Вірші та поезія

царапає в серці.

до болю і сліз.

з вікна п'ятиповерхівки,

здається вже зліз.

і ніби життя починається знову,

але з кожним днем,

《Крики》

Я кричала, молила: " Будьте ласкаві!" Тільки ніхто зовсім не слухав. Останньою краплею стала секунда. "Та щоб його! Здохни ти в муках." Я сиділа на холодному кафелі, Навколо мене калюжа крові. Був якось шанс, була і надія Та вони, видно, з відчаєм в змові

"Егоїстка, закрилась у ванній!" Холодне тіло лежить непорушно. "Відкривай, не мовчи!" - почувся ще голос "Що ж ти там робиш, ледащо?"

Кричали, пищали, - ніхто вас не чує, Чому ж ти мене не послухав?

// я тут заради критики, тому вперед~

Я'дар

Сніжинки кружляють, падають вниз,

З ними кружляємо ми.

Напиши в моєму серці кодом, проблеми й хвилювання,

Обіцяю, що знайду я відповідь до кожного питання,

До кожного «чому», «навіщо» та «коли»,

Здається, сил лишилось небагато. Остання сигарета вже бичок. І гидко табаком пропахли руки. Хотілось би зробити вже цей крок. Та знову дістаєш ти кляту пачку І тягнешся в карман по запальничку. Вона, можливо, й дасть якусь іскру, Та це давно перетворилось в звичку. Прив'язаність, любов чи взагалі насилля? Дізнатись так хотілося... Колись. Можливо, я б приклала ще зусилля, Та ти давно на мене не моливсь. Не має сенсу думати про сенс. Ми так втомились бігати за ним. Тому давай по новій? Як тоді? Все знову перетворимо на дим? Шукати будемо забуті силуети Серед туману наших сірих днів. Ти дарував колись мені куплети... Так нащо ти їх всі тоді спалив? З квартири тягне холодом на вулицю. Нам варто зачинити усі двері, Щоб не втрачати нашу вірну спутницю - Ту крижану, чарівну, черству леді. Любов свята, палаюча, прекрасна Перетворилась у холодну кригу. Тепер не знаю, чи вдасться уже нам Перемогти цю довгу, сніжну зиму...