#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Том ковтнув і підняв руки. Його зіниці звузилися. Тільки зараз актор помітив, як у кімнаті ясно. Триметрові стелі розсіювали світло рівномірно і Томас, здавалося, що він б'є йому у вічі з нестерпною яскравістю.
— Хто вони? Філ? Артур? — З кожним названим ім'ям Джо підходив дедалі ближче. — Містер По? Гренадери? — Дуло пістолета вп'ялося холодом у щоку Тома. — Хто?
Холод металу обпалював. Гіддлстон дивився на Джо. В очах брюнета не було ні краплі жалю, ні краплі сумніву. Сказ карих очей плавив підводку. Брови ж його набули чи не вертикального положення. Том на мить задумався про те, що було б, якби в руках Джо був не пістолет, а ніж. Як далеко б він зайшов: тільки проткнув би щоку, позбавив очей чи дійшов до горлянки. Наступної секунди актор тихо радів, що до нього представлений лише пістолет. На третю секунду Том зміг відкрити рота.
— Ніхто.
— Ти брешеш, — Джо натиснув пістолетом на шкіру.
Щока почала нити.
— Я сказав: ніхто. Я сам прийшов.
Джо хмикнув і облизав нижню губу. Його язик пригладив пірсинг. Тому здавалося, він чув як слина, що виділялася в роті Джо, текла його губами. Вологий блиск на шкірі додавав божевілля брюнету.
— Звідки маєш її документи?
Гіддлстон відкрив рота, щоб сказати правду, але забарився. Він усе ще тримав руки піднятими і не розривав зорового контакту. Том оцінив ситуацію: до дверей метр, але він не встигне добігти. Будь-який його рух — постріл і смерть.
Телефон у кишені. Перехопити пістолет також не вдасться – він надто швидкий. На мить він відчув, ніби знову на зйомках Нічного адміністратора. Проте за спиною Джо не було ні режисера, ні продюсера, нікого.
Том знову розімкнув губи: — Вона сама мені їх віддала.
У очах Джо пробігла емоція. Невловима, її не можна було впізнати. Однак його очі пом'якшали. Брови знову стали горизонтальними. Джо піджав губи. Він оглянув Тома і прибрав пістолет. Він потер губи великим і вказівним пальцем, відходячи до столу з підробками.
Томас опустив руки і видихнув. Він дихав швидко і часто, наче затримував дихання кілька хвилин. Гіддлстон глянув на Джо. Той самий дивився в дзеркало над столом, у якому відбивалися обидва. Сцена здавалася Тому недоречно театральною.
— Чому?
Том звів брови, потім відповів: — Сказала, що так безпечніше.
Джо знову хмикнув, але не прибрав рук від рота.
Він дивився собі під ноги, колупаючи носком черевиків килим. Він знайшов у ньому щось зайве, рішуче вибиваючи його з ворсу. Потім похитав головою і промовив: — Добре.
Джо прибрав пістолет у стіл.
— Як вона померла?
Томас глянув на арку, якою він увійшов. Джо склав підробки в стіл, але в інший ящик і подивився на Тома.
— Швидко, — актор дивився на брюнета, потім потягся до цигарки, але не знайшов запальнички.
Джо спокійним кроком підійшов і підпалив цигарку. Гіддлстон кивком голови подякував йому.
— Він вистрілив у неї. В голову. Вона не страждала.
Брюнет сів на підлокітник дивана. Його погляд дивився у порожнечу. Він теж запалив.
— А потім? — Джо акуратно струсив попіл у попільничку.
— Поліція. Її забрали до моргу.
Том опустив очі на паспорти. З їхніх сторінок на нього дивилася Аліса в перуці, у нетиповому для неї макіяжі, з родимками, ластовинням, шрамами. Однак вона сама незмінним архетипом, невимовно абсолютним дивилася прямо на нього. Уява старанно малювала дірку в її чолі, але сам Том не менш старанно її стирав.
— І ніхто не приїжджав... за нею?
— Там був якийсь Філ, — Томас говорив із затримками, струшуючи попіл сигарети. — Він переслідував її і... вона вбила його.
— Я маю на увазі сім'я. У морг.
Томас згадав свого друга, Гемсворт питав його про похорон, який він пропустив. Тепер Джо говорить про ще один шанс побачити дівчину, яку Том теж пропустив.
— Аліса була одружена.
— Аліса, — повторив Джо і зробив довгу затяжку. Дим вирвався густими колами з його губ. — Ось як вона тобі представилась.
— Не тільки мені, її чоловіку... Тебе не здивувало? — запитав Тома Джо.
— Що? Що вона заміжня? — Брюнет майже спресував цигарку в попільничці. — Анітрохи. Звичайно вона має бути одружена.
— Чому? — Том щиро здивувався.
— Ти ж знаєш чим вона займалася.
— Так, трохи, — обережно відповів Том.
— Одружені чи заміжні викликають менше підозр, — він узяв іншу пачку, у неї був специфічний запах, – трави? Як знаєш.
Том потягся за ще однією цигаркою.
— Ти її знав? — спитав Гіддлстон.
— Знав? О так. Мей часто тут бувала, — Джо розвів руки, потім підкурив одвірок.
Актор озирнувся. Він оцінив, що диван, на якому сидить, як і стіл, 18 століття. Дзеркало, судячи з оздоблення, привезено з Франції того ж періоду. В іншому кінці кімнати стояли кілька крісел з такою ж оббивкою, як і диван, у комплект до них біля вікна розташовувався лежак з в'язаним пледом, що витончено лежав на ньому. На стінах були старі шпалери ще з вікторіанської доби. На них лози, трави та квіти спліталися нескінченним насиченим зеленим візерунком по всій кімнаті. Том придивився до стіни, здивовано скинув брови.
— Це ж…
— Шпалери з миш'яком, так. Ще сто років від їхніх отруйних випарів можна було померти, як зробила моя пра-прабабуся. Але це було модно. Мей вони сподобалися, хоча вона віддавала перевагу стриманому стилю. Знаєш, такий…
— Я знаю.
— Оу, — Джо підскочив, — ти їстимеш?
Том, приховуючи подив, заперечливо похитав головою.
— Чаю?
Гіддлстон глянув на годинник і, розсудивши, що від чаю відмовлятися не чемно, погодився.
Як тільки остання сходинка на першому поверсі скрипнула, Том підбіг до столу. Він нишпорив очима в пошуках чогось, чим можна було себе захистити. Залізне пір'я та хірургічні скальпелі лежали на видному місті і Джо явно помітив зникнення хоча б одного.
Гіддлстон обернувся. Часу було замало. У нього було два вибори: ліва або права частина кімнати. Зліва від дверей більше місця, але якщо Джо підніметься, непомітно добрати до дивана буде неможливо, а його реакцію передбачити буде складно. Права частина кімнати, де знаходився Том, була меншою, проте вона була безпечнішою.
Якоїсь миті актор помітив, що почав задихатися від хвилювання. За два метри від дивана з паспортами стояв великий книжковий стелаж. Поруч із ним комод та тумба. Том кинувся до них. У тумбі знайшовся склад папірців та скляний бонг. На ній під лампою зберігалося кілька грамів синього порошку. Гіддлстон гидливо поклав його на місце. Книжкова шафа виявилася порожньою. Точніше, крім книжок, там нічого й не було. Актор знову подивився на стіл зі скальпелями, проте силоміць повернув свій погляд до останнього шансу — комода.
Том почав з першого ящика: у ньому опинилося безліч листів, переважно повідомлення від аукціонних будинків. У другому ящику лежали діряві капці та кілька пледів. Від усього тхнуло запахом трави, десь Томас помітив краплі крові. Третій ящик був замкнений. Залишився один. На першому поверсі заскрипіла перша сходинка. Гіддлстон пройшовся рукою по ящику, але крім чергової купи листів ще одного бонга нічого не знайшов.
Том з тривогою глянув на вхід до кімнати, серце билося рідко, але удари віддавали в ребра. На лобі виступив піт, а вологі руки продовжували перемішувати листи в ящику. Він знову глянув на комод. Проскрипіла сходинка на середині сходів. З коридору було чути стукіт чашок одна об одну.
Том підняв свічник — за ним нічого. Він відсунув чергову вазу із сухоцвітом – ніж для листів. Томас тріумфував, він схопив його і сунув за пояс. Його увагу привернула газета річної давності, що лежала біля лампи. На фото зображено подружню пару з собакою. Над фото великими літерами написано “УБИТІ НЕВІДОМИМИ”.
Коли Джо увійшов до кімнати, актор уже сидів на своєму місці.
— Чай сер, — жартівливо сказав Джо і поставив на кавовий стіл під ніс.
Томас звів брови, коли побачив порожні чашки. Він задумливо глянув на чайник, який господар узяв до рук. Гіддлстон не був до кінця впевнений хитрощі це або він себе накручує, проте Джо налив їм чай з одного чайника.
Він подав витончену порцелянову чашку Тому, сам знову сів на підлокітник дивана і взявся їсти.
— То що тобі треба? — спитав Джо. — Ти ж не оплакувати Мей прийшов.
— Мені потрібно в дуже короткий термін, якнайшвидше перевірити паспорти.
— А, так, точно, — Джо задумавшись приклав вилку до губ.
— Скільки це буде коштувати?
— Коштувати?
— Так.
— Для тебе — нічого.
Продовжуючи дивитися в порожнечу Джо і не помітив, як зубчики вилки ковзнули йому в кільце пірсингу. Том стримав усмішку. Він вважав Джо майже кумедним, якщо не враховувати ситуацію з пістолетом, що ще десять хвилин тому холодив його щоку.
— Чому? — Том непомітно принюхався до чаю.
— Вона для мене не пусте місце. І якщо тобі потрібно допомогти, то я тобі допоможу.
— Ви були друзями? — Том сьорбнув класичний Ерл Грей.
Джо посміхнувся порожнечі, вийняв вилку і відповів: — Так. Такі самі, як і ви.
Томас мало не поперхнувся, але стримався і поставив чашку на стіл.
— Гарячий.
У цей момент у нього задзвонив телефон. На екрані великими білими літерами з'явилося мама. Том дивився на екран, не наважуючись ні відповісти, ні скинути виклик.
— Не візьмеш? — Джо розглядав паспорти Аліси, перемішуючи картоплю у тарілці.
— Не впевнений, що зараз слушний час.
— Візьми, — ледь не імперативно сказав Джо. — Мама це святе.
Том кивнув, натиснувши зелену кнопку: — Так, мамо.
— Томас, привіт, любий. Як справи?
— Мам, все гаразд. А твої?
— Ох, любий, сьогодні знову приїжджала поліція.
— І що вони хотіли?
— Запитували про незнайомців чи про щось підозріле, - жінка перейшла на шепіт, — вони бояться, що за будинком можуть стежити і вчинити замах. Томмі, ти мені так нічого й не розповів. Коли ти приїдеш?
— Вони вимагають моєї присутності? — Томас напружився, опустивши погляд на паспорти.
— Ні, я вимагаю.
— Я приїду до тебе завтра. Сьогодні треба залагодити деякі справи.
— Добре, Томмі. Напиши мені.
— Усі мами такі схожі, — сказав Джо після того, як Томас завершив дзвінок. — Моя дзвонить рідко, але, чорт забирай, як же вона дістає.
— Коли ти зможеш закінчити перевірку?
— Сьогодні ввечері їх забирай.
Том допив чай і поставив чашку з блюдцем на тацю.
— Дякую за чай. Мені пора.
— Я проведу тебе, — Джо завмер, потім обернувся до Тома, — а як ти зайшов?
Том узяв сумку й пішов до виходу. Вони знову спустились гвинтовими сходами. Біля входу Том обернувся і подякував Джо за допомогу. Той усміхнувся і потис йому руку. Біля самих дверей господар будинку окликнув Гіддлстон.
— Так? — відповів Том.
— Ніж для листів можеш залишити, — Джо кивнув на стос журналів, де він може його залишити.
— Так, — Томас зніяковіло посміхнувся і витяг ножа.
Удар двері ніби розірвала вакуум. Актор почув музику, голоси людей, птахів та шум дерев. Як тільки Том прийшов до тями і сів у машину він задумався над тим, що йому варто було б зробити скани паспортів.