#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання
Подивившись в телефон я зрозуміла, що мені ніхто так і не написав. Сумно, знову дивлюсь в телефон. Що зустрічаюсь що ні, може і правда в цьому сенсу ніякого немає, можливо Ліза права, мені треба про це подумати. В цей час ми під’їхали до місця призначення, розплатившись я попрямувала до своєї квартири Тільки тиша була навкруги. Відкривши двері, помітила що по всій квартирі вимкнуто світло.
– Можливо Макс вже спить, треба поводитись тихіше. – Попрямувавши до кімнати я зрозуміла що його немає вдома.
А тоді де він, чому не попередив, тепер зрозуміло чому він нічогісінько не написав. Чому мені не сказати що в тебе справи, це так бісить.
Прокинувшись вранці, я зрозуміла, що Максим так і не повернувся додому. Перевірила повідомлення, але ні, повідомлень чи пропущених дзвінків не було, що це на нього найшло, він зазвичай так себе не поводить, може з ним щось трапилось.
– Треба йому хоч написати, де його носить до сих пір? Це на нього так не схоже.– Я лежала в ліжку розмірковуючи про це.
Так дивно, я в відносинах, а почуваю себе самотньо, чи воно так і має бути, чи десь припустила помилку, а можливо це життя таке, що кохана людина з часом про тебе забуває і сприймає як належне. А воно так повинно бути? Можливо з ним все таки щось сталося, а я тут накручую себе, а можливо і ні, стільки варіантів можливих подій проходять в моїй голові що це зводить з розуму. Цікаво, як цього позбутися, менше думок менше горя. Але без роздумів я не буду собою, думати завжди і постійно і про все, це єдине що я можу робити найкраще.
Подивившись на час я зрозуміла, що встала раніше чим завжди, це дивно, зазвичай я зовсім не висипаюся, а тут раніше навіть встала. Сонливо потягнулась, подивилась на себе в дзеркало та неквапливо пішла в душ.
Прохолодна вода так розслабляє, немов всі проблеми як ці краплі води, стікають с тебе так легко і невимушено, а шурхіт води схожий на тихий дощ, як би я хотіла побігати під ним літом, таким спекотним. Не розумію чому люди ховаються під парасольками в такі моменти. Для мене це виглядає нібито ховаються від самих себе, своїх емоцій.
Буцімто я так не роблю, мені це так набридло, тікати від самої себе.
Привівши себе в порядок після ночі, ввімкнула музику і почала фарбуватись, щось сьогодні таке легке відчуття аж приємно, можливо це вода чи щось інше.
Макіяж ліг на диво добре ніж зазвичай, подивившись в дзеркало я задивилась на себе, як же я давно не ходила в салон краси, волосся уже так сильно відросло, я зазвичай не фарбую волосся, мені подобається мій натуральний каштановий колір, на сонці він інколи здається мов волосся шоколадне, так гарно виглядає. Зав’язавши волосся в високий хвіст я підправила свій макіяж. Коли останнього разу я кудись виходила гуляти, не просто після роботи, а щоб насолодитись днем. Мені так подобається робити яскравий макіяж, а на моїх пухких вустах так чудово виглядає червона помада. Ще трохи покрутившись перед дзеркалом я попрямувала до спальної кімнати щоб одягнутися. Вибрала саме легкий одяг, синоптики обіцяли сьогодні самий спекотний день.
Одягнувшись, помітила що одяг сидить вільно на мені, тренування дають свій результат.
Коли я зачинила двері то почала спускатися по сходам на вулицю, вийшла на подвір'я та вдихнула прохолодне повітря.
– Як мені пережити цю обідню спеку, я ж збожеволію, якщо на роботі кондиціонери не відремонтували, температура буде як в пеклі. Вони нас заздалегідь готують до цього чи що? – перевіривши чи я щось не забула, попрямувала на роботу.
Як зазвичай зайшла в кав’ярню, часу було достатньо тому вирішила поснідати там. Взяла звично великий капучіно і круасан з шинкою та зеленню, сівши біля вікна почала спостерігати за людьми, багато хто поспішав. Деякі майже бігли не помічаючи нічого навколо себе, інші йшли неквапливо насолоджуючись прохолодним ранком. Неподалік пройшла невисока худа дівчина з величезним собакою який був на диво слухняним, зазвичай такі собаки норовливі та їх важко втримати, можливо пес сам розуміє що може нашкодити господарці. Закінчивши свій сніданок я попрямувала на вихід, тільки но я вийшла і зробила декілька кроків як ззаду почула крик:
– Бережиться! Тедді ні!
Повернувшись в сторону крику, я побачила того великого собаку за яким спостерігала сидячи в кафе, і в цей момент він біг прямо на мене, не встигла зрозуміти як опинилася на землі і наді мною нависало це величезне створіння і облизувало мені лице, від шоку я була в ступорі. До мене підбігла дівчина і почала відтягувати свого собаку, але результату не було, він досі сидів на мені.
– Вибачте, він ніколи так себе не поводив, не розумію що з ним, вибачте. – Чим більше дівчина говорила тим більше вибачалась, але відтягнути свого собаку у неї не виходило.
Заспокоївшись я подивилась на цього пухнастого велетня і спробувала його посунути від мене, але безрезультатно, він як величезний камінь, скільки ж він важить.
Пес ніби зрозумів що я від нього хочу і зліз з мене. Піднявшись я обтрусилась від бруду, а дівчина так і не перестала вибачатись.
Я звернула на неї увагу і зрозуміла що вона менше чим здавалася, була такою мініатюрною, її волосся було настільки довге та пухке що за ним не було видно її обличчя. Вона була дуже переляканою, мабуть в таку ситуацію попала вперше. Коли дівчина рукою поправила своє волосся я побачила її обличчя, воно було мов дитяче, але деякі виразні лінії підтверджували що вона приблизно мого віку.
Як мені її заспокоїти? Нічого ж страшного не відбулось і в мене так уже не вперше. Майже всі тварини на мене так реагують.
Подивившись на собаку я знову заговорила до нього.
– Тедді значить, ти чого свою господарку не слухаєш, як тобі не соромно? – пес немов зрозумів мої слова, зробив винну морду і заскиглив. – Більше так не роби, ти ж гарний песик, так? – після моїх слів він знов почав підстрибувати і виляти хвостом.
– Вибачте будь ласка, я вам відшкодую хімчистку. – Вона кланялась кожен раз коли вибачалась і її волосся знову закривало її лице.
І дівчина різко почала шукати свій гаманець в себе в сумці, але я зупинила її.
– Все добре, нічого не сталось і с ким не буває, наступного разу держіть його міцніше. І в мене це не вперше, на мене всі звірі так реагують. Я вже звикла.
– Але ж це… – дівчина зам’ялась, їй було незручно те, що я не хочу прийняти хоч щось, а потім на диво впевнено продовжила. – Ви напевно емпат, що до вас тварини тягнуться, у вас теж є тваринка?
– Ні немає. – Тільки но я хотіла попрощатись і піти дівчина додала:
– Вибачте я не представилась, мене звати Софі, мені справді незручно, дозвольте дізнатися хоч ваші контакти, я вас пригощу наступного разу. – Здуваючи волосся з лиця вона протягнула мені свій телефон.
Зрозумівши що марно їй ще щось говорити, вирішила погодитись. Після того як ми обмінялись номерами я поспішила на роботу. Коли я йшла, вона радісно мені махала, прокричавши в слід:
– Дякую вам, будьте обережні!
Коли опинилась біля офісу то мені здалося що я запізнилась, бо біля входу нікого майже не було, але зайшовши до кабінету зрозуміла що все навпаки, прийшла занадто рано. Але як так вийшло?
Чому час сьогодні такий повільний, таке відчуття що він буде мене катувати.
Вирішила не гаяти часу і приступила до роботи, все одно її занадто багато, може сьогодні встигну хоч більшу частину закінчити. За роботою час плинув швидко, я і не помітила як в офіс приходили люди, несподівано від роботи мене відволікла Ліза доторкнувшись до мого плеча.
– Я думала тебе сьогодні не буде, а ти навпаки раніше прийшла, на тебе що алкоголь не вплинув, я що старіти перша починаю. – Вона продовжила говорити далі, але всі її слова немов незрозумілий галас, я неперестанно дивилась на неї щоб хоч щось зрозуміти з її слів, але єдине що могла робити то це кивати головою. Ліза знову положила руку і продовжила, – все, мені пора бігти, а то ще влетить від начальства що нічого не роблю.
Після цих слів вона пішла на своє робоче місце, а я далі зарилася в купі паперу та інформації. Зрозуміла що вже кінець робочого дня вже тоді, коли хтось невзначай зачепив мій стілець, нарешті я відволіклась від роботи і помітила, що в офісі майже нікого немає. Все таки вирішила закінчити одну із статей яку почала редагувати.
Емпатія, це дар чи прокляття. Навіть я, емпат, не зможу відповісти на це питання, але стаття на диво цікава, деяку інформацію я навіть і не знала.
Закінчивши все, зібрала всі потрібні мені речі і попрямувала додому. В офісі не було людей, а в Лізи напевно справи, раз вона не попрощалась, так не хотілося виходити звідси. Прохолода кімнати розслабляла мізки та так, що аж на вулицю не було бажання виходити.
Сонце було ще високо в небі і спека так і не спала з обіду. Неквапливо йдучи по вулиці я намагалась продумати наперед хоч одну частину свого життя.
Чому неможливо все знати наперед, це ж було б так зручно, ніяких переживань чи стресу, ти знаєш що і коли станеться і зможеш до цього приготуватися. Думки так і крутились в голові, вдихнувши свіже повітря я зупинилась, а все навколо продовжило всій плин часу.
Завтра ще один невідомий день, нові проблеми, але мені не хотілося щоб він наставав. Подивившись на сонце яке безперервно світило в лице, я витягнула руку щоб закритись від нього і сумно видихнувши продовжила свій шлях.
Нарешті діставшись додому і зайшовши, на диво в прохолодну квартиру.
Напевно хтось увімкнув кондиціонер, а, Макс, я про нього забула. Пройшовши кілька кроків я відчула гнітючу атмосферу, яка ніби пронизувала стіни будинку. Незважаючи на це я зайшла в ванну кімнату, розуміла що мене чекає попереду тяжка розмова, а мені хотілося її відтягнути, хоча би на деякий час.