#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Томас сидів у своєму кабінеті. Штори були щільно здвинуті. Горів торшер у дальньому кінці кімнати. На столі теж горіла лама. Біля неї лежав заряджений пістолет.
Гіддлстон чекав дзвінка і все ж вирішив перебрати пошту. Він викинув усі сценарії у смітник. Усі запрошення на вечірні заходи теж. На краю стола залишилось лежати лише буклет з “Театру у червоному”. Томас дивився на тих самих жінок, що тренувались на сцені борделю, куди він зайшов ховаючись від дощу.
Том потер буклет в руках та все ж залишив його лежати з краю. Телефон задзвонив. Він прийняв виклик.
— Вас вітає Едгар, — пролунав чіткий чоловічий голос приватного детектива.
— Мене звуть Гарольд, — відповів Гіддлстон.
— Нехай буде так, — усміхнувся чоловік на тому кінці лінії. — Яке ваше питання?
— Мені треба знайти дівчину.
— Дівчину?
— Так, — актор потер верхню губу, — вона вже мертва. Однак я б хотів знати більше про неї.
— Гарольде, — вже спокійним тоном продовжив чоловік, — мені треба щонайменше ім’я, було б краще з прізвищем, і характеристики.
Томас майже назвав її ім’я, однак замовк. Жодна чужа машина не була припаркована біля його вікна, однак він не знав чи безпечно називати ім’я Аліси в його будинку.
Чоловік на іншому кінці лінії мовчав. Гіддлстон чув як він записує щось, а потім зазвучав його голос:
— Я пропоную зустрітися.
— Чудово, — видихнув Том. — Де?
— Я надішлю вам координати і час. Сподіваюсь, ви вільні сьогодні після дев’ятої.
— Вечора?
— Так.
— Так, — Томас подивився на годинник. — Я вільний.
— Гарного вам дня, містере… — чоловік щось закреслив, — містере Гарольд.
— Навзаєм і до зустрічі.
Гіддлстон почув гудки. Він усміхнувся сам собі. Ще одна людина знає його під іншим іменем. Чоловік записав його собі на листочку. Він потер стільницю, згадуючи як тут лежали десятки паспортів Аліси. Що він відчуває тепер, слідуючи її стопами, маючи тепер теж декілька імен. Актор потер скроні. Він грав багато різних ролей. Чоловік відкинувся у кріслі. Яка з них була не роллю?
Телефон задзвенів. Дисплей показав невідомий номер. Чоловік нахмурився та сів знову прямо. Він не наважувався прийняти виклик. Телефон дзвенів та вібрував. Ковзаючи по столу. Крізь штори увірвався тонкий промінчик сонця. На передостанньому гудкові Томас взяв слухавку.
— Ало?
— Містере Гіддлстон? — Почувся жіночий голос.
— Так. Хто це?
— Ви пам’ятаєте мене, — впевнено та плавно говорила вона. — Ми зустрілися два тижні тому коли у Лондоні йшов дощ.
Дощ у Лондоні йде щодня, однак Том голосно видихнув коли почув затяжку цигарки. Його погляд упав на буклет-запрошення борделю. Він дістав власну цигарку.
— Я вас слухаю, — сказав він, підпалюючи її прямо в офісі.
— Ви проігнорували моє запрошення на минуле шоу.
— Мене не було в місті, — чоловік видихнув дим.
— Я знаю, — усміхнулась жінка. — але зараз ви є.
— Чого ви хочете, пані..?
— Чи імена важливі? — Вона теж видихнула дим після довгої затяжки. — Вдягніть чисту сорочку, містере Гіддлстон, і приїжджайте. На вас чекають.
— Хто?
З того боку лінії почулись гудки.
Чоловік зітхнув і подивився у стелю. Вона все ще здавалась особливо білою. Він встав та пішов у душ. Вода змила запах гару спаленого будинку та бруд лісового манівця. Вона обпекла подряпини на руках, залишені деревами, та трохи зідрану шкіру на колінах.
Томас вийшов з душу. Він подивився на себе в дзеркало. Актор мав трохи здоровіший вигляд, однак очевидно схуд. Йому сподобались його гострі вилиці та глибші впадини очей — вони робили погляд виразнішим.
Актор вдягнув чисто сорочку та вигладжений костюм. Він наніс парфум з запахом кедра на шию. Пістолет був схований за поясом штанів та прикритий піджаком.
Таксі під’їхало завчасно. Він назвав адресу “Театру у червоному”, однак ледь не вимовив “Сазерленд 46”. Машина зробила коло довкола його району. Гіддлстон спокійно дивився у вікно, відчуваючи пістолет спиною. Актор декілька разів кинув оком на водія, однак той не викликав у нього підозр. Вони проїжджали повз по вулиці Сазерленд з фасадним номером 46.