#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання
В роті досі був присмак тієї кави, мені хотілося будь-яким способом його позбутися, я почала рискати в сумочці в пошуках жуйки чи чогось іншого. Не знайшовши нічого крім безладу та непотрібних речей, сумно видихнула і попрямувала по своєму звичайному маршруту.
Хмари сьогодні пливли так швидко, що, якщо на них довго дивитися починала крутитися голова. Непомітно для себе я швидко дійшла. Чому-то багато хто поспішав до офісу, але мені не хотілося навіть йти туди.
Ззаду до мене підбігла Ліза та вхопила за лікоть і радісно почала говорити:
– Невже ми міняємось ролями, тепер ти завчасно приходиш, а я запізнююсь. – Вона засміялась і продовжила, – як там говорять, с ким поведешся того і наберешся, от тепер я буду запізнюватися.
Після її слів мені стало так радісно, ніби крізь моє тіло пройшла хвиля сміху.
– О, як ти вгадала, воно ж так і працює.
Діставшись до свого місця, я перевірила графік роботи, на сьогодні було заплановано о 11:00 загальне зібрання. Добре, потім розберуся з додатковими матеріалами. Закінчивши всю роботу яку вчора залишила собі, я звернула увагу на час і зрозуміла що запізнююсь.
Тільки не знову, перевірила матеріали, їх не достатньо, я не тільки запізнювалась, а й в мене не було нічого підготовлено. Швидко, як могла, відправила потрібні документи на друк і побігла їх сортувати. Закінчивши, побігла до конференц-зали. Майже добігла, як переді мною несподівано з'явився один із працівників офісу. Він мене теж не помітив.
– Ні тільки не зараз. – Я намагалась якось зупинитись, але все це було марно.
Це було жорстке зіткнення, його кава, документи, мої всі надруковані копії розлетілись по всьому просторі.
За що життя мене так карає, тепер це все треба зібрати.
Чоловік на якого я налетіла був спокійний, попри ситуацію, і замість того щоб хвилюватися за свою каву, яка кудись полетіла в процесі нашого зіткнення, почав допомагати мені збирати всі листи які полетіли далеко від мене. Сівши на підлогу я почала не тільки збирати, а й одразу сортувати все, тому це зайняло не мало часу, чоловік був на диво чемним і допомагав мені до самого кінця, нарешті все зібравши, я вибачилась і поквапилась до засідання.
У склі було видно що тільки мене не вистачає там.
Коли я зайшла до конференц-зали, всі звернули на мене увагу, вже все почалося, мене ніхто чекати не став, я навіть не встигла розкласти матеріал, як же це ніяково.
Володимир Олексійович стояв біля стенду розповідаючи про щось, що було показано на екрану, але з моїм появленням невдоволено видихнув.
– Таню, ви довго будете стояти і заважати? Раз запізнились то проходьте, не затримуйте всіх інших.
– Так, вибачте. – Я швидко попрямувала до свого місця, яке єдине залишилось пусте.
Моє місце знаходилося в самому кінці довгого стола. Сівши, я звернула увагу що Ліза показує мені жест що все добре, мене це втішило.
Володимир Олексійович продовжив свою доповідь. Там було щось про підвищення інтересу на ті чи інші теми і про розвиток далі в тому направленні, які статті треба розвивати, робити більше. Далі він зауважив хто виділився в цьому місяці, і саме цікаве, ні одна жінка не попала в цей список, хоча багато статей які підняли рейтинг наших журналів та сайтів були створені жінками.
Його сексизм такий очевидний.
Далі виступали по черзі з пропозиціями по новим ідеям чи змінах в журналі, пропозицій на електронні газети чи добавлення цікавих відео на сайт нашої редакції не було.
Хто зараз читає ті газети, все вже можна найти в смартфоні, не краще направити більшість сил на розвиток все в електронному вигляді? Ото і краще, тільки моя ідея буде така, чи вони намагаються вислужитися перед ним.
Нарешті настала моя черга, із-за того що я не встигла роздати матеріал спочатку зібрання, витратила час та пробіглась навколо стола роздаючи матеріал. У деяких було насмішливий вираз обличчя, ніби чимось я гірша від них.
Підійшовши до трибуни я увімкнула свою презентацію і почала свою розповідь, на диво, багато хто серйозно сприйняв мою доповідь, хоч можливо, вони не зовсім з усім були згодні, але зі мною погодились. І як не дивно, Володимир Олексійович вставив свої п’ять копійок.
– Танечко, ви хочете сказати що зараз всі звертають увагу тільки на телефони та сайти, ви не думаєте що помиляєтесь, книги досі популярні і на них є великий попит.
– Ні, але ж у нас не велика частка друкованого матеріалу, ми більше позиціонуємося як сучасні новини та неупереджена редакція, крім цього у нас є свій канал на телебаченні, хоча у нас є сайти та інтернет ресурси, але вони стоять на місці. – Показавши останній графік я помітила, що майже всі погодились з моєю думкою.
Цей поп ще хотів мені щось заперечити, але на диво промовчав, цікаво чому. Я подякувала і присіла на своє місце щоб послухати інші презентації.
Декілька наступних презентацій були на диво нудні та типові, виступ Лізи був цікавим, вона більшість працює саме з інформацією для телеканалу, але не відразу з усім, тому в неї одне направлення. Круто напевно працювати с телеведучими, вона інколи буває мелькає в інтерв’ю. Працює постійно з людьми, а я уже й забула коли спілкувалась так сильно з кимось по роботі. Мої роботи тільки раз чи два прийняли для розповіді в новинах.
Її виступ теж бут чудовий, на кінці я непомітно показала палець вверх, вона побачила і підморгнула мені.
Ще декілька жінок виступили, і начальник до всіх зробив свій тупий коментар. І на останок виступала дівчина, ми було знайомі, її ніби звали Марія. У неї була презентація про статті на тему фемінізму та сексизму в текстах, та як деякі зміни вплинуть на читабельність та зацікавлення контенту жінками. На диво цікавий та правдивий матеріал зі статистикою.
Але їй не дали закінчити, і як не дивно це був Володимир Олексійович, він перервав її на середині не давши навіть закінчити.
Він почав її принижувати, для мене це була остання крапля, і мабуть тільки у мене зірвало дах.
– Вибачте, Володимир Олексійович, не могли би дати їй закінчити презентацію, ви тут не одні. – Я встала голосно і перебила його. – Це не справедливо!
– Танєчка, не тобі про справедливість говорити. – Він мені ще тикати буде.
– А ніби Вам про це говорити. – Саркастично підхопила Ліза.
Він не очікував що ще хтось почне опиратися і в нього пропав дар мови, із-за цього в конференц-залі почався гул і всі почали переговорюватися між собою. Бідна Марія стояла і тряслася біля стенду. І я вирішила це припинити.
– Всі закінчили свої презентації, так дайте і їй. – Тому що я різко встала на мене перемістилась вся увага і повисла тиша.
По Володимиру Олексійовичу було видно на стільки він роздратований. Але він не промовчав і додав:
– Ця презентація не має сенсу, який сексизм, де ви його знайшли, у вас зараз всі права що можливо, я просто розумію що в ній немає сенсу тому я хотів її закінчити. – Він помахав Марії щоб вона сідала на своє місце, і тільки но Марія почала йти, Ліза вскочила.
– А чому це ви вирішуєте актуально це чи ні, деякі презентації були гірші, чому ви їх не перервали і не ображали за тупість, а сиділи і мовчали. А це не тому що це про вас? – Вона оперлась на спинку стільця обертаючи ручку в своїх пальцях.
Повисла тиша.
– Добре, Лізонько цей раз дослухаємо до кінця. – По ньому здавалося що він хоче когось ухватити за шию, але на диво він спокійно присів та додав:
– Продовжуйте.
Ліза була задоволена, хоча було видно як її чуть не знудило після слів «Лізонько».
Бідна дівчина нарешті закінчила презентацію, і мовчки без ніяких коментарів сіла на своє місце.
Володимир Олексійович невдоволено закінчив зібрання підсумками та один раз наголосив що всі в змозі закінчити свою презентацію навіть якщо вона безглузда.
Нарешті вийшовши звідти я подивилась на час, уже була давно дванадцята, як можна було так все на довго затягнути, Ліза уже кудись побігла. Позіхнувши я попрямувала за своєю сумкою щоб піти на обід. Діставшись до їдальні, яка була розташована неподалік від основної будівлі. Вона була напрочуд велика, зі сторони входу розташовувалась столики які розкидані в хаотичному порядку, далі зі сторони стіни був невеликий прохід який вів до вбиралень, а далі двері для персоналу, і нарешті місце де можна було вибрати їжу. Вибір їжі завжди був різноманітний, чого там тільки не було, на будь який смак. А саме приміщення було зроблене в небесному кольорі, і всюди були рослини, вони були підвішені чи просто стояли на полу чи столах. Стеля вся в геометричних фігурах, чергувалися то прозорим склом то металом. Все виглядало гармонійно і заспокійливо, тому щоб звідти піти треба прикласти зусиль.
Я би тільки тут і сиділа, на жаль мені за це не платять.
Хотілося піти подивитися що сьогодні було цікавого із страв, але так як у мене сьогодні з собою була їжа то мені не потрібно щось купувати, тільки можливо попити і все.
Пройшовши до каси щоб замовити каву, я декілька раз майже спокусилась купити тістечко, але втрималась.
Я полюбляю саму солодку каву з різними добавками та молоком, чим солодше тим краще, це просто вибух у моєму роті. Проста чорна кава викликає у мене тільки огиду, вона така гірка і неприємна.
Вже коли сіла обідати. Дістала те що мені поклав Макс в сумочку і поклала контейнери з їжею на стіл.
Навіщо він так багато приготував, я ж це не з’їм.
У мене було відчуття що за мною хтось спостерігає, я підняла погляд щоб зрозуміти чому так себе відчуваю, роздивившись, нічого підозрілого не помітила, вирішивши що мені це здалося, я почала відкривати їжу, аж раптом хтось погладив мене по плечу, це був Володимир Олексійович.
Все таке мені не здалося. Мені інколи цікаво, цій людині все одно кого і де торкатися, чи він справді не розуміє що іншим це не подобається?
– Танєчко, ви, я так бачу, вирішили себе побалувати. – Він провів своєю рукою по моєму плечі та сів поруч зі мною. – Не боїтесь що потовстішаєте, хоча вам це не грозить, так? – він відпив своєї кави і розглядав мене, ніби я повинна відповісти на його слова.
У цієї людини не має ніякої поваги до інших, а тим більше до жінок. Це мені за те що я заступилась за ту бідну дівчину, а не повинно бути навпаки?
Життя, за що ти так зі мною.
– Ні, Володимир Олексійович, я не снідаю, тому мені потрібен повноцінний обід. – І водночас я відкрила судочки та показово засунула собі в рот той млинець.
– Навіть так, не треба переїдати, хто вас потім буде любити? Це ви приготували? Да ти хозяюшка. – Він огидно посміхнувся
На цих словах мене майже не вирвало, що він від мене хоче.
– Так. – Краще не казати що це не я приготувала, а то він не прибере свій зад звідси. – Хочете скуштувати? – я підсунула в його бік вчєжю.контейнер.
– О ні, дякую, я тільки хотів запитати. – Він ближче підсунувся до мене і продовжив, – я не про сьогоднішню вашу поведінку. А як керівник я влаштовую вас, так?
До чого це він?
– Так, ви дуже гарний як керівник, мене все влаштовує. – Натягнувши свою усмішку промовила.
Сарказм, слава богу, він його не розуміє.
– От і добре. Так про що я. Ви не знаєте, чи може хтось вам говорив про мене якісь жахливі речі, якщо так, то не знаєте хто це був? – чому він так близько до мого лиця мені і так добре його чути.
– Ні не чула, – ага розмріявся щоб я тобі все розповіла, – якщо б я почула, то би вам розповіла. – Моє лице й досі було усміхнене до вух.
– Шкода, але якщо щось почуєте повідомте мені. – Нарешті він відсунувся від мене.
– Так і зроблю Володимир Олексійович.
– Молодець, приємного тобі, Танєчка. – На цих словах він встав і пішов.
Мені здалося що моє лице звело, як же болять щоки. От що з ним не так, і звідки він дізнався про донос на нього, можливо йому зробили догана. І чому він підійшов саме до мене, можливо він підозрює мене. Лізі треба бути обачною, бо цей хрич щось натворить, а так як він вище по посаді то може домовитись і звільнити завчасно.
Сьогодні на зібранні було дивно, як Ліза так відкрито йому грубо відповіла, можливо вона щось задумала. Вона натякнула на щось подібне коли ми випивали.
От подобається їй пригоди знаходити, от не можна жити спокійно і повсякденно.
Кожен день знову повторюється як нескінченна петля в часі, ось вона стабільність без пригод та неочікуваних поворотів долі. Невже це так погано знати все наперед, так жити краще. Чи нудно?
Знову подивилась на їжу, скільки би не думала про цей ранок, все це в мене викликало сильну відразу, я не хочу це їсти, навіщо він це приготував. Знову спробую, хоч салат, піднесла до вуст, мене майже знудило. Можливо це так вплинув Володимир Олексійович, а можливо це було з самого початку, а він мене просто відволік від цих думок.
Кава була ще гарячою, я зібрала судочки і положила їх в сумку і тут в їдальню зайшла Ліза, побачивши мене, помахала мені рукою, я їй усміхнулась, і вона оминаючи людей попрямувала до мене.
– Ти вже без мене пообідала? А ти швидка. – Вона поклала свою сумочку поруч зі мною. – Тоді тобі треба зачекати мене поки я виберу, – вона зробила паузу, – та ще й з’їм.
– Ха–ха, добре, тільки мене не з’їж, раз ти така голодна. – Я розсміялась, а Ліза пішла вибирати собі їжу.
Поки я спостерігала за нею, моя солодка кава охолоджувалася, нарешті вона сплатила за їжу і повернулась до мене.
Коли вона все таки всілась і почала їсти, це виглядало так кумедно, таке відчуття що вона декілька днів не їла. Один хлопець пройшовши біля нашого столика скривив своє обличчя дивлячи на неї, вона побачивши це, навіть не прожувавши закричала йому в слід:
– Що, поїфи нолмально не мофна, ти диви, тільки посмій подумати «шінка не пофинна так їфи як чолофік» я фсе башу тільки спробуй, це буде тфій останній день, ти срозумів. – Вона вслід тикала на нього пальцем і погрозливо на нього дивилась. – Срозумів?
Після її слів той хлопець пішов зі швидкістю кулі, а вона повернулась до поглинання їжі.
Я не змогла здержати сміху, спостерігаючи за цією картиною. Прожував, Ліза нарешті заговорила.
– Що? – Я досі не могла зупинити сміх. – Та що? – продовжила вона.
– Тебе що голодом морили, чи ти не їла декілька днів чи що?
– А що якщо так, я сьогодні не встигла поснідати, а вчора повечеряти сильно не вийшло.
Спостерігати за нею було кумедно, поки Ліза закінчувала свій обід, я спокійно допивала каву поруч. Нарешті вона проковтнула все те шо напихала в рота і теж приєдналась до мене з кавою. Деякий час ми там ще посиділи. Після цього ми пішли разом до вбиральні, та зачинилась в одній із кабінок.
Треба, позбутися тієї їжі .
Подумала я і дістала із сумки перший контейнер, це були ті недоречні млинці, не знаю чи були вони на смак добрі, коли я запихала той один млинець собі в рота не звернула на це увагу. Подивившись на ці млинці я почала відчувати огиду, чи то до себе, за те що я так себе поводжу, чи то до Макса, який навіть не чув мене, що у мене немає бажання їх їсти, а тим паче брати з собою.
Я обережно їх викинула в унітаз, поки я діставала інший лоток щоб відправити його туди ж, почула Лізу.
– Ти що там застрягла, виходь давай. – Я швидко висипала та натиснула на злив туалету.
– Уже виходжу. – Не хочу щоб про це хтось дізнався, можливо я стану огидною в їх очах, мало хто зможе мене зрозуміти.
Вийшовши із кабінки, помітила що Ліза вже поправляє всій макіяж, на що це їй, її вигляд і так був незрівнянний, там нічого додавати не треба.
– Що ти там довго малюєш, вуса? – я показово порухала бровами, вона засміялась у відповідь.
Закінчивши свої справи біля дзеркала, Ліза повернулася та пройшла перевірила чи всі кабінки пусті.
Нащо їй це робити?
– У мене є невеличкий секрет для тебе. – Вона підійшла до мене і пошепки продовжила, – пам’ятаєш я говорила як мене дістав той хрич і те що я вже зробила.
– Так, це важко забути.
– От і добре, так ось, сьогодні мій план завершився. – Ліза підло посміхнулася.
Вона що, моєї смерті хоче, що на цей раз то. Не дивно тепер чому Володимир Олексійович так себе поводив.
– Ліза, я тобі говорила бути обережною. – Вона перебила мене і продовжила.
Де її гальма це їй може коштувати роботи.
– Так, так, пам’ятаю, але вже не потрібно, сьогодні, або до кінця цієї неділі, його звільнять.
– Що? – вона так впевнено сказала це, що від подиву я крикнула.
– Тихо ти, зараз сильно розповісти все не зможу, але скажу, зібрання було останнім пазлом коли його нарешті звільнять, я тобі все розповім, тільки не в офісі, там багато чого цікавого про нього є. – Коли вона це сказала то відсунулась від мене і почала невимушено мити руки, і тільки я хотіла щось прокоментувати, як хтось зайшов до вбиральні і мені довелось промовчати.
Ми мовчки так і продовжили стояти біля раковини, так тихо і вийшли звідси. Ми ще йшли так деякий час, потім Ліза заговорила.
– А ти на цих вихідних вільна? – різко запитала вона.
– Пока так, але не думаю що я хочу кудись піти, якось настрою немає.
– С тобою все добре? – вона повернулась і з поважним видом подивилась на мене.
– Все добре, з чого ти взяла що щось не так? – я почала награно посміхатися, почухавши свою потилицю.
– Ти нічого не їла. – Ліза все таки здогадалась, – та і говориш ти більше ніж зазвичай, а ще мовчу про те що відмовилась піти зі мною кудись, це на тебе не схоже. – Вона підняла брову ніби знала що я обдурюю.
– Все справді добре, просто… – Я не знала як продовжити, і просто замовкла.
– Макс?
Іноді мені не зрозуміло як вона про все дізнається, можливо по мені і справді видно, а може щось інше.
Я вирішила промовчати, тому що розуміла, щоб я не сказала вона мене розкусить.
– Так і знала, якщо його побачу то вріжу йому прямо по його яйцям. – Вона підняла кулак до лиця ніби вже йому погрожувала.
– Ні, не треба, все добре .
– А я все одно, якщо цей покидьок ще щось жахливе утне, так цей кулак в ніс йому прилетить. – Вона досі держала той кулак, а потім різко висунула руку вперед ніби відпрацьовувала удар. І раптово із закутка вийшов чоловік, який чуть не попав під руку Лізі. Він до чортиків здивувався і різко пішов назад.
Після цього я гучно розмріялась, бо це було так неочікуваною і дивно.
– Лізо от як ти потрапляєш в такі ситуації. – Я не могла перестати реготати.
– Він сам винен, вийшов незрозуміло звідки от і попав. – І вона теж почала сміятися з цієї ситуації.
Перерва закінчувалась, тому ми спокійно пішли на свої робочі місця.
Добре що Ліза не дізналась про їжу, а то ще більше захотіла б розібратись, але це мені зараз тільки заважати буде. Я краще побуду на самоті з роботою та з собою, це допомагає мені обрати насправді правильний вибір. Чи він буде правильним? І як це зрозуміти, можливо самий простий варіант залишити все як є?
Так і минув деякий час робочого дня в моїх думках та роздумах про роботу. Бажання щось робити не було.Зазвичай мені цікава моя робота, я поринаю в неї усіма своїми думками, а зараз сконцентруватись хоч на чомусь потребувало дуже великих зусиль.
Я вирішила себе не мучити і зробити перерву на каву.
Мені потрібна дуже солодка та велика чашка кави, ні, мені потрібен дофамін, але секс зараз не той варіант, залишається тільки їжа, хоча їсти мені й досі не хотілося. Вибору майже і не має, тому кава один із кращих варіантів.
Ще трохи безцільно подивилась в екран комп’ютера я все таки вирішила йти в кав’ярню поруч з офісом. Там вибрала саме солодке що в них було. Поки чекала свій заказ, звернула увагу на те що там було дуже багато наших працівників. Невже тут щось смачненьке? А може щось інше, я хочу це дізнатися.
– Ваша кава. – Дівчина, мило посміхнулась і посунула мою чашку кави до мене.
– Дякую. – Про що я думала, ну і не важливо.