти вбиральню. Знайшовши її я зрозуміла, що в цьому кафе все є нестандартним, і надписи на дверях вбиральні теж. – І які мені двері вибрати?
От чому треба всюди виділитися оригінальністю, ні зробити стандартно щоб всім зрозуміло було, ні, треба щоб не так як у всіх. Я на тверезу голову не зрозумію які двері обрати, а напідпитку тим більше.
Між дверима на чорному фоні було білим намальовано кабель з якого розходились декілька проводів на один і інший вхід. Закінчувався малюнок тим, що на різних дверях були різні кабелі usb.
Ну і добре, виберу навмання, не вгадаю ну то й значить доля така.
Зайшовши в одну із дверей я зрозуміла що не вгадала, тільки но відкривши двері врізалася у високого чоловіка, відійшовши на декілька кроків від нього я заговорила.
– Вибачте я… – тільки я хотіла сказати щось ще, як він перебив мене і почав говорити.
– Жіноча вбиральня там. – Показувавши рукою в інші двері він обійшов мене і пішов далі.
Що це взагалі було? Мені це щось нагадує тільки що, ні би дежавю.
Закінчивши, я повернулась до бару, Ліза уже чекала на мене. Ми разом вийшли із кафе та замовили собі таксі, поки чекали на нього поговорили ще. Таксі Лізи прибуло першим, попрощавшись вона поїхала, і через хвилин п’ять приїхала і моя машина.
Мені пощастило з таксистом, він був мовчазний, не люблю розмовляти з незнайомими людьми, да і навіщо це робити, ніколи цього не розуміла.
У вікні проминали знайомі краєвиди, старі вулиці освітлені поодинокими ліхтарями, через пізній час людей майже немає, тільки інколи з’являються закохані пари і одинокі люди.