#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн  #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас тримав у руках стаканчик з кавою, в іншій він ніс букет з різнокольорових квітів з гілками жасмину. У Лондоні світило сонце. На могилі Аліси стояла свічка та свіжий вінок. Гіддлстон зіщулився на сонце та пройшов далі. Він поклав букет біля вінка та подивився на напис на камені. На ньому красивим шрифтом було вирізане повне ім’я: Одрі Одарка Глен. Дата народження та смерті були змінені.  Чоловік світ на лавку навпроти могили. Сонце несправедливо пекло землю.Він пив каву та дивився на квіти. За декілька годин розпочнуться зйомки наступного фільму про Джеймса Бонда. Його партнеркою по зйомкам стала Джессіка Честейн. Вона теж носить червону сукню у першій сцені, однак то не так червона сукня.  Гіддлстон усміхнувся і кивнув сам собі, наче його думки розсмішили його. Том дивився на могилу Аліси. Її осяяло сонце, а потім воно ж зайшло за хмари. Він подумав, так, мабуть, душа її покидала тіло. Може, вона все-таки знайшла схід Едему.  Томас викинув стаканчик в урну і, склавши руки у кармани штанів, вийшов з кладовища.  Сонце осяяло й хмари.  P. S. Шановане шановне товаривство! Щиро дякую усім, хто доєднався до цієї пригоди. Побажання і враження можна залишити внизу у коментарях. Буду дуже рада їх почитати :) Ваша авторка 🌸☕️

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Заві бігла по лабіринту коридорів то тут то там натикаючись на глухі кути, не помічаючи прихованих у вельветі дверей. Лампи слабо освітлювали дорогу. Вона намагалась додзвонитись Томові, однак слухавку ніхто не піднімав.  — Томас!  Він вийшов у коридор. Чоловік стояв перед нею, тримаючи у руках пістолет.  — Томас! — Вона жахнулась, зробивши крок назад під лампою.  Чоловік розгледів синяки на її тілі. Вона дивилась на нього запавшими очима з темними колами.  — Ти цілий? — Запитала жінка, важко дихаючи. Її погляд упав на поранену ногу. — В тебе… в тебе кров.  — Я знаю, — актор кинув. — Що ти тут робиш?  Гіддлстон повільно зробив крок уперед. В його голові все ще звучали її численні дзвінки, на які він не відповідав.  — Я прийшла застерегти тебе, допомогти, я…  Вона зустріла його пустий погляд. Мляве світіння лампи відбивало на нього червоний колір коридору. Його очі, позаяк, залишались з яскравим світлим білком.  — Застерегти? — Кивнув їй чоловік.  — Так, — майже не дихаючи відповіла Ештон.  “З колишніми  краще розбиратися поки вони живі” — звучав голос Артура в його голові.  — Звідки ці синці, Заві? — Чоловік пройшовся поглядом по її тілові.  — Я… тренувалась.  — Тренувалась? — Кивнув він і огледів коридор. — З Волшем?  — Я, — прошепотіла жінка і невпевнено подивилась на колишнього. — Можу все пояснити.  — Пояснюй, — різко відповів Том.  — Ти зв’язався з поганою компанією.  Вона намагалась прикрити синці на руці рукавом і заділа карман кардигана, вийняті кулі дзвякнули у ньому. Чоловік нахмурив брови.  — Я намагалась тебе захистити.  Гіддлстон обернувся коли почув звуки, що линули з іншого кінця коридору. Господарка театру та танцівниця витягували тіло Волша за ноги та складали його у пакет.  Жінка подивилась на пістолет в його руках та перевела погляд на Заві. Вона подивилась на Томаса та кивнула йому, витягуючи тіло Волша у інший прохід коридору, де лежали тіла його людей. Актор повернувся до Ештон.  — Через це, — вона кивнула на тіло. — Через Остін.  — Вона тут ні до чого.  — Авжеж, — кивнула акторка, і криво посміхнулась. — Ти майже став одним з них і я пішла за тобою…  — Пішла за …  — Приєдналась до Волша, — перебила його Заві. — Ти примусив мене, якби не я він би…  — Якби не ти, — Томас прижмурив очі. — Якби не ти, — він вимовляв кожен звук окремо, — Аліса була б жива… Тому він це сказав.  — Я зробила те що мала. Я кохаю тебе.  — Ти мене не кохаєш, —  Гіддлстон подивився на її синяки. — Ти тепер одна з них.  — Ні я…  — Відповідай! — Я кохаю тебе! — Заві зірвалась на крик, кулі у її кармані задзвеніли. — Я зробила це заради тебе! Я знайшла Вуда, знайшла його сина, що тепер працює в лікарні. Я дізналася все.  Актор чув дзвін куль, він дивився у очі жінки. У темні крижані колодці. Йому здавалось дзвін йшов звідти.  — Ти відповідала за комунікацію, — прошепотів він, перебравши пістолет у праву руку. — Так ти вслідкувала її, так ти знаходила де був я. Тому ти тут.  — Я не хотіла, — шепотіла дівчина, — я  тільки тебе. І тому вона мала померти.  — Вона не мала, — прошепотів Томас піднімаючи руку з пістолетом. — Але ти маєш.  Сльози покотились її щоками. У млявому світлі вони убули майже невидимі. Чоловік знайшов це іронічним. Червоний колір вкривав її шкіру, однак не торкався невидимих сліз.  — Томасе, я благаю.  “Зрадниця” — пронеслося у його голові.  Постріл. Дівчина падає на підлогу. У червоному коридорі її крові теж не було видно.  Гіддлстон звернув праворуч та вийшов через чорний вхід на вулицю. Там вже стояв Макфол. Він стояв у чорному костюмі з чорною краваткою. Лорд парламенту дивився на актора та посміхався.  Він кивнув йому і удав, що не бачив його. У бордель зайшли спеціалісти з очищення місця злочинів. Том пройшов до машини. Йому зателефонував Люк.  — Томе, нарешті я до тебе додзвонився!  — Давай коротко.  — Роль Джеймса Бонда твоя.  — Оце добре. Кинь все на пошту.  Гіддлстон скинув виклик та завів мотор, розвертаючи машину у напрямку дому.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання — Ви вчасно, — посміхнулась жінка та відчинила головні двері.  Томас пройшов в середину у вигладженому костюмі та з пістолетом за паском.  У “Червоному театрі” пахло деревом та аромапаличками. На сцені танцівниці розминались перед репетицією чергового номеру. Гддлстон сів у крісло. Йому подали віскі та попільничку.  На сцені він помітив ту ж дівчину, з якою він був найпершої ночі тут. На ній не було перуки, однак плавність рухів та гнучкість тіла не дозволяла сплутати її не з ким. Томас запалив цигарку та відпив віскі.  Він насолоджувався атмосферою і тим що бачив. Віскі зранку можна було сприйняти за несмак, думав Том, однак всі вікна були щільно закриті важкими шторами. Єдиним освітленим місцем була сцена. Актор усміхнувся сам собі. Дівчина сіла на шпагат. У нього перехопило подих. Він видихнув густий дим та заплющив очі.  Чоловік почув кроки. Стакан в його руці був майже таким же холодним як і пістолет за паском. Актор відкрив очі.  — Драматургія це однозначно твоє, — пролунав голос Артура. — Аліса оцінила б, якби була з нами.  Томас майже стиснув руку у кулак. Від Волша ці слова звучали подвійно болюче. Однак Гіддлстон лише хмикнув та загасив цигарку, не повертаючись до нього.  — Віскі? — Запитав він.  — Роберт до нас не доєднається? — Той присів поруч з Гіддлстоном.  Між чоловіками була відстань у три сидіння. Голова наркоімперії Лондону сидів напівобертом, так що він бачив і співрозмовника, і сцену, і двері. — Не думаю, — усміхнувся актор.  Волш кивнув і взяв тільки но принесену склянку з віскі. Він відпив з неї та оцінив насичений смак алкоголю.  Томас відчував як той оглядає простір, яка намагається його контролювати. Широко розставлені ноги у глянцевому взутті намагались показати домінантність. Фальшивість його розслабленої пози у велюровому кріслі видавала напружена спина.  Гіддлстон уявляв цю зустріч багато разів. Ще з того моменту як він не наважився пристрелити Волша зі своєї засідки у кущах троянд. Однак зараз ні цупкий погляд блакитних очей, чи надто чепурна зачіска, ні навіть маленький шрам під нижньою губою не привертали увагу Томаса. Він дивився на сцену, він споглядав за дівчиною.  — Гарненька, так? — Запитав Артур.  Він зловив його погляд і прослідкував за ним до дівчини на шпагаті. Вона потягнулась вперед, торкаючись кінчиками пальців краю сцени. Волш примружився на пів секунди. Його брова смикнулась, та він швидко натягнув на обличчя спокійний вираз.    Гіддлстон помітив це.  — Пройдемо у приватніше місце? — Томас нарешті подивився на співрозмовника. Артур відірвав очі від дівчини та повернувся до актора. Він кивнув. Актор зараз помітив, що його співрозмовник мінімум на десять років старший від нього. Обидва чоловіки підвелись та попрямували до коридору за сценою. Дівчина на шпагаті прослідкувала за ними очима. Вона повернулась до господарки театру. Жінка кивнула їй. Танцівниця підвелась. Офіціант дістав автомат. Томас пройшов у кімнату першим. За ним у приміщення з синього велюру зайшов Артур. Гіддлстон озирнувся. Він хотів зайти останнім, однак прорахувався. Тепер наркоторговець опинився біля виходу.  — Я підозрюю, що ти мене не на красивих жінок запросив подивитись, — накроторговець криво посміхнувся.  — Маєш рацію.  Гіддлстон вихватив пістолета з-за паска. Так само зробив Волш. — І от ми тут, — продовжив Артур. — Тебе було важко вполювати. Вона тебе навчила?  — Чому ти зробив це з нею? — Впевнено говорив Том, дивлячись прямо у вічі противникові.  — Наказав її вбити?  Волш перехопив пістолет зручніше.  — Вона нас зрадила. — Ви були давніми знайомими.  — Облиш, — хитнув головою Артур, його зачіска залишилась немов переклеєна, у тій же позиції. — Хто тільки що не робив у 16? Ми були загубленими дітьми — ми виживали як могли.  — Ти наказав вбити її.  — Вона зрадила нас, вона шпигувала. Я б пристрелив її так само легко як я це зроблю з тобою. — І ні докору? Ні не секунду? — Томас уважно слідкував за рухами Артура, він має натиснути на гачок, але вагався. — Ні, — усміхнувся чоловік. — Аліса була хорошою дівчинкою. Я думаю, ти це теж знаєш, — він облизав нижню губу. — Майже як покійна Менді.  На слову “покійна” Томас хмикнув: — Її ти теж вбив?  — О ні, Вуд з цим чудово впорався, а потім я з Вудом. Таке буває, знаєш, з людьми, що вимагають надто багато. То що, вирішимо хто з нас достойний побачити Алісу на тому світі як джентельмени? — Арутр намагався подати сигнал через прихований навушник у вусі, однак сигнал не йшов, його заглушили. — Дуель? — Він спробував знову, хитнувши головою. Відповіді не було. — Ти ж знаєш, що це навіть не її справжнє ім’я?  — Її звали Аліса, — сухо відповів Томас. — Для мене.  Гіддлстон побачив сигнал за дверима від дівчини.  — Її звали Одрі, — виплюнув Артур. — Одрі.    — І ти її вбив. Світло погасло. Волш вистрілив. Томас одразу ліг на підлогу. Постріл не пролунав. Волш ще декілька разів натиснув на гачок, однак зброя не відреагувала. Гіддлстон вибив з рук чоловіка пістолет та вдарив його своїм по голові. У темряві стріляти було небезпечно. Він вдарив голову Артура об стіну, однак та виявилась м’якою та не нанесла великої травми.  Томас повернувся, згадуючи де знаходився стіл. Він почув стрілянину, линувшу з чорного входу. Гіддлстона навпомацки знайшов стіл.  — Ти думаєш зі мною так легко розправитися? — Артур відштовхнувся від стіни та налетів на Томаса. — Вона мала краще тебе вчити.  З головного залу долинув крик офіціанта та ще один постріл.  Гіддлстон махнув кулаком, однак промахнувся у темряві. Артур схопив актора за тулуб та намагався вдарити його у стіну. Актор перехопив його та доклав зусиль, щоб залишитись на місці.  — Вона мене не вчила, — прошипів Томас, противлячись силі противника. — Ти дарма полював на мене. — Агенти завжди так кажуть, — Артур дістав ножа, — вона теж так казала.  Томас махнув декілька разів у просторі, намагаючись зрозуміти де його рука з ножем. Лезо проїхалось по нозі — чоловік відчув власну теплу кров. Він вибив холодну зброю з руки Волша та дотягнувся до стола. Чоловік смикнув за скатертину та закрив нею голову противника. Артур почав задихатись.  — Здихай, сволото, — прошипів Том, — як вмирала вона.  Наркоторговець тягнув Гіддлстона до низу за піджак. Тканина тріщала на ньому, він відчув як порвався його рукав.  — Слідкуй за жінками своїми, — проричав Волш і вдарив по нозі актора.  Той впав на коліно, відчуваючи як відкрилась рана на нозі.  — Аліса вбила б Філа, — прошипів Артур, переводячи дихання.  Томас заричав, вдаряючи чоловіка кулаком у скроню. Чоловік сплюнув кров на землю.  — Я знав, — він сміявся, — я знав, що вона його вб’є. Навіть пораненою. Або втече. Волш сміявся, поки по його губах стікала кров. Томас чув це, і чув як його щелепа рухається зі скрипом та хрускотом. — Та вона мала вижити, — Артур дістав свого пістолета.  Гіддлстон вихопив свого. Він тримав палець на гачку, сприймаючи слова Волша як абсурд. Він знав, що у нього є десять набоїв. Він планував стріляти на звук голосу наркоторговця поки не почує, що куля влучила.  — Але тобі краще розбиратися з колишніми поки вони живі, — Артур сплюнув ще раз.  Він натиснув на гачок. Пістолет знову не вистрілив.  — Здохни, — вимовив Том.  Він випустив три кулі. На другій він відчув краплі крові на обличчі. Актор кліпнув очима і випустив четверту. Артур захрипів та затих.  Гіддлстон привалився до стіни. Він важко дихав. Думки змішались з погодами, але все глушило холод пістолета у руках та тепло крови на лиці.  — Томас! — Долинув крик з коридору. — Томас! — Кричала жінка.  Актор зітхнув, почувши голос Заві. Він закрив очі на декілька секунд та видихнув все повітря з легень. Чоловік відкрив двері та завернув у лабіринт коридорів, що вів до чорного входу.  Червоний бархат стін лився у червоний паркет. Слабкі лампи освітили тіло Артура. Одна куля в голові, друга в серці і ще дві у шиї. Томас йшов на голос Заві, перевіривши кількість куль. Залишилось шість.  — Томас!

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Аліса лежала на ліжку. Вона водила пальцями по простині. Її оголене тіло купилось о блідому проміння ранкового сонця. Томас дивився як воно стікає м’язами її спини та стікає на постіль, як молоко.  Вона сіла у ліжку лицем до вікна. Чоловік торкнувся її спини, подушечками пальців відчуваючи її шкіру. Вона була м’якою.  — Що ти робитимеш сьогодні? — Запитала Аліса.  Вона підставила обличчя під промінь світла. Воно торкалось її і залишалось золотавим флером, наче другою шкірою, на очах, щоках та вустах.  — Я маю сьогодні декілька інтерв’ю, — шепоче Томас.  — Знову інтерв’ю?  — Люди хочуть знати все.  — Вони знатимуть.  Дівчина закрила очі, насолоджуючись теплом сонця.  Гіддостон простягнув до неї руку, поклавши долоню на її спину.  — Вони думатимуть, що знатимуть.  — Вони думатимуть, — усміхнулась Аліса, її розсмішив його вираз.  — Ти хочеш кави?  — Я хочу ще тут посидіти.  Актор усміхнувся, розглядаючи силует її тіла у промінні.  — Тобі там тепло?  — Мені тут добре.  — Тоді добре.  ***  Томас виїхав на трасу до Лондону. Його шукали у місті. За межею столиці він міг дихати вільно. Гіддлстон курив у чорне передсвітанкове небо. Дим розсіювався у зорях. Він згадав слова Олександра про шафу, постріл і цигарки. Що його сім’я не переносить цигарковий дим і що Аліса палила.  Він дивився у небо. В авто грав Queen “Bohemian Rhapsody”*. Томас не задумувався над словами пісні. Це все реальність чи просто фантазія, однак він дивився у небо і бачив зірки. Світало. Над горизонтом розкинулась золота стрічка сонячного проміння. Над його головою пролетіли птахи.  Гіддлстон кинув недопалок під ноги та розчавив його чоботом. Томас сів у машину та завів автомобіль. Він поїхав у сторону міста. По ліве крило машини визирало сонце. По праве летіли птахи. Актор усміхнувся, надягнув кепку Mill`s Cafe та сонцезахисні окуляри.  Пісня йшла на потворі. Він настукував подушечками пальців її мелодію на рулі. За пів години від Лондона він увімкнув новий телефон. На дисплеї висвітились повідомлення від Алекса з побажанням вдачі, від господарки борделю про завершення підготовки.  Коли він в’їхав у місто пролунав дзвінок. — Так, — прийняв його чоловік.  — Ало, — почувся жіночий голос.Він саркастично хмикнув. — Я… нам треба зустрітись.  — Бувай, Заві.  Томас заблокував її номер та завернув до центру столиці.  Пісня закінчилась зі слова про вітер що має значення. У Лондоні було спокійно і прохолодно.  *  Queen — Bohemian Rhapsody https://www.youtube.com/watch?v=fJ9rUzIMcZQ

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання — Що сталось потім?  — Храм Святої Марії, — хмикнув Олександр і кивнув. — Не найкраще місце.  — Знаю, — Том відчайдушно хотів закурити, та лише стиснув пачку в кармані.  — Ого, ти знаєш — здивувався чоловік. — Вона поверталась туди декілька разів. Вірніше, її повертали. Вона стала некерована. ЇЇ можна зрозуміти — вбивство її батьків замовчували.  Корова вчергове мукала з-за ангара.  — Але деякі випадки вже були перебором.  Олександр кивнув на корову.  — Її треба перев’язати, — чоловік кивнув Томові. — Ходімо. Зоряна вивчила англійську. Ми втрьох завжди були разом. Вона адаптувалась. Одрі… їй було боляче. У Зоряни був злам коли листи від її батька раптово перестали приходити. Раніше вони хоч були з цензурою і половина тексту залита чорнилом, але приходили. Аліса перестала розмовляти на пів року. Ми не знали як допомогли.  Чоловік відв’язав корову та повів її на сонячний бік галявини.  — Ми виросли тут, у будинку неподалік. Мої батьки володіють цією фермою, — вже дорослий Алекс вбив кілок у землю. — Зоряна пережила це, Аліса вкотре ні.  Корова помахала хвостом, відганяючи мух і нахилилась до трави.  — Церква Святої Марії. Ми тільки потім дізнались який жах там відбувався. Аліса ще та бунтарка, але, я думаю, ти і так це знаєш. Її перше тату у 16, вона познайомилась з Артуром. Він і назвав її Алісою, як Аліса… — У Дивосвіті, — посміхнувся Томас і подивився на корову. — Вони були разом?  — Ні, — хитнув головою Олександр, підставляючи корито з водою до тварини. — Але якщо і так, то недовго. Вони обидва пережили велику травму і зійшлись на ній у тому Содомі. Ту церкву, відверто, треба давно спалити.  — Аліса намагалась, — актор пройшов далі по галявині.  — Вона спалила лише капличку. Що з неї.  — Ти знаєш скількох черниць вона вбила…  — Я знаю. Їх було близько десяти і все по заслугах. Вони знущались з дітей, Томасе. Можливо, це не личить джентельменові, але мені не шкода жодної з тих лярв, що зараз гниє в землі.  — Ти казав місис Глен вбили. Хто?  — Той же, хто і її чоловіка — росіяни. І вони вже мертві.  — Я бачив газети.  — Ти не зрозумів, — Олександр озирнувся до нього, відкриваючи двері будинку біля річки, — росіяни мертві.  Том застиг на порозі будинку. Брат Аліси поставив чайник і поставив на стіл попільничку для гостя. Алекс посміхнувся чоловікові.  — Ми їх убили.  Томас рухнув на стілець. Він машинально відкрив пачку та дістав цигарку. Дим заполонив кімнату. — Як?  — На це пішли роки, — Олександр кивнув і дістав чай з верхньої полиці. — Після випуску зі школи Алісу знайшов Макфол. Він був в курсі її … — чоловік засміявся, висипаючи чай у заварник, —  біографії і запропонував їй угоду.  — Яку угоду?  — Помститися за “Роуз”. Знайти вбивць її батьків.  Чайник закипів. До будинку зайшов кіт.  — Вальдемар, — усміхнувся брат Одрі. — Давно тебе не бачив.  Кіт потерся об ногу Тома.  — Не звертай на нього уваги. Дивний кіт. Гуляє з собаками. Їсть макарони. Олександр зняв чайник з плити та злив кип’ятком.  — Макфол запропонував Алісі помститися. Але їй потрібно було пройти підготовку.  — І вона пройшла, — актор почесав кота за вухом.  — Так, а потім вслідкувала вбивць.  Чоловік поставив заварник на стіл. Він голосно стукнув об деревину, привертаючи увагу Томаса.  — Нас там було троє біля закинутої будівлі у Лондоні. Лив дощ. Я залишився в машині. Не наважився піднятись. Одрі була там з Зоряною. Вірніше, вже Аліса.  Гіддлстон дивився як зелені висушені листочки фарбували гарячу воду у жовтий у заварнику.  — Я чув постріли, як тоді, у шафі. Вони спустились. Ми поїхали. Аліса висунула руку, якою стріляла, у вікно. Я вперше бачив полегшення на її лиці.  Томас все ще дивився на заварку, чухаючи кота. Він уявив лице дівчини у цей момент і посміхнувся. Їй було легше і йому здалось, що він теж знову може дихати.  — Тоді чому вона продовжила?  — Що трапляється з дітьми, з якими не розмовляють про те що вони пережили? — Олександр поставив бісквіти на стіл та відкрив вікно, за ним квітнув жасмин. — Куди їм йти? Що їм робити? Який шанс у них втекти? Невеликий.  — Але ти повернувся до нормального життя. Кіт принюхався до бісквітів.  — Не зовсім, — чоловік кивнув. — Зоряна пережила. Після тієї ночі вона не торкалась зброї. Вся операція була ідеально розіграна Макфолом. І Аліса пішла працювати до нього. Але він не допускав її до подібного роду справ. Вона переважно займалась наркоторговцями. — Чому вона продовжила це?  — А що їй робити? Мої батьки святі люди, але ніхто не піднімав цю тему. Одрі залишилась зачиненою у тій шафі. Сам на сам з собою. Вона не знала нічого іншого. Ми були дітьми. Дорослі ще більш налякані ніж ми.  Олександр налив зелений чай у чашки. З-за вікна пахло жасмином. Томас опустив очі на цигарку. Йому запахло її парфумом.  Кіт мяукнув та озирнувся до дверей. У дім вбіг золотистий ретривер. Він облизав руку Олександра.  — Казав же — кіт з собаками водиться. Так? — Він почесав за вухом собаку. — Аліса його привезла рік тому, — Алекс посміхнувся та дав згодував собаці бісквіт.  Томас дивився на золотого ретривера. Він згадав газету у будинкові Джо і ту ж саму газету у пакункові від детектива. “...Молоде подружжя знайдено мертвими. Собаку не знайдено”. Собака хрустіла бісквітом.  — Аліса сказала, що забрала його у якихось наркоторговців під прикриттям, — Алекс відпив чай.  — Що вона планувала робити?  — Вона казала про відпустку. Хотіла покінчити з бандою Волша і на пенсію.  — Пенсію?  — Так, купити будинок у лісі, може, всиновити дитину і жити собі спокійно.  — Як щодо її чоловіка?  Собака злизала язиком ще одного бісквіта. Кіт незадоволено чхнув.  — Він її не кохав. Йому сподобалась Аліса за красиве лице, гострий розум і оксфордську освіту. — І вона його, звісна річ, не…  — Кохала.  Олександр подивився на цигарку Томаса.  — Думаю, дивно було б тобі приносити її весільний альбом, але Роберт був єдиною людиною, яку вона покохала. І це все.  — Оксфорд… вона дійсно там навчалась?  — Так, — кивнув Алекс, відпиваючи чай. — Вона вступила туди під видуманим іменем.  — Аліса Роуз.  — А потім одружилась…  — І продовжила…  — Від цього не втечеш, Томасе, — Олександр важко зітхнув і подивився увічі співрозмовнику. Кіт важко зістрибнув на підлогу та підійшов до собаки. — З цим або зіштовхуються обличчям до обличчя, як зробила Зоряна, і боряться. Заводять сім’ю і живуть нове життя. Або вчаться жити, як це зробив я. Аліса…  — Залишилась сидіти у шафі, — продовжив Том.  — Вона вийшла з нього, — кивнув Алекс. — Вона вийшла з нього, — він стиснув кулак на коліні. — Ми всі вийшли. Хтось раніше, хтось пізніше.  — Дякую за розмову, — Томас протягнув руку. — Я знаю як важко це було, але дякую. І… у мене до тебе буде ще одне прохання.  Кішка скрутилась біля собаки і замурчала. Собака злизала ще один бісквіт. Запах жасмину заполонив кімнату.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання — Він був знайомий з моїм дядьком — батьком Аліси.  — І нічого не зробив, щоб врятувати його? — Гіддлстон вигнув брову. — Це неприпустимо.  — Не припустимо? — Олександр дивився на те як тече струмок. — Не припустимо те, що радянська влада хотіла забрати її назад.  — Макфол втрутився? В газеті написано, що колеги її батька…  — Колеги її батька, — кивнув брат, — саме так. І Макфол один з них.  — Врятувати її, щоб потім використати?  Томас озирнувся довкола. Ферма все ще стояла пуста, однак під яскравим сонцем його напруга ставала майже видною фізично і заповнювала простір. — Що ти знаєш? — Вбивство у маєткові під Лондоном.  — І все?  — І все.  — І Аліса тобі нічого не говорила?  — Ні.  Олександр хмикнув. Гіддлстон дивився на нього, ніби Аліса розповідала братові про Тома більше, ніж Томові про себе.  — Нам було п’ять. Зоряні шість. Її вирвали з лап росіян. Вона жила в Британії пів року. Передавали сонячний тиждень. Батьки вирішили вивести нас у заміський будинок. Природа, сади, весна, там було добре. Я досі пам’ятаю як пахли квіти і шафа… Аліса вирвалась уперед.  — Одрі, зачекай! — Кричав маленький Алекс, підтягуючи шорти, що сповзли.  — Одарко! — Кричала Зоряна, наздоганяючи сестру.  — Ні! — Відповіла дівчинка з двома косичками. — Наздоганяйте!  Вона побігла крізь розкриті двері у сад. Її осяяло сонце. Двоє двоюрідних брат і сестра побігли за нею. Алекс незадоволено підтягнув шорти.  — От завжди так! — Кричав він у наздогін.  — Не бігайте по будинку!  Квітослава несла в руках срібний піднос з заварником і чашками.  — Ми біжимо в сад! — Відповіла українською Зоряна.  — То йдіть до саду, а там можна почати бігати.  — Мамо, ми обережно! — Відповіла з-за кущів Аліса.  — На це одна надія.  Квітослава вийшла в оранжерею, поставивши піднос на столик. Олександр почув дзвінок у двері, однак ще раз підтягнув шорти та впевнено побіг за Одрі. Діти бігали по саду поки не впали червонощокі не попадали на траву. Аліса загубила одну резинку, тому половина її волосся розтріпана лежала на її плечі.  На дітей крізь крони дерев падало сонячне проміння.  — А давайте будемо пускати сонячних зайчиків? — Одрака подивилась на брата та сестру. Зоряна опустила очі.  — Ні, — помітила це її сестра, — давайте тоді мильні бульбашки пускати. — Мені треба інші шорти.  Зоряна підняла очі на Алісу і посміхнулась. Діти підвелись і побігли до будинку. У вітальні, за рицарськими обладунками, зібраними і виставленими у повний зріст, стояла шафа. Вони почули запах цигарок та подивились у бік головних дверей, однак знизали плечима та повернулись до гардеробу. — А якщо потрапимо у Нарнію? — Запитав Алекс, стискаючи руку Зоряни.  — Нарнії не існує, — заспокоїла його дівчинка.  — Тоді і Баби Яги твоєї не існує! — Відповів хлопчик. — А от ми зараз і перевіримо, — усміхнулась Аліса і відкрила шафу.  Вони почули звук ляпаса. Діти переглянулись одне з одним і озирнулись довкола. Кроки наближувались. Вони залізли у шафу та закрили її, потягнувши на себе дверцята за зажим для краваток.  — Я пам’ятаю як Квітослава боролась, як розбила об його голову сервіз, а потім ще й срібною тацею надала, — Олександр хмикнув. — Ми сиділи в шафі тихо, не видави ні звуку. Він вистрілив у неї тричі. А потім, як покидьок, закурив над її тілом. От звідки був запах цигарок.  Томас потупив очі. Він відчув у кармані нерозкриту пачку та з соромом потер її рукою. Чоловік не наважувався підвести очі на співрозмовника. Гіддлстон теж дивився на воду та на сонячне проміння на ній.  — Ми сиділи там декілька хвилин після того, як він пішов, — кивнув чоловік. — Зоряна вибігла першою. Я обережно виліз другим. Аліса сиділа там і дивилась на Квітославу. Довго дивилась. Ми витягли її за руки, вона пручалась. Викликали поліцію. У дворецького був вихідний.  Акторові забракло повітря. Він все ще дивився на воду, але наче опинився під нею.  — Поліція, терапевти, мої батьки, ця ферма. Потім її батько. Макфол. Радянські дипломати і всі, як один, говорили російською. Це було так дивно чути від тітки лише українську, Одрі розмовляли лише нею, аж тут раптом ці ідіоти. Одрі їх навіть не розуміла, коли вони розмовляли з нею.  — Вони розмовляли з нею?  — Вмовляли повернутись її на батьківщину.  — Тут її батьківщина, — кивнув сам собі Томас.  — Так.  — Як вона це пережила? — Актор підвів очі на Олександра, але голову залишив похиленою.  — Вона не пережила, — чоловік подивився на воду, — Одрі сиділа у тій шафі.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас йшов доріжкою по великій фермі з садами та озером. Сонце світило яскраво. Поміж амбарів та дерев він бачив вказівники з назвами будівель. У руці вже зім’ятою та з декількома стертими цифрами лежав листок з адресою.  Гіддлстон приїхав у Саузгемптон декілька годин тому. У свій номер він замовив новий костюм та прийняв душ. Він не спав більше. На його тілі, йому здавалось, ще відчувався її парфюм. Актор вважав це іронічним і саркастичним водночас, що він носить її парфум у місці і місті де вона виросла.  Чоловік йшов далі поки не побачив табличку з потрібним номером. Він обійшов старий будинок для працівників по колу. Земля почала спускатися вниз до озера. Томас побачив біля води високого чоловіка. Той теж стояв у костюмі, геть не схожий на працівника ферми.  Гіддлстон озирнувся — довкола нікого не було. Актор огледів чоловіка зі спини. Він дивився на людину, яка знала Алісу з самого дитинства. Він стояв на землі твердо, не хитався. Її брат спокійно дивився на озеро, розглядаючи блиски сонця на воді.  Томас підійшов до нього.  — Доброго дня.  Олександр озирнувся. Він змінився за цей час. Йому, як і Алісі, було 39 років. Світле волосся рівно пострижене, в очах все ще плескалась радість хлопчика, що тримав за руку двох сестер, однак зморшки додавали тіней на його обличчя.  — Доброго дня, — посміхнувся чоловік. — Здивований, що ви прийшли.    — Це було б не ввічливо, — рівним тоном відповів актор.  — Ввічливість не доречне слово у цій ситуації, — нервово посміхнувся брат та кивнув Томасові. — Якби ви злякались, я б зрозумів.  — Я не з лякливих.  — Так, я помітив.  Олександр кинув оком по фермі. Подібні краєвиди часто зустрічались Томові на листівках. Достиглі яблука падали на землю, пасуючи кольором до червоних тракторів. За одним з будинків завила корова. Гіддлстон вбирав в себе це місце усіма можливими сенсорами тіла. Він бачив сонце, він відчував спокій. Його цікавило чи бачить він ферму очима Аліси і якої тоді бачила її вона.  Олександр зітхнув та кивнув сам собі. Актор помітив, що це, вочевидь, його звичка.  — Вона … була тут щаслива? — Томас намагався почати розмову.    — Ні, — Олександр засміявся. — Одрі … вірніше Аліса, — він подивився на Тома, — ми гралися тут дітьми. Це рай для п’ятирічок. Кожне дерево — окрема історія. Хочеш, грайся в піратів, хочеш у лицарів та королів. Плавай, зривай яблука, а як набридне, так тут повно тварин, — брат дівчини опустив очі вниз. — Але її це тільки дратувало.  Чоловік кивнув вліворуч, пропонуючи прогулятися. Гіддлстон пішов за ним, підлаштовуючись до темпу та виходячи на рівень Олександра.  — Дратувало?  — Вона втратила батьків, обох.  — Я знаю.  — Знаєте? — Бізнесмен подивився на Тома, вигнувши брови. — Враховуючи те, що ви знайшли мене, я не маю бути здивованим. Вони пройшли повз ще одного яблуневого дерева.  — Вона… це було тяжко для неї, вочевидь. Але, — актор пом’явся на місці, невпевнений як і що він має право запитувати. — Але… — Тебе цікавить її життя?  Олександр підвів очі на Томаса та кивнув.  — Ти був її коханцем, наскільки я пам’ятаю.  — Ти перший хто сказав вірно про наші відносини і, якщо можна, давай на ти.  — Давай.Так, Аліса розповідала про тебе.  — Розповідала?  — Ну ти ж не думаєш, що вона живе своїм спецагентським життям і геть не має сім’ї?  Гіддлстон завмер на місті. Він дивився у світлі хлоп’ячі очі Олександра. Той дивився на Тома з посмішкою. Актор не впевнений чи мав він очікувати цього чи ні і що він має відчувати з цього приводу. Він збирав по шматочках всю її істоію і дивиться зараз у очі чоловікові, якому збирати не треба було.  — Ти здивований?  — Я приголомшений, — чесно відповів Том.  — Вірю, — Олександр кивнув і пройшов далі, його супутник послідував за ним. — Я знав все з самого початку. Ну, майже. Це було очевидно, мабуть. Хоча, у компанії з Волшем вона проявила певні “риси характеру” та навички, якби допомогли їй.  Іронічно вийшло, чи не так?  — Ти знаєш, що її вбив Волш? — Томас вирішив не бути обережним у цьому питанні.  — Так, — кивнув Олександр. Вони вийшли на місточок через струмок.  — Хто тобі сказав про це?  — Лорд Макфол. Я думаю, ви знайомі.  — Звідки… що? Як?!  Олександр засміявся. Він дивився на воду під мостом і хитав головою. Раптом Томас помітив у його погляді дещо таке ж колюче та гостре, що він бачив і в Алісі. Він тепер точно зрозумів, що розмовляє з її братом.  — Він попереджав, що ти можеш заїхати, після… її смерті.  — Як ти … як ви знайомі?  — Дипломати, лорди і політики, — Олександ підвів очі на Тома, — це одній й ті самі люди на різних посадах.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас привалився до дверей кухні. Він чув сирени поліцейських машин, бачив як вимикається світло у сусідніх будинках. Гіддлстон зітхнув та зняв пошматований піджак.  Чоловік сів на стілець у кухні та зарився руками у волосся. Його серце калатало. Очі відмовились відкриватись доки в горлі не став ком. Актор подивився на стелю — вона була темна. Світло вмикати було ризиковано, однак він увімкнув чайник. Він відміряв заварку жасминового чаю у чашку. Поки чайник закипав він проходився будинком.  Томас дивився на вітальню, де вони провели їх першу ніч. На килимі так і залишилась пропалена дірка. Камін був перекритим поки будинок стояв порожнім. На стіні висіло фото Аліси та її чоловіка. Гіддлстон прижмурився, розглядаючи фото, однак вирішив поки не думати яким чином вона потрапила у Оксфорд.  Гіддлстон вмився. У ванні досі стояв запах її парфумів. Чайник закипав. Він дивився на сходи на гору. Томас майже зробив крок, однак тумблер чайника сповістив про скип'ячену воду.  Актор повернувся назад та залив кип’ятком заварку. Вона спливала та тонула, фарбуючи воду в зелений. Томас дивився на неї. Він дістав цигарки та задумався з яких пір він палить.  Цигарка світила у темряві. Він не відчиняв вікна. Гіддлстон подумав Аліса, мабуть, теж тут палила. Чай був міцним.  — Дуже розумно, — прозвучав сторонній чоловічий голос.  Том не здригнувся, одразу впізнавши голос приватного детектива. Актор заплющив очі і одразу відкрив їх, відпиваючи з чашки.  — Чаю? — Запитав він.  — Та ні дякую. Я присяду?  Томас кивнув на сусідній стілець. Гість сів, навалюючись всією своєю вагою. Гіддлстон не проронив ані слова.  — Ви прочитали останні мої листи?  — Так, — спокійно сказав актор. — Вони були спалені.  — Розумно, — знову сказав детектив.  — Як ви мене знайшли?  — Це було не важко, — усміхнувся гість, розглядаючи стомлений вид Тома. — І досить логічно, зважаючи на район. Проте ви переймаєте деякі її прийоми.  — Ви знали її?  — Пане Гіддлстон, — чоловік усміхнувся, — я приніс останнє, що я зміг знайти про пані Остін.  Актор уважно оглянув гостя, однак не знайшов жодної зачіпки, де б в його одязі могло б ховатись “останнє”.  — Я бачу, ви не злякались правди, — обережно сказав детектив, натякаючи на усіх жертв Аліси.  — Це було очікувано, — Гіддлстон відпив гарячого чаю, не морщачись від його температури.  — А проте несподівано, — усміхнувся чоловік, визираючи гострими очима з-під капелюха. — Останнє що я знайшов про міс Глен — це людина, що може розповісти більше ніж будь-хто може знайти.  Томас подивився на детектива. Його очі віддзеркалювали блиск сусідніх вікон.  — Її брат чекатиме на вас завтра о 12 за цією адресою, — детектив просунув по столі клаптик паперу. — Рекомендую відправлятися о третій годині ранку, поки ще темно.  Актор подивився на папірець. В ньому була невідома адреса і місто, де проживали прийомні батьки Аліси — Південний Гемптон. Томас знову подивився на детектива, вигнувши брови.  — З вами було приємно мати справу, містере Гіддлстон, — усміхнувся чоловік.  — Єдине питання, — зупинив його Том.  — Так.  — Дівчина, що привозила піцу, — він згадав її ввічливу посмішку, — вона знає що вона доставляє.  Детектив відповів йому напівпосмішкою, такою ж самою яку він бачив при першій зустрічі — наче вирізану у гарбузі.  — Так само як і Аліса на урочистих заходах, — спокійно відповів детектив. — Місис Остін теж колись доставляла піцу. Надобраніч.  Томас попрощався з детективом та допив чай. Він дивився на папірець з адресою, в думках прокладаючи маршрут. Він помив чашку та насухо витер її.  Гіддлстон дістав телефон та увімкнув режим “Не турбувати”, забороняючи будь-яку передачу данних, однак він набрав номер і зателефонував.  Актор все ще сидів на кухні та палив цигарку. Йому відповів Майкл, здивований пізнім дзвінком. Томас домовився про машину, яку його тренер має припаркувати о другій годині біля нічного клубу неподалік будинку №46. Гіддлстон попросив нічого не питати, залишити ключі на водійському сидінні та заради безпеки самому Майклові залишитися у клубі до ранку.  Тренер погодився. Чоловік зітхнув та завершив дзвінок. Він загасив цигарку. Перший крок на сходах здався найважчим. Деревина заскрипіла і просіла під вагою його тіла. Він зробив наступний крок. Скрип вже здався не таким голосним. Том піднявся на другий поверх. Він відкрив другі двері праворуч по коридору.  За ними була її спальня. Усі спогади одночасно вдарили його голову. Він відчув її тіло на кожному сантиметрі шкіри. Ліжко було ідеально застелене. Том відкрив шафу. На вішаках все ще висів її одяг. Він пробігся пальцями по ньому. Деякі сукні він впізнав, деякі він бачив сьогодні ввечері у вирізках газет.  Томас впав на ліжко. Воно видихнуло її запахом. Гіддлстон закрив очі, відчуваючи як вона сідає на нього, залишаючи руки на його торсі, лоскочучи та пестячи. Тіло пробило електричним струмом. Він потонув у ковдрі і подушках.  Йому снилась Аліса. Її губи торкались його скронь, а руки залізали під роздерту сорочку. Її бедра не відчувались важкими, але, як завжди, з добре розвинутими м’язами. Томас намагався обійняти її за талію, але його рука розчинилась в ній, приносячи лише приємне відчуття тепла.  Чоловік зітхнув, виливаючи дихання у її губи. Її волосся теж все ще пахло парфумами.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас припаркувався біля кав’ярні Mill`s. Він з сумом подивився на кепку, за якою ховався від папараці. Реклама, яку ніхто не планував, обернулась натовпом у кав’ярні. Гіддлстон зітхнув і потер ніс. Каву він може попити і вдома.  Чоловік повернув машину на паралельну вулицю. Розмова з матір’ю відгукувалась у думках легкістю та спокоєм, хоч їх швидко заміняли важкі роздуми. Томас припаркувався біля будинку і вийшов з автівки.  Та ж сама кур’єрка підійшла до нього і з тією ж посмішкою віддала піцу. Томас помітив машину на ліверпульських номерах, що як раз звертала на його вулицю, та поспішив увійти у будинок.  Гіддлстон увімкнув чайник. Він обережно викинув піцу у смітник. За вікном співали птахи, навіть було чутно цвіркунів. Томас видихав дим цигарки у вікно і той танув на весняних квітах.  Чоловік завмер. Він навіть не чув хід годинника, лише цвіркуна і запах кави. Він дістав новий поштовий пакет з коробки і піднявся у свій кабінет, як і зазвичай закриваючи його на ключ.  Томас сів за стіл, провалюючись у крісло, і запалив ще одну цигарку. У пакеті було вирізки з газет і рапорти поліцейських скріплені один з одним. Чоловік здригнувся. На кожній вирізці було вони з Алісою.  Червень минулого року — їх перший знімок, зроблений папараці. Їхнє третє побачення, де вони обидва ховаються під його піджаком від дощу. У Аліси між зубів зціплена цигарка, на обличчі Томаса щира усмішка. Вирізка, що приклеєна до копії жовтої преси говорила про вбивство наркобарона снайпером всього у кварталі від ресторану, де вони обидва провели вечір.  Наступна дата вже середина липня. Томас та Аліса цілуються на відкритті галереї у Лондоні. “Так не кохані не цілуються!” — кричав заголовок, спростовуючи чутки про несерйозність відносин між ними. Поліцейські рапорти свідчили про самогубства контрабандиста картин, що прикинувся бізнесменом, відвідуючи столицю Великобританії. У його дипломаті знайдені буклети з тієї ж галереї.  У серпні відбулось одразу декілька офіційних подій: червона доріжка “БАФТА” та перша вистава “Гамлету”, в якій грав Гіддлстон. На перший захід Аліса “не встигла”, затримавшись на роботі. Автомобільна катастрофа під Лондоном спричинила затор на декілька кілометрів. Загинуло троє людей. Томас дивився на тонни вилучених наркотиків з перевернутої вантажівки та мертвих наркоділків.  На виставі “Гамлета” вони вже були разом, однак за декілька годин у літаку вмер один з гостей заходу. Він вмер від серцевого нападу, однак актор чітко пам’ятав абсолютно здорового чоловіка маленького зросту. Він загадав шаманське, яке на нього розлила Аліса. Вони обмінялись бокалами. Подальше розслідування справи було засекречено.  Чоловік зітхнув. Він потер скроні та подивився у вікно, закрите важкими шторами. Йому стало важко дихати. Він повернувся до пакета з вирізками. Схожих ситуацій було ще з п’ять. Всі як один повторювались у сюжетах. Цигарка повільно згасала у попільничці.  Локальна газета Лондону розповідала про перестрілку у гетто між мілкими наркоділками на гелловінську ніч. Остання вирізка була самотнім листочком. Він впізнав у ній газету, які бачив у квартирі Джо.  Молода сімейна пара та золотистий ретривер дивились на нього з вирізки. Типова традиційна сім’я біля каміна, однак на фото було накладена чорна стрічка. Томас поморщився. Дихати ставало дедалі важче. У статті зазначалось, що у будинку був безлад, наче щось шукали, пара була жорстоко вбито. Собаки не знайшлось, однак і слідів насильства над тваринами також не було.  Його очі наповнились сльозами. Він потер їх та встав з крісла. Голова йшла обертом. Гіддлстон розвів вогонь у власному каміні та відчинив вікно. Він закурив. У голові виром гуділи думки, але жодна не відокремлювалась і не заповнювала його свідомість. Всі вони були строками газет, журналів та поліцейських рапортів. Томас намагався звести все до купи, однак кабелі процесу обдумування були перерізані, або зайняті. Він видихнув дим у вікно. Жінка, на ім'я Аліса, більше не стояла у нього перед очима, однак дихала йому у потилицю. Він нарахував десять людей за рік його знайомства. Десять людей померли від її рук. Він пам’ятав якими ніжними були її руки.  Томас кліпнув. Він повернувся обличчям до кабінету і принюхався. Вогонь коптив. Чоловік підбіг до каміна та понюхав деревину — вона нічим не пахла, однак протяг з-під дверей ніс дивний запах. У нього знову почали сльозитися очі.  Гіддлстон згріб документи про Алісу та кинув їх у полум’я. Поки папір палав він накинув піджак. Взяв сумку, перевіряючи наявність телефона, ключів та грошей. Чоловік кинув туди цигарки з запальничкою та  обернувся — документи згоріли. Він сунув пістолет з запасними набоями за ремінь та ринувся до вікна. Водовідвідна труба опинилась у досяжності його руки. Томас вчепився в неї та відштовхнувся від підвіконня. Перед очами стали спогади про стрибок з другого поверху лікарні та стрибки по деревах у садах біля церкви.   Гіддлстон стрибнув вниз, м’яко приземляючись на кущі. Він завів мотор машини та ринувся з місця. За ним слідом їхала машина з ліверпульскими номерами. Чолові вилаявся та надавив на педаль газу на повну.  Машина переслідувачів наздоганяла його. Томас звернув на вулицю Сазерленд. Його думки гуділи в голові, наче бджоли, заглушаючи скрип колес на різких поворотах. Він намагався відірватись, однак машина постійно наздоганяла його.  Чоловік озирнувся навколо — стояла глибока ніч. Людей майже не було. На черговому повороті він почув постріл. Намагаючись уникнути кулі він вивернув руль та збив один з ліхтарів. Той впав, перекривши дорогу.  Актор хотів дотягнутись до пістолета. Приладова панель пищала, нагадуючи йому про непристебнутий ремінь. Гіддлстон вчепившись руками в руль. Він озирнувся довкола. Машина переслідувачів об’їжджала повалений ним ліхтар.  Том зітхнув. Він дивився на знайомі вулиці рідного міста і запитав себе що б зробила Аліса. За хвилину чоловік хмикнув і знову надавив на газ, звертаючи до Темзи.  Він розблокував двері та відкрив їх, цілячись носом машини у паркан. Томас вистрибнув за секунду до зіткнення, вилітаючи на проїжджу частину. Користуючись станом афекту він побіг прямо до будинків над річкою, та звернув ліворуч, уникаючи ліхтарів на сазерлендській велиці. Гіддлстон чув як до паркану під’їхала машина і як хлопнули двері. Актор не зволікаючи побіг далі. Хтось з сусідів увімкнув світло. Чоловік перестрибнув через огорожу між будинками вибіг у задній двір та взяв ключ, схований між дверною коробкою та стіною. Видихаючи з полегшенням Томас стояв на кухні будинку №46.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання — Бий сильніше!  — Я б’ю! — Відповів Том, наносячи удар Майклові у бік.  — Я не бачу! — Майкл вивернувся.  — Так відкрий очі!  Гіддлстон пішов на пролом, використовуючи обманний удар та прохід у ноги. Майкл знову намагався вивернутись, однак йому не вдалось. Томас повалив його на мати та використав захват.  — Брейк! — Крикнув тренер. — Ну, добре, припустимо, у тебе є прогрес не тільки з пістолетами.  — Припустимо? Я тебе повалив за 2 хвилини! — Томас піднявся на ноги, переводячи дихання.  — Дві хвилини і тридцять секунд, по-перше. А по-друге, в рукопашній ти все ще недотягуєш до мого рівня.  — Скільки ти тренувався, нагадай.  — Яку роль ти граєш, нагадай, — Майкл усміхнувся. — Ну добре. Прогрес однозначний. Не знаю чи потрібно твоєму “героєві” вміння рукопашного бою, вміти втікати від переслідувань та снайперські навички, але навчив тебе всього що знав.  — І це всього за тиждень, — усміхнувся актор, сідаючи на лаву. — Всього за тиждень. Прогрес.  — Ну так, — Майкл сів поруч. — Якісь просування у “ролі” є?  — Так, — усміхнувся Томас, — за мною вже четвертий день стежить машина.  — Та що й минулого разу?  — Ні, але на тих же номерах, — Том кивнув сам собі і подивився на пляшку з водою. — Вона не отруєна, — посміхнувся тренер.  Гіддлстон здригнувся. Він закрутив кришечку бутилки та обережно відставив її в сторону.  — Ти чого, я ж пожартував.  — Я знаю, — спокійно відповів Томас. — Мені вже час.  — До наступного разу? — Майкл протягнув йому руку.  — Ні, — актор потиснув її, — ти ж вже навчив всього що знав, — він підморгнув йому. — Бувай здоровий.  Чоловік кивнув, взяв сумку з речами та ще раз помахав Майклові на прощання, виходячи до душевих. Гіддлстон сів у машину та захлопнув двері. Він завів мотор та відписав матері, що заїде сьогодні ввечері пізніше. Чоловік вимкнув телефон та виїхав на дорогу. Лондон видався йому особливо швидким сьогодні. Червоні вогні машин пролітали швидко, наче спалахи вогню сірників. Він слідкував за ними, а потім перестав. Його авто їхало плавно. Йому здалось це дивним.  Томас припаркувався біля чорного входу “Червоного театру”. Це місце здавалось іронічним. Червоні коридори не здавались більше лабіринтом. Актор йшов по ним, як по закуліссю, обтягнутому червоними портьєрами. Він виходив на сцену зіграти ще одну роль.  Його хода стала трохи розвилистою, плечі розправились, а лице стало розслабленим. Він розстібнув декілька верхніх гудзиків, намагаючись придати зовнішньому виглядові казуальності.  Томас вийшов прямо у головну залу. Господарка сиділа, як минулого разу, за центральним столиком, потягуючи товсту цигарку. Вона дивилась на тренування своїх підопічних на сцені.  Краєм ока вона помітила Гіддлстона і наче навіть здригнулась. Актор посміхнувся, показуючи, що він тут з мирними цілями.  — Доброго дня, — ввічливо привітався він, — дозвольте приєднатися.  Жінка зробила жест рукою, запрошуючи його. Вона кивнула офіціантові, той негайно приніс гостеві міцну італійську каву.  — Дівчата зараз зайняті, — вимовила господарка, — приходьте ввечері.  — Я тут не заради них, — Томас відпив з чашечки, в чергове оцінюючи високу якість і гіркоту помолу кави.  — Тоді для чого?  — У мене є прохання до вас, — він подивився на жінку без певного віку з повагою.  Вона вигнула вугільні брови і подивилась на актору. Йому здавалось, що жінки такого досвіду і професії втрачають здатність дивуватись на завжди. Однак от вона сидить перед ним, не зважаючи на майже догорівшу цигарку.  — До мене? — Запитала жінка.  — Так, пані, до вас.  Вона усміхнулась загасила цигарку в попільничці. Жінка дістала другу та підпалила її. Томас зробив так само.  — Я вас слухаю, — вона перевела погляд на сцену.  — Мені потрібно де що дізнатись і, виходячи з вашої відповіді, я матиму пропозицію, — актор пустив густий дим по нижній губі, дозволяючи йому сповзати вниз і розсіюватись на підборідді.  — Я вся увага, — господарка дивилась на нього з палаючими невідомим полум’ям очима.  — Мені цікаво чи навідується сюди дехто під ім’ям Артур Волш.  Господарка усміхнулась та поправила червону шаль на плечі.  — З чого ви взяли, що він тут буває. — Тобто ви знаєте його?  — Прихильники театру це тісне коло людей навіть у Лондоні, — вона обвела залу очима, — всі знають всіх, або принаймні віддалено знайомі.  — Тож запросити Артура сюди буде не великою проблемою для вас? — Чоловік трохи нахилився до неї.  — Це не можна назвати проблемою. Тут скоріше питання мотивації.  — Мотивації? Чим же можна замотивувати?  — Чого ви хочете, пане Гіддлстон?  Їхні очі зімкнулись. Він читав у її очах інтригу. Вона зайняла вигідну позицію як в залі, так і в їхній розмові — центр, але завжди між рядків, як між рядів. Томас усміхнувся і струсив попіл у попільничку. Він згадав її слова про цінність цього театру для неї.  — Мені потрібне приміщення, щоб ніхто не потурбував, і швидкість.  — Швидкість?  — У прибиранні.  Жінка хмикнула, уважно слідкуючи за його мімікою, однак саме на її обличчі серед всіх його знайомих він вперше бачив справжню посмішку.  — Скажіть мені ціну цього питання і питання мотивації, звичайно, — тихо сказав Гіддлстон.  — Вам це не по зубах, — відповіла жінка і струсила попіл, ковтаючи дим, поки той закривав її лице.  — Чому?  — Ваш добрий приятель у красивому костюмі не дозволить цьому питанню бути вирішеним.  — Я постараюсь, — сказав Томас, використовуючи весь свій шарм.  — Якби я вам так відповіла, ви б були задоволені? — Вона подивилась на нього чорними очима. — Сумніваюсь.  парфуму. — Мені потрібна ваша допомога, а вам моя. Тож…  — Ваш друг, — перебила його господарка, — має певні справи тут. І використовує театр як йому заманеться. Він йому приглянувся після вашої зустрічі тут. І розгляд моєї пропозиції про купівлю цієї розкішної пам’ятки архітектури різко заморозили.  — Он як.  — Трирічні перемовини,— усміхнулась господарка, — це місце мені як дім, — вона відпила свою каву та подивилась на Томаса з вигнутою бровою. — Але комусь вигідно, щоб ця будівля залишилась у власності держави.  Гіддлстон кивнув.  — Тож спочатку розморозка обговорення.  — Дозвіл на купівлю. Це вигідне місце: центр Лондону, дорогі магазини, ресторани один на одному з зірками Мішлен, готелі для важливих персон теж поруч. Тож, якщо ви дійсно маєте це на увазі, то буду рада прийняти вашу допомогу, — жінка погасила цигарку, — і допомогти вам.  Томас усміхнувся. Вона більше не дивилась на нього. Жінка дивилась на сцену. Можливо, це інтер’єр, можливо, її позиція та рухи, однак він відчув господарку театру у кожному вигині стільців, у кожному гвіздку та прожекторі. Вона дивилась на нього з позолочених підсвічників, стакани дзвеніли її сміхом, а шпалери лежали шаллю на її плечах. Актор важко сковтнув та кивнув, знову посміхаючись.  — З вами приємно мати справу, — кивнув він.  — Навзаєм, — відповіла вона. — І, містере Гіддлстон, — господарка подивилась на його руку, але не підводила очей до обличчя, вона знову відвернулась. — Вас шукала жінка.  — Я знаю, — відповів Том.  — Я знаю, — усміхнулась господарка, розглядаючи портьєри, за якими минулого разу ховався чоловік, — я не кажу вам бути обережним, однак у Волша багато маріонеток.  — Не думаю, що вона одна з них, — ввічливо відповів Томас.  — Я думаю, вона теж так не думає.  Гіддлстон подякував за каву та попрощався.  Наступним у списку справ на сьогодні було заїхати до матері. Коли він сів у машину на телефоні висвітилось повідомлення “Ваша піца прибуде за три години. Дякуємо за замовлення”. Шановне товаривство! Прошу дуже сильно залишати коментарі. Я пишу це і мені дуже приємно, що ви це читаєте, але, будь ласка, подайте сигнал, що ви є. Дякую :)

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання У будинку Тома не горіло світло. Машина з доставки піци припаркувалась біля головного входу. Кур’єрка вийшла з машини, тримаючи у руках картонну коробку. Вона подзвонила у двері та очікувала відповіді.  З-за дверей почулись кроки. Гіддлстон подивився з-за вікна на доставку та огледів вулицю. Жодних інших і не сусідських машин не було помічено. Він відкрив двері та подивися на кур’єрку.  — Вітаю.  — Ви замовляли піцу, — посміхнулась дівчина.  — Я нічого… — Томас подивився на форму дівчини, пошиту з якісного матеріалу. На ній була емблема з такими ж ініціалами як на сайті приватного детектива. — Так, дякую, я маю щось заплатити.  — Все вже оплачено, — ввічливо відповіла кур’єрка. — Смачного.  — Дякую.  Гіддлстон взяв коробку та зачинив двері на всі замки. Він вніс піцу у кухню та поставив на стільницю. На підвіконні самотньо палала цигарка. Чоловік взяв її та продовжив палити. Запах диму змішався з запахом свіжоспеченого тіста та сиру.  Актор сидів на стільниці, видихаючи дим у вікно. Вночі не співали птахи, однак він чув цвіркуна. Піца перестала диміти. Третя цигарка торкнулась дна попільнички. Гіддлстон відкрив кришку. Класична піца “Чотири сири” вигляда як справжня автентична піца, як у Італії, однак він не наважувався скуштувати.  Томас обережно викинув її у смітник та подивився на коробку. Вона була порожньою. Чоловік невпевнено подивився на викинуту схоловшу піцу та повернувся до коробки.  Він прокрутив її у руках та зрозумів, що всередині вона менша, аніж виглядає ззовні. Гіддлстон відірвав кришку коробки та побачив, що у коробки є порожній простір всередині.  Актор взяв ніж та розрізав її. Він вийняв з, на перший погляд, порожнього просторі у нижній частині коробки білий поштовий пакет. Томас видихнув, взяв жасминовий чай та цигарки і піднявся у свій кабінет. Двері він зачинив на замок.  Гіддлстон видихнув дим у повітря. Шкіряне крісло втомлено скрипіло. Першим з пакета випало свідоцтво про народження.  “Одрі Одарка Глен, народжена 10 Березня 1980 року, Лондон, Вестмінстер”. Томас вкрився гусячою шкірою. Свідоцтво про народження виглядало так само як його — типове. Він дивився на місце народження, вони народились і провели дитинство у тому ж самому районі Лондону.  “Батьки: Альберт Юліус Глен, Квітослава Максименко-Глен”.  Томас дивився на дитячу фотографію Аліси. Дівчинка позувала для статі у газеті “Таймс. Лондон”. У тексті йшлось про боротьбу британських дипломатів за визволення радянських політичних ув’язнених. Квітослава стояла у трендовій сукні 80-х, однак в очах Томас читав сум. “Її брат залишається у радянській тюрмі. Місис Максименко-Глен та її чоловік містер Альберт Глен змогли забрати племінницю з-за залізної завіси (Зоряна, 5 років). З дівчинкою працюють психотерапевти”.  Гіддлстон потер підборіддя, розглядаючи сім’ю Аліси. Її мати — статна жінка з довгим темним волоссям та карими очима, в яких палали вогні придушених революцій. Її батько — високий чоловік з широкими плечима. Він був вишколеним ввічливим джентельменом, він був з тієї ж когорти людей, що й Макфол. Однак в очах містера Глена Томас с бачив щось схоже на те, що палало в очах Квітослави.  У наступних статях з фото, що він знайшов у пакеті, Гіддлстон бачив як росла Аліса. Вирізки була вже не з “Таймс”, чим ближчими до сьогодення ставали дати, тим менш примітними були назви видавництв.  У 1985 році була надрукована стаття, яку він бачив у церкві Святої Марії. Томас порівняв фото чотирирічної та п’ятирічної Аліси. Дівчинка посміхалась, її ледь втримала для фотографії рука матері. Тоді ще Одрі Одарка з заплетеними двома косами дивилась у фотокамеру та посміхалась. На наступному фото через декілька місяців вона з заплутаним волоссям відштовхує руку монахині. Зоряна ж опускала голу нижче і нижче.  1986 року газета з меншим тиражем нагадала читачам про невідомими вбивство у передмісті Лондону. Журналістка писала про вбиту українську активістку та борчиню за людські права — Квітославу Максименко-Глен. “Її знайшли застреленою у власному будинку. Разом з нею у будинку було ще троє дітей: Одрі Одарка (5, її донька), Зоряна (6, підопічна, племіниця) і Олександр (5, племінник чоловіка)”.  Томас відпив чай та нахмурив брови. У статі йшлось про церкву Святої Марії як тимчасовий притулок для дітей. Через три місяці “Таймс” випустив статтю про трагічну смерть після отруєння невідомими речовинами британського дипломата Альберта Юліуса Глена. “Єдина рідна донька Одрі Глен та її кузина Зоряна Максименко повертаються під опіку церкви Святої Марії”.  1987 року місцева газета Саузгемптону надрукувала статтю “... нарешті відбулось успішне всиновлення двох сиріт найближчими родичами сім’ї Глен”.  Томас дивився на Одрі, чиє друге ім’я газета не написала, з кривими і значно коротшими косами. Ні вона, ні Зоряна очей не піднімали. Маленький Олександр тримав їх обох за руки.  Ще декілька статей були вирізками з спеціального журналу для юристів та адвокатів, де йшлось про скандальну справу проти радянського союзу. Влада комуністів вимагала ексгумацію тіла Квітослави та відправки для переховання на батьківщині. Наступна вирізка розповідала про боротьбу за право на опіку Одрі між радянськими родичами та британськими. Журналісти зазначили, що у справу був втягнутий навіть тогочасний прем'єр-міністр. Одрі Глен залишилась у Британії. На фото, зробленого з кущів, показали невдоволене лице Аліси, яка тримає за руку кузину батька, її опікунку, та йде повз радянського прапора з зали суду.  З того як міцно стискає Аліса руку своєї опікунки, Том зробив висновки, що вона довіряє їй.  Наступні статі були з маленьких місцевих газет та особистих справ Аліси з різних шкіл.  “Міс Глен відрізняється скупою емпатією, рекомендовано провести виховні бесіди” — 1988. З наступного року вирізок стало більше: “Одрі Глен влаштувала бійку у столовій та втягла у неї старшокласників”, “Міс Глен виключено зі школи”, “Пожежа у новому крилі школи спричинена двічі однією з учениць”.  Очі Гіддлстона пробігались по фотографіях та статтям. Врешті-решт після чисельних бійок, підпалів та навіть конфлікту з поліцейськими у 1995 році її відправили у пансіонат. Літо вона проводила у літньому лагері для проблемних підлітків у церкві Святої Марії.  Він бачив фото Аліси та Артура Волша на одному з благодійних заходів у церкві. Аліса з розчесаним та зализаним назад волоссям, однак з тату на лівій руці, продавала трояндовий джем. Артур тримав табличку з ціною, закликаючи покупців придбати продукцію тим самим підтримати церкву.  Гіддлстон не пам’ятав тату на її тілі. Він відмахнув думку про неї, гадаючи, що вона її звела.  У наступних вирізках не було жодних згадок про Алісу, однак були фото з графіті. У місцевій газеті йшлось про таємничі графіті, що з'являлись по всьому місті.  Балончиком на заборах, стінах та навіть машинах з’являвся один і той самий напис “Хто пам’ятає Роуз? Ви всі по неї забули. Як і про нього теж”.  Томас закотив очі. Це було дуже по-бунтарські та стилі підлітків. Однак він бачив у цьому стиль Аліси. Гіддлстон нахмурився, дивлячись на ім’я “Роуз”. Він згадав символізм імені Ранія Уламс. Актор дивився на імена у статях. Він та вона видались йому очевидним референсом до її батьків, статтей про розслідування вбивства яких більше не було. Томас відкрив гугл та вбив “Квітослава значення імені”. Пошук відповів йому “Квітуча слава; “квіто” (укр.) — від слова “квітка”, детальне значення знайдіть на нашому сай…”. Чоловік перевів погляд на ім’я графіті. Він загадав що йому казав інспектор у відділку: “Місис Аліса Роуз Остін”. За ним у спогадах прозвучав вираз Вебстера: “Ти називав її Алісою. Як “Аліса у Дивокраї”. Вона взяла фактично ім’я своєї матері та ім’я, яке дав їй Артур. Гіддлстон допив чай, закрив та закурив. Останній спогад про Алісу — випуск 2002 року в Оксфорді. Те ж фото він бачив на стіні у вітальні будинку №46 по вулиці Сазерленд. Аліса тримала за руку свого майбутнього чоловіка з двома заплетеними симетричними косами та посміхалась. Він пробігся очима по іншим статтям, він спостерігав як змінювалась вона з часом.  Томас видихнув дим у повітря. Кисню ставало дедалі менше, думки ставали чистішими.  Він заснув у кріслі. Йому снилась Аліса та їхня ніч у її вітальні.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Гіддлстон стояв посеред матів для тренування. Він дивився на стару форму для тренування. Він вдягав її для занять перед зйомками у “Локі”. Чоловік озирнувся довкола — добре знайома тренувальна зала. Він падав на ті мати, що стоять спертими на стіни, від сміху, коли Гемсворт вчергове виніс його ударом резинового молоту. Тріщина на дерев’яній підлозі пам’ятала його пластиковий спис, яким він вчився керувати перед першим фільмом “Месники”. Гіддлстон закотив очі, питаючи сам себе що він тут робить. Аж раптом у його думки увірвався голос його тренера — Майкла.  — Радий знову тебе бачити, — усміхнувся молодий чоловік під тридцять. Він як раз перев’язував руки еластичним бинтом. — Знову зйомки?  — Щось накшталт того, — актор кивнув, — але режисер дав завдання вивчити все самому.  — І що, ніяких планів? Навіть ескізів сцен? — Майкл кинув спортивну сумку біля лав. — Хоч щось.  — Ні, лише уявлення про персонажа.  — І яким ти його бачиш?  Тренер сів на лаву, розв’язуючи кросівки. З його обличчя не злізала посмішка. Він відкинув взуття у сторону та натхненно ступив на мати.  — Яким буде твій герой?  — Елегантний, — трохи подумавши відповів Томас, — зважений, рішучий. Готовий до всього.  — І навіть захищати прекрасну даму? — Майкл усміхнувся.  — Прекрасні дами захищаються самі, — Томас усміхнувся у відповідь. — Час і джентельменам навчитись.  — Я правильно розумію, що ми не про роль говоримо?  — Ти все правильно розумієш.  — Добре, — тренер плеснув у долоні, — подивимось що ти пам’ятаєш з рукопашного бою. А потім перейдемо до зброї.  Томас кивнув. Йому подобалось, що Майкл не ставив зайвих питань. Тренування почалось. Гіддлстон пробіг декілька кіл навколо залу та почав розминку. М’язи тремтіли час від часу, однак згадували знайомі вправи та, немов радіючи, піддавались розтяжкам та навантаженням.  Вони стали у центр кола, намальованого на матах. Чоловіки стали у бойові позиції. Томас цілився кулаком у голову, Майкл перехопив його руку та спрямував у бік, роблячи підсік ногою. Актор впав обличчям на мат. — Оу-оу, хто це всі навички розгубив, — піддівав його тренер. — А кажеш, героєм хочеш бути.  — Я не герой, — Том піднявся на кулаках. — Я звичайна людина.  — Так, звичайні люди рятують прекрасних дам, — Майкл відчув його слабке місце та почав давити, намагаючись спровокувати учня на більш жваву реакцію. — І карають покидьків.  — Я не рятую прекрасну даму, — актор вдарив ще раз, однак промахнувся. — Але хочу покарати негідників.  — Не рятуєш? — Майкл ухилився від удару та наніс такий самий у відповідь. — Чому ж ні?  — Тому що, — Томас схопив його руку та перенаправив удар, — прекрасна дама давно мертва, — чоловік вдарив ногою по коліну супротивника.  — Ай-й-й! — Закричав чоловік та впав на коліна, однак заблокував удар підопічного. — Тоді хочеш відстояти її честь?  Гіддлстон намагався забрати кулак назад, однак Майкл тримав його у міцній хватці. Тренер викрутив руку актора та вдарив того в живіт. Томас ухилився, однак майже потягнув руку.  — Я хочу помститися, — прошипів Том, видираючи руку назад та ухиляючись від чергового удару.  Майкл встав на ноги, користуючись зміною позиції опонента.  — А який сенс, якщо вона мертва?  — Вона була мені важлива, — Гіддлстон замахнувся, однак його руку заблокував чоловік. — Ну, майже.  — Майже? — Майкл зробив ще одну спробу вивернути його руку, однак безуспішно. — Це так говорять про кохану жінку?  — Я її не кохав, — Томас наніс жорсткий удар, та Майкл заблокував його удар, хоч той і змусив його відступити.  — Он як? — Майкл перестрибував з місця на місця. — А газети казали інше. Ти торкався її так, наче кохав по-справжньому. Цілував під дощем. Втікав від папараці. Вдягав на її голі плечі свого піджака.  Кожен аргумент супроводжувався ударом. — Я. Її. Не. Кохав, — Томас ухилявся і наносив комбінації атак у відповідь.  — Тоді що ти з нею робив, не-коханець?  — Кохався, — відповів актор, наносячи удар ногою у стрибку. — І це нікого не стосується окрім мене.  — О так? Ну вибач, містере приватність, — Майкл усміхався, відкинувши його ногу. — Ти зірка, селебріті, — він відповів таким же ударом ногою, однак ще й заносячи кулак, — всіх це цікавить, до того ж… Фух, я не розумію.  Тренер присів, ухиляючись від ноги Гіддлстона, він зробив підсік, однак актор перестрибнув його.  — Звідки тоді мотивація? — Запитав Майкл.  — А яка тобі різниця? — Гіддлстон завмер у метрі від нього, переводячи подих.  — Її вбили, але ти спокійний. Навіть не натиснув на поліцію, щоб сказали хто замовник. Нічого. Однак ти мстишся. За що?  Актор дивився на тренера. Його усмішка здалась йому такою ж кривою як у детектива і такою ж гострою як у Макфола, однак йому тільки здалось. Перед очами поплило. Він дивився на Майкла і той роздвоївся, а потім знову зійшовся в одного. Томас стис кулак. У венах накипала кров. Чоловік підняв очі.  — За себе, — він наніс удар.  Майкл ухилився, але впав на мат. Гіддлстон перехопив його руку та стис горло у захваті.  — За що?  — За себе, — шипів Томас, намагаючись змусити Майкла прийняти поразку.  — За себе? — Хрипів тренер.  — Її забрали. Її забрали у мене. Не мали права.  Чоловік хлопнув по матові і Том випустив його з захвату. Тренер відкашлявся і подивився на підопічного червоними очима.  — То це вже інше питання, — Майкл потер шию та кивнув, розуміючи. — Перевіримо як у тебе з пістолетами.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання — Ви вчасно, містере Гіддлстон, — лунає важкий чоловічий голос.  — Не маю звички запізнюватись, — спокійно відповів Том.  Вони стояли у закинутому заводі у передмісті Лондону. Стіни досі тхнули хімікатами. Місячне світло ледь проникало крізь забиті дошками вікна. Та навіть коли проміні пробивались крізь гниле дерево вони розбивались о стіну пилу, що підняли ноги двох незнайомців.  — Це чудово знати, — посміхнувся детектив.  Він стояв у темряві. Все що Том міг бачити — чоботи, які зазвичай носять у походи, довгий тренч та капелюх з широкими полами. Актор усміхнувся, це було майже карикатурно, однак думка про те що це зроблено навмисно майже жахнула його.  — Тож, ім’я кого треба знайти, — ввічливо запитав чоловік.  — У неї багато імен, — Томас тримав руки по швах штанів. — Найбільш уживане Аліса Остін. За ним ви можете знайти про неї вирізки з газет та новини. Її чоловік теж має призвіще Остін. Вони розлучились рік тому, вона проживала у будинку № 46 по вулиці Сазерленд. Однак дехто знає її за ім’ям Мей. Призвіще мені невідоме. Ще є Ранія Уламс, але за документами вона значно старша за обидвох. У п’ять років вона опинилась у церкві Святої Марії, дві години на Схід від Лондону. Настоятелем церкви був … — Вільям Вебстер, — усміхнувся чоловік і кивнув. Його посмішка була крива, наче вирізана тупим ножем на гарбузі. — Ви хочете знати хто вбив її?  — Ні, — Томас зберігав спокій та прямий вираз обличчя. — Я знаю хто вбив їх. Мене цікавить як дівчинка на ім’я Одрі пов’язана з Алісою Остін.  — Містере Гіддлстон, дозвольте запитати.  — Звичайно.  Пил осіла у них під ногами.  — Ви  знаєте у яку історію вв'язуєтесь?  — Звичайно.  — Тоді вам краще найняти тілоохоронців, — детектив оглянув клієнта. — Або надбати специфічні навички.  — Я вже працюю над цим.  — Чудово, — детектив кивнув. — Ви виступили проти Артура Волша і його компанії, як я чув з сьогоднішньої вашої пресконференції. Це цікаво, — він подивився в очі Томові, актор помітив, що на лівому оці у детектива пов’язка, — і небезпечно.  — Я знаю, — Гіддлстон витягнув пачку купюр.  — О, ні, оплата після роботи і так як я скажу.  Томас бачив як в оці детектива грає інтерес і азарт. Він виблискував у зіницях, відбиваючи місячне проміння.  — Ваше право, — спокійно сказав чоловік і заховав гроші. — Коли будуть результати?  — Менше ніж за тиждень. Сподіваюсь, ви любите піцу. І, як я розумію, справа йде про спецагентів нашого доброго королівства.  — Звідки ви знаєте? — Томас примружив очі. — Ранія Уламс, пане Гіддлстон, — детектив ще раз усміхнувся і насунув капелюха на очі, — це не ім’я, а статус. Гарного вечора вам, — чоловік кивнув, — і нехай живе королева.  Томас дивився у слід детективові. Він потер пил під ногами та розвернувся до виходу. Він задумався над “специфічними навичками” та як би могла їх визначити Аліса.  Чоловік написав своєму тренерові, який допомагав йому прийти у форму перед фільмами. Той відписав не одразу. Гіддлстон стояв на цілодобовій автомийці неподалік, ретельно змиваючи бруд промислової зони з машини. Томас зітхнув і потер чоло. Місяць світив йому у потилицю і падав на глянцеву поверхню крила його автівки. Він дістав телефон та вбив у пошук “Ранія Уламс”. На нього посипались новини про королеву Ранію. Дехто з журналістів зазначав тавтологію у її імені та статусі. Актор нахмурився та вбив у пошук “Ранія значення імені”. Пошук відповів: “королева”. Томас хмикнув, викрививши губи і продовжив пошук : “Уламс значення призвіща”  “Значення: жити, славити” — відповів гугл.  — Довго живи, королево.  Гіддлстон закрив очі і тихо засміявся.  Шановне королівство, а-а-а, товаривство! Доброго вечора :) Я написала і виклала, а ще намалювала і теж виклала. Я дуже і дуже рада, що є люди які читають цей тві. Вам опладушки 👏👏👏 Будь-ласка, напишіть кометар. Авторам неймовірно важливо чути і знати вашу думку. Автори творять для світу і вічності. Тому напишіть щось будь-ласка, відгукніться. Агов... Дякую 🌸☕️

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Він заплатив за таксі. Двері “Червоного театру” були незачинені. Всередині було пусто. У повітрі звучав ненав’язливий запах цигарок і нічого більше. Томас перевірив пістолет. Зброя все ще знаходилась за його поясом, притиснута до спини.  Томас оглянув фоє та пройшов далі. У залі сцена стояла пуста. Ти поверхи, як амфітеатр, стояли пусті, однак стільці стояли присунуті до столів, а не перевернуті на столи, як це зазвичай буває у таких закладах зранку.  Поміж дорогої деревини і червоного оксамиту стояла господарка театру. Вона палила. Гіддлстон повільно підійшов до неї, стараючись тримати усі входи та виходи у полі свого зору.  Жінка дивилась пустим поглядом на порожню сцену. Два слабких прожектори світили на стоптану підлогу. Господарка відчула його присутність і зітхнула. Він відчув її погляд на собі, хоча вона навіть не повернулась до нього. В якийсь момент актор зупинився. Він став за метр від жінки та не наважувався підійти. Вона струсила попіл у попільничку і зробила ще одну затяжку. Дим повільно сковзував з її губ.  — Я надто ціную цей театр, щоб сказати “Ні”, — вона все ще дивилась на сцену, а потім плавно повернула до актора голову. — Тому не наробіть дурниць, містере Гіддлстон.  В її очах він побачив відблиск прожекторів. В темноті зіниць чоловік побачив як падає сцена, на них падають червоні портьєри, а з ними й весь театр. Кисню не стало — дим цигарок заповнив приміщення. Вона відвернулась до сцени.  Біля входу у приватну частину будівлю його вже чекала молода жінка, з якою він провів ніч позаминулого тижня. Вона дивилась на господарку театру. В її очах не було світла прожекторів, однак сильним протягом гуляв сум. Танцівниця перевела погляд на актора та посміхнулась. Посмішка була натягнута, однак в ній чоловік знайшов спокій.  Вони йшли темними коридорами з червоного оксамиту поки не зупинились біля дверей. Молода жінка постукала у них, розвернулась та пішла в інший бік, ховаючись у тіні оксамитових коридорах. Гіддлстон почув впевнене:  — Заходь.  Актор відкрив двері та увійшов до тієї ж кімнати, де був минулого разу. Від спогадів про ту ніч по його спині пробігли мурахи, а пістолет за поясом відчувався особливо холодним. За під стіною сидів Макфол. Британський лорд тягнув сигару. Томас відмітив про себе, що чоловікам його віку завжди пасують саме сигари. Лорд навіть трохи нагадував Черчиля з нею, однак був значно стрункіше.  На столику поряд з ним стояли дві чашки чорної кави. Він сидів у звичайному робочому костюмі. Від нього пахло статусом та вишколом. Макфол підняв сині очі на гостя та посміхнувся. Вони були колючі, посмішка була гострою, однак привітною. — Як справи, загублений хлопчику? — Запитав чоловік та запросив Тома сісти. — Засумував у Невеленді?  — Неверлендлі? — Гіддлстон дивився на друга його батьків з повагою, однак обережністю.  — Пітер Пен шукає свою Венді, — лорд струсив попіл у кришталеву попільничку. — Трагічно.  — Я перепрошую, мені здається, я не зрозумів метафори.  Томас взяв чашку каву за пропозицією Макфола та відпив кави. Еспресо було надміцне і справжнє. Він все ще подекуди кидав короткі погляди на ліжко. Актор прочистив горло. Лорд усміхнувся, зловився один з поглядів чоловіка.  — Добре провів час тут?  Гіддлстон покашляв у кулак та кивнув.  — От і добре, — чоловік відпив кави не морщачись. — Бо краще б ти його тут і проводив, Томе.  — Я не зовсім розумію до чого… — Щодо метафори. Ти правий, вона може здатися надто складною, — Макфол видихнув густий сірий дим. — Але от ти тут — хлопчик що зник і з’явився нізвідки. Носиш за спиною ножа. Навіть капітана Гака собі знайшов, — чоловік хмикнув, — та тільки Венді ніде немає, тому і трагічно.  — Не розумію про що йде мова, — Гіддлстон відпив ще кави.  — Я думаю, ти все прекрасно розумієш, Томе.  Макфол зітхнув та озирнувся довкола. Він кивнув, задоволений дизайном кімнати. Він почав говорити і його голос проникав у кожну ворсинку червоного оксамиту, у кожну нитку чорного мережива, він не дзвенів у вухах, він змушував слухати.  — Томасе, я не буду лізти в твої справи. Хочеш дівчину — ти маєш право знайти яка тобі до вподоби. Однак чого я не хочу це знати що хлопчик, якого я знаю з народження, потрапляє у неприємні, м’яко кажучи, ситуації і змушує свою матінку нервувати.  — Сер, я розумію, що моя відсутність…  — Була вимушена і три щиро співчуваєш, — перервав його лорд, — я знаю. Я теж саме казав твоїй матері, але, — він підпалив сигару знову коли та погасла, — мені це неприємно, — він повернувся до актора. — Ти вліз у погану історію. Ти це розумієш?  — Так.  — Я сподіваюсь. І як ти збираєшся з неї вибиратися?  Гіддлстон оглянув кімнату і зітхнув. Він подивився на стелю — вона не відрізнялась від стін.  — Мені треба знайти чоловіка, — він сказав це невимушено. — І вбити його.  — Вбити?  — Так.  — По-справжньому?  — Так.  — Ясно, — Макфол видихнув дим. — Пістолетом за твоїм поясом?  Томас випрямив спину та стиснув своє коліно пальцями.  — Як…  — Це очевидно, — спокійно відповів його співрозмовник, — для людей з досвідом.  Очі Томаса забігали по кімнаті, вони не шукали опори, вони шукали захисту. Гіддлстон тримав у іншій руці чашку з вже холодною кавою. Рука завмерла над столом. Він сковтнув і перевів круглі очі на Макфола.  — Тож ти збираєшся помститися за …як її? Алісу?  Лорд дивився прямо на актора. — Впевнений?  — Так, я збираюсь, — відповів чоловік, все ще тримаючи чашку.  — І зробиш це? — Дуг сім’ї підняв брови.  — Так, — слово прозвучало без кольору та інтонації.  — Цікаво, — хмикнув лорд, потягуючи сигару. — Тоді тобі треба люди. Навчитись краще ховатись від погоні, краще ховати зброю і розпізнавати ворогів.  — Розпізнавати?  — Хто тебе підвіз сюди?  — Ніхто, — тряхнув головою Том, він намагався тримати її прямо, борючись з бажанням її опустити. — Я сам сюди приїхав.  — Сам?  — Я викликав таксі.  — О, так. Таксі. Викликав таксі до парадного входу борделю. Навіть не додумався під’їхати до чорного входу.  Гіддлстон озирнувся, наче на стіні буде вказівник. Він знову тряхнув головою, опускаючи погляд на підлогу та стис чашку на коліні.  — Я…  — Так, — лорд жестикулював цигарою, — це прокол. І я вже не говорю про те, що водій мій в будь-який момент застрелити тебе.  Чоловік різко підняв погляд не співрозмовника.  — Так, я про це і говорю, Томе, — голос Макфола став жорсткіше, — “водій” і “застрелити”. Волш вже знає, що ти в місті. На тобі приціл снайперу, а ти викликав таксі до парадного входу. Шкода тільки червоної доріжки не розстелив! Оце було б видовище. Особливо для твоєї матері, яка місця собі тиждень не знаходила, — чоловік агресивно загасив сигару, втоптуючи її у попільничку. — Про що ти тільки думав?  — Я не … — Не хотів? Томасе, сину мій, ти не думав і це найбільша твоя проблема — невміння користуватися головою, а не мертва дівчина.  — Вона…  — Ти чуєш мене чи ні? — Макфол нахилився до Тома і подивився прямо в очі. — Кинь цю ідею. Викинь її зі своєї голови і живи далі. Тим паче що вона вже давно гниє під землею.  — Я…  — Під землею! — Вона мертва! — Тома різко піднявся, дивлячись на співрозмовника зверху вниз. — Та ви не маєте права говорити про неї в такому тоні.  — Що ти… — Бо я так сказав, — чашка з еспресо все ще знаходилась у руках чоловіка. Кава повільно виливалась на оксамитову підлогу. — Я знайду її вбивцю. Я знайду його і змушу понести відповідальність за те що він зробив… — Ти не маєш пр… — Я так вирішив! Якщо поліція, якщо влада, якщо ви, — Гіддлстон вказав пальцем на Макфола, — не збираєтесь нічого робити для правосуддя, то я це зроблю.  Лорд хмикнув. Він оглянув чоловіка з ніг до голови та відкинувся у кріслі. — Будь по-твоєму, — кивнув Макфол. — Але я тебе попередив — воно тобі не треба.  — Я візьму ваші слова до уваги, — ввічливо посміхнувся Томас та кивнув лордові.  Він поставив чашку на стіл. Та дзвякнула. Гіддлстон не зводив очей з лорда.  — Гарного дня вам.  — Навзаєм, — кивнув Макфол та підпалив другу сигару.  Актор вийшов з кімнати. Він озирнувся. Червоні коридори плутались один в одному. Освітлення тануло у оксамиті, забираючи усі підказки на вихід у лабіринті. Гіддлстон озирнувся ще раз та пішов навмання.  За декілька хвилин він вийшов у закулісся. Перед сценою він почув жіночі голоси. Обидва видалися йому знайомими. Томас перекинув ногу через опущені кольорові прожектори та зазирнув у щілину між портьєрами.  — Ви не розумієте, — говорила Заві, сховавши очі за темними окулярами на пів лиця. — Тут мій друг. Він загубився, з ним трапляється. Мені потрібно його знайти.  — Я повторюю, — відповідала господарка, — театр зачинено. Я не розумію як ви зайшли.  — Ну, будь ласка, мені дуже потрібно його побачити.  Гіддлстон стримав порив торкнутися пістолета. Чоловік силою змусив себе повернутися до коридорів. Він дістав телефон та вимкнув його. Томас блукав коридорами, не розуміючи як Ештон його знайшла.  Йому здалось, що деякі тіні падають на стіні у формі її профілю. Він потрусив головою. Він намагався знайти чорний вхід. В голові звучали обвинувачування Макфола та його насмішки, а найбільші його докори, наче Томас знову п’ятирічний хлопчик, і він знову розбив вікна у маєткові м’ячем.  Гіддлстон побачив точку світла у кінці коридору. Йому здалось, що пахне жасминовим чаєм. Він торкнувся червоного оксамиту. Якби він не був впевнений, що не спить, він міг би поклястися, що торкається сукні Аліси.  Світло було нестабільним. Воно зникало і з’являлось. Коридор став дедалі темнішим. Телефон був вимкнутим, тому актор не міг підсвітити собі навіть під ноги. Він йшов вздовж стіни, не зупиняючись.  Раптом він вперся у двері. Гіддлстон намагався їх відкрити, однак вони виявились зачиненими. Томас вдарив їх кулаком — двері не піддалися. Чоловік вдарив ще раз. Двері залишились стояти. Актор хмикнув та закотив очі. Ситуація здалась йому абсурдною.  В одному Макфол мав рацію — йому дійсно потрібна допомога.  Томас відійшов і виніс двері ногою. Свіже повітря на світло стало несподіваними, наче лавина. Гіддлстон вийшов на вулицю та запалив, ховаючі очі від сонця. Він вдихнув міцний дим табаку та неспішно видихнув його у повітря.  Він дивився на сонце. Воно сліпило його. Томас продовжив дивитись.  *** — Я знайду вбивцю Аліси Остін, — казав Томас того вечора на пресконференції. — Справедливість має статись. Він встав і вийшов з зали. Його сліпили спалахи камер та голоси журналістів.  — Томе, друже, що сталось? — Люк підбіг до клієнта та давнього знайомого. — До чого такі заяви? Ти навіть не порадився.  — Роль Джеймса Бонда є? — Гіддлстон різко повернувся до свого менеджера.  — Ні, — розгублено відповів він.  — Тоді шукай, — актор поплескав його по плечу та вийшов з будівлі.  Він сів у свою машину та виїхав з парковки. На телефоні засвітилось повідомлення з координатами наступної зустрічі.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас сидів у своєму кабінеті. Штори були щільно здвинуті. Горів торшер у дальньому кінці кімнати. На столі теж горіла лама. Біля неї лежав заряджений пістолет.  Гіддлстон чекав дзвінка і все ж вирішив перебрати пошту. Він викинув усі сценарії у смітник. Усі запрошення на вечірні заходи теж. На краю стола залишилось лежати лише буклет з “Театру у червоному”. Томас дивився на тих самих жінок, що тренувались на сцені борделю, куди він зайшов ховаючись від дощу.  Том потер буклет в руках та все ж залишив його лежати з краю. Телефон задзвонив. Він прийняв виклик.  — Вас вітає Едгар, — пролунав чіткий чоловічий голос приватного детектива.  — Мене звуть Гарольд, — відповів Гіддлстон.  — Нехай буде так, — усміхнувся чоловік на тому кінці лінії. — Яке ваше питання?  — Мені треба знайти дівчину.  — Дівчину?  — Так, — актор потер верхню губу, — вона вже мертва. Однак я б хотів знати більше про неї.  — Гарольде, — вже спокійним тоном продовжив чоловік, — мені треба щонайменше ім’я, було б краще з прізвищем, і характеристики. Томас майже назвав її ім’я, однак замовк. Жодна чужа машина не була припаркована біля його вікна, однак він не знав чи безпечно називати ім’я Аліси в його будинку.  Чоловік на іншому кінці лінії мовчав. Гіддлстон чув як він записує щось, а потім зазвучав його голос:  — Я пропоную зустрітися.  — Чудово, — видихнув Том. — Де? — Я надішлю вам координати і час. Сподіваюсь, ви вільні сьогодні після дев’ятої.  — Вечора?  — Так.  — Так, — Томас подивився на годинник. — Я вільний.  — Гарного вам дня, містере… — чоловік щось закреслив, — містере Гарольд.  — Навзаєм і до зустрічі.  Гіддлстон почув гудки. Він усміхнувся сам собі. Ще одна людина знає його під іншим іменем. Чоловік записав його собі на листочку. Він потер стільницю, згадуючи як тут лежали десятки паспортів Аліси. Що він відчуває тепер, слідуючи її стопами, маючи тепер теж декілька імен. Актор потер скроні. Він грав багато різних ролей. Чоловік відкинувся у кріслі. Яка з них була не роллю?  Телефон задзвенів. Дисплей показав невідомий номер. Чоловік нахмурився та сів знову прямо. Він не наважувався прийняти виклик. Телефон дзвенів та вібрував. Ковзаючи по столу. Крізь штори увірвався тонкий промінчик сонця. На передостанньому гудкові Томас взяв слухавку. — Ало?  — Містере Гіддлстон? — Почувся жіночий голос.  — Так. Хто це?  — Ви пам’ятаєте мене, — впевнено та плавно говорила вона. — Ми зустрілися два тижні тому коли у Лондоні йшов дощ.  Дощ у Лондоні йде щодня, однак Том голосно видихнув коли почув затяжку цигарки. Його погляд упав на буклет-запрошення борделю. Він дістав власну цигарку.  — Я вас слухаю, — сказав він, підпалюючи її прямо в офісі.  — Ви проігнорували моє запрошення на минуле шоу.  — Мене не було в місті, — чоловік видихнув дим.  — Я знаю, — усміхнулась жінка. — але зараз ви є.  — Чого ви хочете, пані..? — Чи імена важливі? — Вона теж видихнула дим після довгої затяжки. — Вдягніть чисту сорочку, містере Гіддлстон, і приїжджайте. На вас чекають.  — Хто?  З того боку лінії почулись гудки.  Чоловік зітхнув і подивився у стелю. Вона все ще здавалась особливо білою. Він встав та пішов у душ. Вода змила запах гару спаленого будинку та бруд лісового манівця. Вона обпекла подряпини на руках, залишені деревами, та трохи зідрану шкіру на колінах.  Томас вийшов з душу. Він подивився на себе в дзеркало. Актор мав трохи здоровіший вигляд, однак очевидно схуд. Йому сподобались його гострі вилиці та глибші впадини очей — вони робили погляд виразнішим.  Актор вдягнув чисто сорочку та вигладжений костюм. Він наніс парфум з запахом кедра на шию. Пістолет був схований за поясом штанів та прикритий піджаком.  Таксі під’їхало завчасно. Він назвав адресу “Театру у червоному”, однак ледь не вимовив “Сазерленд 46”. Машина зробила коло довкола його району. Гіддлстон спокійно дивився у вікно, відчуваючи пістолет спиною. Актор декілька разів кинув оком на водія, однак той не викликав у нього підозр. Вони проїжджали повз по вулиці Сазерленд з фасадним номером 46.

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Фермер його не впізнав. Він висадив Томаса біля його будинку, запевнившись що той знає куди йому треба. Гіддлстон увійшов до будинку, відкривши двері запасним ключем.  Чоловік підібрав усі листи з підлоги, що накидав у поштовий отвір дверей листоноша. Том виникув їх у сміття. У вітальні на нього вже чекали речі з лікарні, які поклав сюди Джо.  Томас увімкнув чайник та відкрив вікно. Він заварив жасминовий чай та дістав з домашнього бару пачку елітних цигарок, які лежали там для гостей. Актор закурив та виглянув у вікно. Дим торкався лампи, яка ще пам’ятає його, линучого від дешевшого табаку, та біле волосся на стільниці.  Гіддлстон дивився на садок, а потім закив вікно. Скоро світатиме. Але поки ще була ніч. Годинник вказував на третю годину. В нього ще є час. Томас наповнив чашку та сів на диван у вітальні. Він струшував попіл у кришталеву фігурку. Він не звертав уваги на її форму. Чоловік дивився на стелю. Вона здавалась йому особливо білою сьогодні.  Він зробив затяжку та випустив дим у простір. Вікна були зачинені. Чим міцніше ставав чай, тим ясніші ставали його думки. — Одрі, — вимовив він.  Він смакував її ім’я. Воно нове для нього. Чоловік дивився на неї у своїх спогадах. Вона вперше стала перед ним такою як є. Чоловік дивився на неї: світле волосся, сірі очі, акуратний носик, але виражене підборіддя. Струнка, тендітна статура. Руки теж тонкі, але пальці короткі. Вони могли грати на піаніно чи арфі, однак вона не торкалась інструментів. Попри все її пальці мали добре розвинути мілку моторику. Гіддлстон усміхнувся. Він загадав міць її рук та швидкість реакції.  Він дивився на Алісу. Це ім’я гірчило на кінчику язика. Її звуть Аліса і більше ніким вона не була. Чоловік підвівся та підлив собі чаю. Йшла третя цигарка. Думки ставали дедалі яснішими. У кімнаті не залишилось повітря. Він вдихав дим навіть не підносячи цигарки до рота. Томас видихав дим у дим і вдихав його з нього ж у кімнаті з зачиненими вікнами, під не увімкненою лампою.  Гіддлстон не перебирав спогади. Він дивився як заварка зеленого чаю тоне у воді, жасминові квіти падали на скляне дно за нею. Його не цікавив будинок та одяг, який був на ньому. Також його не цікавив вид з вікна та що він готував не вечерю.  Він не відчував вини і сорому за спалений будинок. Його блискавкою понизило усвідомлення, що заходи сонця, які золотим і багровим тонули у річці, нагадували йому волосся Аліси. Так само швидко за усвідомленням прийшло розуміння годин сидіння на березі протягом всього тижня і споглядання за річкою. Він думав — вода його заспокоює. То була не вода.  Томас знову хмикнув і підпалив ще одну цигарку. Він зцідив чай у чашку і сів знову на диван. Стеля залишалась білою.  Він рухався далі у спогадах. Лісовий манівець, “Сади святої Марії”, імена, призівська, кольори та враження. Він пам’ятав ченців, він пам’ятав смак вина і вже майже не пам’ятав вираз обличчя монахині на підлозі. Гіддлстон не пам’ятав політ каменю, лише дівчинку і бутерброд. Він пам’ятав Артура Волша і вираз “зрадниця”. Його пістолет він теж пам’ятав досконало.  Актор дивився у спогадах на знайомого Аліси і його натискання, виліт кулі, Вебстера. Гіддлстон кліпнув. Він не вміє так натискати. Він не вміє вбивати.  Чоловік подивився на чай. Він схолов. Том запалив останню цигарку. Світало. Табак гірчив, чай був міцним. Язик защіпало. Він сплюнув заварку. Годинник пробив п’яту ранку. Актор знайшов свій телефон та увімкнув його.  — Люк?  — Ти живий?! — Сиплим і ще сонним голосом заволав його менеджер.  — Так. Мені треба пресконференція, — він дивився на недопалок останньої цигарки, — сьогодні ввечері підійде.  — Ти з глузду з’їхав? — Продовжив кричати Люк. — Де ти був? Що ти робив? Взагалі, конференція це гарна ідея, —  він встав з ліжка та натягнув капці, — але як ти? Що з тобою?  — Мені треба йти. Бувай.  Наступним Томас набрав мати, однак одразу завершив виклик. Томас дивився на недопалки та на зачинене вікно. Він вилив гіркий чай у раковину та зняв тумблер на рамі. Сад зашумів шелестом листя та співом птахів. Дим почав розвіюватись.  Гіддлстон надягнув плащ та взяв телефон з кнопками. Він вийняв сімкарту та підпалив її запальничкою. Вона більше не подавала сигналу. Останнім на телефоні були дзвінки від Заві Ештон.  Актор поклав його у кишеню плаща та вийшов до магазину. На зворотньому шляху він зупинився біля Темзи, з уже полагодженим забором.  Старий телефон він розібрав з допомогою ключів та викинув у річку. Чоловік відпив свіжої кави та підпалив цигарку. Цей табак був іншим. Нікотин шаленою дохою вдарив у мозок. Гіддлстон дістав свій телефон:  — Ало, мамо? Я в порядку

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас відбіг від вікна і побіг до лісової стежки. Він схопився за дерева і стрибнув у низ. Його дорогу освітлював місяць. Чоловік біг вперед, майже задихаючись, нога натужно нила. Він біг далі, прибираючи з дороги гілки. Декілька все-таки вдарили його по обличчю і він ледь не розплакався, однак взяв себе в руки та продовжив біг.  Вже за десять хвилин він опинився на асфальтованій дорозі. Місяць освічував все довкола, ніби розрізаючи пітьму срібними лінями. Хмар на небі не було.  Він увірвався у будинок та налив собі води. Він пив її жадно, наче саме вона потрібна була легеням, щоб дихати, ніби вона вгамує серце. Вода текла по щелепі та шиї, проникаючи під худі, течучи по грудях і торсу. Том поставив стакан на стільницю. Той голосно дзвякнув.  Він зробив глибокий вдих і видох та прокручував у голові те, що сталось за останні пів години. На більше його не вистачило.  Жінка лежала та не рухалась. Можливо, вона ще жива. Однак камінь був важкий та влетів у її голову на високій швидкості. Ні, вона однозначно мертва. Томас взяв газову лампу та поставив її біля дверей. Він взяв шкребок та подивився на плями темно-сірої фарби. Він поступово почав зчищати її з підлоги.  Дівчинка побіжить до інших. Діти розкажуть все іншим монахиням. Старша має прийти до настоятеля монастиря, щоб той викликав поліцію. Чи вона може зробити це самостійно? Томас продовжив шкребти підлогу. Ні, вона не може. Коли поліція приїде їм треба опитати всіх. Тобто їй все одно доведеться йти до настоятеля і перервати підземне богослужіння.  Він вбив жінку. Він вбив монахиню. Чи вбив він її? Він вбив її. Плями нарешті піддались. Їхній верхній шар зліз і закрученими дерев'яними стружками покотився убік. Том завмер. Нижній шар фарби виявився не сірим. Він був радше коричневим з примішками бордового. Гіддлстон сковтнув. Чоловік подивився на плями на підлозі, їх позицію та форму. Його очі знову знайшли нижній шар фарби. Він згадав могили біля каплиці та дати на них.  Шкребок випав з його рук. Він дивився на краплі засохлої крови біля дверей. Гіддлстон знову важко дихає. Томас хоче закурити. Цигарок ніде немає.Він не взяв з собою. Він закотив очі і підійшов до папки з досьє. Вльям Вебстер дивився на нього з щирою посмішкою монаха.  “Гомосексуальність це ж гріх” — читав він рядки, написані Алісою. Монах дивився на Тома. Томас розірвав фото.  Він прийняв душ, змиваючи псевдо макіяж і дорожній пил. Томас поголився одноразовою бритвою, яка так жодного разу йому і не знадобилась за останній тиждень. Чоловік витер лице рушником і уважно подивився на себе у дзеркало. Його очі були темні. І він не хотів думати то від недостатньо освітлення чи щось сталось всередині.  Гіддлстон вдягнув той самий чистий одяг. Склав у сумку документи, всі гроші та телефон. Він зняв кришку з газової лампи та підкрутив маленький тумблер всередині. Газ почав витікати з лампи. Теж саме він зробив з заправкою для лампи, залишивши балон відкритим у будинкові. Томас прикрив ніс футболкою та увійшов до кухні. Він склав на плиту усі досьє Аліси. Він увімкнув духову піч та конфорки. Гіддлстон ще раз подивився у дзеркало та вийшов з будинку. Він відійшов на двісті метрів та став за деревом. Він прицілився у вікно, що виходило на схід з кухні. У прицілі він побачив балон з газом для лампи. Томас закрив ліве око і встрілив. Балон вибухнув разом з будинком, наповненим газом.  Актор посміхнувся і пішов у сторону лісової доріжки. Палаючий будинок залишився за його спиною. Він піднімався стежкою повільно, хоч вже знав всі її звивини. Він час від часу прислуховувався, та не чув ні сирен поліції, ні швидкої допомоги.  Гіддлстон дивився в гору. На пагорбі з-за дерев виглядала капличка. Світло місяця проходило через уламки п'ятсотрічного вітража. Томас вхопився за дерево та поліз вгору, звертаючи з манівця. Дерева, що вже не раз переносили вагу актора, покірно похилилися, служачи йому радше лозами у джунглях. Томас хмикнув, порівнюючи себе з Мауглі.  Скоро він ступив на тверду землю біля каплички. Він побачив декілька монахинь, що стояли над тілом Терези, та ту саму дівчинку, яка задоволено жувала бутербод.  — Бачите, бог був проти. Він хотів, щоб я вечеряла. Бог так сказав! — Задоволено сказала вона.  Томас посміхнувся, ховаючись у кущах. Він бачив, що у приміщенні, де все трапилось, увімкнули світло. Однак Вебстера ніде не було поруч. Том утримався від ідеї зачекати його у кабінці для сповідей, вважаючи це надто театральним.  Однак він помітив припарковану біля забору храму машину. Чорне Ауді преміумкласу. На авто були ліверпульські номерні знаки. Томас нахмурив брови та перевірив пістолет за поясом. Він перевісив його так, щоб його будь-якої хвилини можна було швидко дістати рукою.  З церкви вийшов настоятель храму та високий чолові у костюмі. Вони неспішно йшли колонадою до саду та тихо розмовляли. Вебстер йшов, важко спираючись на ноги. Томас мимохіть подумав чи на ньому теж лишень ряса, як і на Алексі. Вочевидь Вільям намагався зробити своє розслаблене лице трохи більш серйозним. У нього погано виходило.  Монахині дивились на Вебстера, однак не наважувались до нього підійти, постійно стріляючи очима між тілом Терези і ним. Жінки вирішили зачекати. Гостеві та настоятелеві не потрібне було вуличне освітлення, щоб прогулюватись до саду. Вони обидва, навіть при блідому місячному світлі, ідеально огинали всі перешкоди та йшли рівно по центру доріжки, та навіть зупинились біля дошки з найкращими студентами, сміючись та говорячи про старі часи.  Вебстер раптово зупинився біля будівлі, де горіло світло, та подивися на тіло покійної монахині.  — Хто це зробив? — Спокійно запитав він.  — М-ми не знаємо, — тремтячим голосом відповіла старша монахиня.  — Розпусниці, ви подивіться, — він оглянув тіло з огидою. — Потім з вами розберусь. Бешкетниці. Подивись, — він показав гостеві пальцем на Терезу, — подивись що твориться. Залиш їх тут без нагляду і вже осквернять храм своїм гріхом.  Гість кивнув. Його світле волосся переливалось під лампою золотом. Вони пройшли з Вебстером далі. Монахині вивели дівчинку. Гіддлстон впізнав під у гості Артура Волша з дошки.  — Таке тут часто трапляється? — Високий чоловік зупинився біля каплички.  Томас прицілився. Він бачив Вільяма у десяти метрах від себе. Гіддлстон обирав між головою і серцем. За порадою Таноса з останнього фільму “Месників” треба завжди цілитися в голову, однак актор вагався.  — Твоя подружка навідувалась, — слабко усміхнувся Вільям.  Том завмер. Він прислухався до розмови.  — Як з? — Засміявся гість і провів великим пальцем по нижній губі.  — Одрі, — відповів настоятель. — Ця зрадниця, — Артур одразу змінився в лиці.  Він вигнув брови та оглянув капличку. Він перевів погляд на торішні могили та опустив їх на обпалену підлогу. Його очі просяяли, коли всі факти зійшлися в один пазл.  Чоловік помітив дати на могильних каменях та перевів погляд на Вебстера.  — То вона тут була не один раз.  — Як бачиш, ні, — Вільям гірко всміхнувся. — Ти міг би її зупинити, Артуре — Я нічого не знав про це, — Волш огледів капличку знову. — Тобі треба гроші на реставрацію?  — Було б непогано. Все чекав поки ти запропонуєш. І на ремонт західного крила.  — Отак, старе-добре західне крило. Дивно, що вона і його не спалила.  Волш подивився на зачинені двері та посміхнувся. Він знову підвів очі на вітражі. На його обличчі з’явилась гірка посмішка. Чоловік у дорогому костюмі уважно розглядав візерунки, а коли вони йому набридли знову повернувся до співрозмовника.  — Не думаю, що Одрі було це цікаво. Чи як ти її називав, — Вебстер криво усміхнувся, — Аліса. Як “Аліса у Дивокраї”. Як йде бізнес?  — Вона мертва.  Вебстер ледь не вронив палицю. Його руки затремтіли. Він широко відкрив очі, тримаючи навислі брови високо над зіницями. Настоятель храму все чекав, що Артур скаже щось, що спростує цю новину. Однак у відповідь звучала тиша. Томас тримав його на прицілі.  — Мертва? — Вимовив він беземоційним тоном.  — Я вбив її, — Артур хмикнув, насолоджуючись мімікою старого настоятеля. — Вірніше сказати: я наказав її вбити.  — Наказав вбити? Це як?  У Томаса затекла рука. Він тихо опустив пістолет поки що вирішуючи послухати розмову. Руку неприємно защіпало. Він намагався розім'яти її, але на неї впали гілки, і він підвів очі, повертаючись до спостерігання.  — Одрі привела копів. Вона ніколи не працювала на мене.  — Он як, — ледь здивовано вимовив Вільям. — І що ж підштовхнуло тебе до цього смертного гріха. Сподіваюсь, ти розумієш, що душу тепер не спасти?  — Не спасти? Хто буде рятувати твою?  Артур усміхнувся та пнув камінець. Той відлетів на газон.  — Ти пам’ятаєш як ми познайомились з нею? — Волш став навпроти настоятеля та склав руки на поясі. — Маленька дівчинка прибігла до мене вся у сльозах. Казала, що її б’ють. І попросила захистити. А що потім? Ви мали її захищати. А ви покарали нас всіх.  Гість храму ходив по коли вздовж спаленої каплички.  — Я повертався сюди за своєю волею. Ця церква стала мені вимушеною домівкою і, відверто, Вільяме, дякую тобі за це. Я тут знатно повеселився. Але ця дівчинка, та заплакана маленька дівчинка, яку ви ще раз примусово затягнули сюди у 16 злякалась і почала працювати на владу.  Артур ще раз пнув камінь ногою. Його лаковані туфлі блистіли у місячному світлі. Камінь відлетів і вдарив Вбестера у палицю, на яку він спирався. Чоловік похитнувся і ледь не впав. Волш потер лице руками, роздумуючи.  — Дівчинка, яку ви налякали до такої міри, що вона не довіряла ні своїм, ні чужим. — Вона була некерована! — Захищався Вебстер.  — І чия це провина?! — Артур закричав у відповідь.  Його голос задрижав вібрацією у камінні довкола.  — Мій бізнес пішов чорту під хвіст лише через те, Вільяме, що хтось занадто упився своєю владою.  Томас відчув як телефон вібрує і чортихнувся. Він швидко відкрив сумку на грудях та скинув виклик. На екрані засвітився номер Заві Ештон. Гіддлстон здивовано подивився на нього, проте в ту ж секунду сховав телефон назад.  Волш дістав пістолет. Томас теж націлився на Вебстера. Очі настоятеля розширились, але потім він усміхнувся і вони прийняли попередню позицію.  — Хочеш вбити мене?  — Ні, ти що. Просто покарати, — гість усміхнувся. — Не більше, не менше.  — Ну що ж, — Вільям облизнув нижню губу. — Будь по-твоєму. Лише одне прохання, Артуре. Нехай мене поховають у цьому саду.  — На що? Щоб розкластися на добрива для твоїх, трясця, дорогоцінних троянд?  — Ми маємо піклуватися про них. Ми всі стараємось, щоб зробити цей світ трошечки кращим, — Вебстер обвів руками сад та посміхнувся Артурові.  Волш вистрілив. Томас здригнувся. Вільям впав на землю, головою вдаряючись об каміння каплички. Гіддлстон сковтнув. Він цілився в Артура, однак не зміг вистрілити. Гість підійшов до Вільяма та подивився на його бездиханне тіло. Гість надув щоки та плюнув на обличчя чоловіка. Наркоторговець пішов.  Актор зітхнув і потер ніс. Він ще раз подивився на тіло настоятеля та розвернувся до західного крила. Мотор Ауді завівся. Машина від’їхала від церкви. Гіддлстон підвівся та перебіг у тінь колонади. Він перебіжками вибрався з території храму та вийшов у місто. Чоловік сховав пістолет за поясом та прикрив його худі.  Десь далеко почулись сирени пожежної служби. Він обернувся та побачив стовп диму, який досі йшов стовпом уверх від його схованки біля річки. Томас дістав телефон. Він побачив декілька пропущених викликів від Заві. Він закотив очі та водночас напружився, не розуміючи і не бажаючи з’ясовувати як вона дізналася про цей номер телефону.  Актор набрав Джо. Жіночий голос дикторки  повідомив, що номеру більше не активний. Чоловік шумно видихнув повітря і кивнув сам собі. Джо не збирався приїхати через тиждень. Він поїхав і все на цьому.  Гіддлстон знайшов найближчу заправку. Купив цигарок і замовив жасминового чаю. Він запалив на кутку заправки разом з місцевим фермером. Вони розмовляли про пожежу, що сталася тут рік тому і про занадто раннє літо. Фермер запропонував підкинути Тома до Лондону. Актор погодився і сів у вантажівку.  Вони виїхали на трасу. Пожежна машина намагалася загасити пожежу, однак будинок, і все що в ньому було, вже майже догорів.  — Оце комусь не пофортунило, — зі співчуттям кивнув фермер, а потім засміявся. — А кажуть глобального потепління не існує. Літо ще не наступило, а вже посушливе.  — Еге ж, — спокійно відповів Том. З пагорба долинули поліцейські сирени. Над ними яскраво світив місяць.  Шано-о-о-овне товаивство! Як завжди чекаю на ваші відгуки і реакції. Будь-ласка поділіться що думаєте, які ваші враження. Ваша Авторка ☕️🌸

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас вийшов з західного крила. Йому було зле. Він тяжко дихав, на лобі проступив піт. Його торкались руками, на нього дивились і підливали вино. Він дивився в очі Вільяма Вебстера і його усмішку, що врізалась у обвислу шкіру. На ньому не було одягу, лише накидка на плечі. Алекс допоміг вийти йому надвір, накинувши рясу на голе тіло. Він провів його колонадою і зупинився біля дошок. Хлопець запалив і протягнув Томові цигарку. Гіддлстон привалився до колон та видихнув з полегшенням.  Алекс запалив, оглядаючи Тома.  — Це було занадто? — Запитав він з жалем.  — Так, — усміхнувся чоловік, стискаючи між пальців незапалену цигарку. — О-о-о, так.  Хлопець усміхнувся і відвернувся, видихаючи дим.  — Нічого, це все-таки твій перший раз. І пробач Луїсові, він так завжди до новеньких ставиться. — Я, — актор проковтнув повітря, — навіть нічого не зробив там, тільки… — Буває, всі губляться спершу, — посміхнувся Алекс і підпалив Томові цигарку. — У деяких навіть не встає від стресу.  — Це церква, — Гіддлстон вдихнув дим.  — І що? — Хлопець знизав плечима. — А це сад, а там вулиця.  Чоловік усміхнувся і подивився на дошки. Він перевів погляд на Алекса.  — Тільки не кажи, що діти…  — Ні, — чітко вимовив молодий ченець.  Томас кивнув. На нього з газетної вирізки дивилась Аліса.  — Ми всі сюди якось потрапляємо, — тихо відповів ченець. — Тими чи іншими шляхами.  — Ми?  — Діти, — він сплюнув на траву, — з неблагонадійних сімей, або тих, хто пережив травматичний досвід. Вбивство там, насилля.   Гіддлстон оглянув Алекса та звів разом брови. Хлопець не виглядав так, наче його тільки-но забрали з токсичного середовища. Актор перевів погляд на Алісу. Вона тут була. Вона це бачила.  — Нас привозять сюди на перевиховування, точніше, під тимчасову опіку. Не всіх, лише особливо важкі випадки.  — А твій?  — Батьки алкоголіки, у сусідній кватирі бордель, — Алекс тихо засміявся. — Я бачив випадки і гірше.  Томас кивнув і видихнув дим.  — А вона, — чоловік кивнув на дівчинку на фото. — Знаєш щось про неї?  — Я? Ні, це було до мого народження. До того ж, тут багато таких.  — На “перевихованні”?  — Так. Якщо це так можна назвати.  — Як це ще називається?  — Ти в церкві, Гарольде, — Алекс кивнув на територію довкола храму. — Які тут можуть бути методи “перевиховання”? Я тебе прошу, різки на сніданок, на обід хрестом по руках, ввечері молитва і ніякої вечері.  — Чому ти не втечеш? — Томас дивився на згасаючу цигарку. — Я маю на увазі…  — Куди? До батьків? Чи на вулицю? — Ченець подивився на чоловіка, наче той сказав повну нісенітницю. — Тут кормлять, завжди тепло, є з ким поговорити. Що ще треба? Вижити тут, потім робота завжди буде. Люди ставляться з повагою. Тому ні. Втікти, — він засміявся, — ну ти й відморозив.  — Я… — Гіддлстон дивився як палає фільтр цигарки. — Вибач, я не хотів сказати щось неповажне, або…  — Ні, ти чого, — Алекс поклав руку йому на передпліччя. —  Все в порядку. У мене тут є друзі і завжди є з ким розважитись.  — Ти робиш це добровільно? — Том кивнув на західне крило. Повз них проїхала поліцейська машина. Актор притиснувся до стіни, що викликало сміх у Алекса.  — Це церква, ти чого. Хто подумає на нас щось погане? — Він кивнув на ряси, у які вони вдягнуті. — Так, добровільно. Я маю на увазі, ти так ростеш. Звикаєш.  — До, — Том озирнувся, перевіряючи чи вони одні у колонаді, — оргій?  — Ну так, — чернець знизав плечима. — Кажу ж, звикаєш.  — Ти не думав у коледж вступити, — на обличчі чоловіка прорізалась невпевнена крива посмішка. Він облизав нижню губу, підбираючи слова. — Чи де інде освоїти професію.  — Коледж? — Алекс погасив цигарку у траві і поклав її у кишеню ряси. — Думав, але якось дивно це. Ти не знаходиш?  — Дивно? — Томас ще раз подивився на західне крило, не будучи певним що саме ченець вважає дивним. — Коледж?  — Ну так, там люди, студенти, мабуть, професори. З ними спілкуватись треба. І це якось небезпечно. Люди різні і вони не за дерев’яною ширмою, і не в рясі, — він здригнувся. — Якось незвично.  — Подумай над цим, — впевнено сказав чоловік і впустив цигарку, яка обпалила йому пальці. — Чорт.  Він нагнувся за цигаркою та підняв її з землі. Алекс облизав губи і намагався якомога краще розгледіти масивні плечі Томаса.  — Ти в порядку? — Хлопчина почесав за вухом та відвів погляд.  — Так, тільки, — він подивився на обпечені пальці. — Забудь, — чоловік намагався відтерти рясу від попелу. — Ем, вибач… — Нічого страшного, — тихо відповів чернець. — Я поперу.  — Дякую, — чоловік кивнув і ніяково подивився на співрозмовника.  — Ти не повернешся?  — Ні, — хитнув головою Том. — Вибач, це занадто для мене.  — Тоді тобі краще переодягнутись.  Вони мовчки піднялись до кімнати Алекса. У голові Томаса дзвеніла пустота. Він відчував погляд ченця на собі поки переодягався. Хлопець взяв з рук Гіддлстона рясу та кинув її на своє ліжко.  Актор вдягнувся та кивнув Алексові, що готовий йти. Вони вийшли. Його ряса так і лежала на ліжкові ченця. Він спускався до низу сходами і в його голові стали гвинтові сходи західного крила. Він знову відчув наче його торкаються зі спини. Том озирнувся, позаду нікого не було, однак відчуття притискання до спину та долонь на грудях не зникло. Він здригнувся і швидко вибіг на вулицю. Відчуття пустоти в голові подобалось йому набагато більше.  Алекс огледів його з голови до ніг та усміхнувся, притуляючись до дошки з “Найкращими студентами”. Чоловік побачив фото свого супутника та поруч з ними молодика Артура Волша, який був на практиці декілька разів. Том здригнувся і перевів очі на Алекса.  — Було приємно тебе знати, — сказав він і потис Гіддлстонові руку.  — Навзаєм, — відповів чоловік. — Подумай про коледж.  Хлопець засміявся і відповів: — Обов’язково. А ти якщо що, заходь. Він підморгнув і розвернувся у бік західного крила. Томас проводжав його поглядом поки фігура у рясі не зникла за поворотом.  Актор зітхнув та почесав потилицю. Він озирнувся довкола. Ніч, тиша. Легкий вже майже літній вітерець гойдав троянди у саду. Чоловік ще трохи постояв біля дошки найкращих студентів, подивився на дошку, де висіло фото Аліси, і пішов у сторону лісової стежки за капличкою.  Хоч довкола нікого не було він намагався не ступати безшумно. М’яка трава вбирала звук і продавлювалась під його вагою. Він намагався не дихати аж поки не почув крик.  Гіддлстон присів. Він почув ще один крик і гусячою ходою, намагаючись не привертати увагу, підібрався до причини шуму. Він зазирнув у вікно однієї з прибудов.  Монахиня Тереза тримала за руку ту саму дівчинку, що запитала у неї минулого разу чи Том не Ісус. Жінка била дитину дерев’яним хрестом. Судячи з виду, хрест використовувався для подібних дій багаторазово.  — Що треба сказати? — Але я хотіла їсти!  — Що треба сказати?! — Майже кричала монахиня.  — Але. Я. Хотіла. Їсти! — Не зупинялась дитина.  Дівчинка намагалась видерти руку та ухилитись від ударів. Вона почала плакати. Чим голосніше вона схлипувала, тим сильніше ставали удари.  — Ти залишилась без вечері, бо втікла з молитви.  — Вівсянка, — вона знову ухилилася, — не смачна!  Томас підглядав за сценою з вікна. Він дивився побиття дитини монахинею і не міг зрозуміти що відчуває: гнів, сором через бездіяльність, бажання втекти чи співчуття.  Чоловік звук ще одного удару. Він подивився під ноги і знайшов камінь  — Бог незадоволений тобою!  — Я хочу їсти!  Томас зазирнув у вікно і кинув камінь. Монахиню впала замертво. З її голови витікала кров. Дівчина відступала. Вона дивилась на мертву черницю і раптом закричала:  — Ура! Бог покарав Терезу!

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання Томас подивився на себе у дзеркало шафи у спальні. Він одягнув чисту футболку, чисте зіп худі і чисті штани. Він майже готовий був їх попрасувати, перед вечірньою “молитвою”, однак праску у будинку не знайшлось. Та і навряд чи прасованість речей прикрасила їх поношений стан чи хоча б прикрила декілька дірок у карманах та особливо тонку тканину на колінах. Гіддлстон огледів штани та закрив очі, не бажаючи уявляти що робив у них Джо.  Він взяв сумку-бананку. Склав туди телефон з кнопками, який дав йому той же Джо та декілька купюр. Том подивився на пістолет, схований у шафі, однак відкинув ідею взяти його з собою.  Гіддлстон оглянув своє “щось краще” та задоволено кивнув. Його щетина відросла достатньо, щоб змінити його зовнішній вигляд, а втомлений погляд та загальна блідість шкіри після пережитих травм значно відрізняється від нього на червоних доріжках та на зйомках, однак актор все ще залишався незадоволеним. Чоловік подивився довкола, підбираючи варіанти що можна використати для маскування. Сонце майже сіло за горизонт, на столі горіла газова лампа. Він подивився на власну тінь на стіні.  Чоловік провів рукою по ній та подивився на побілку. Він витер її по власній щетині та додав трохи у волосся, створюючи ефект сивини. Вичавивши трохи соку з малини він витер його пальцями під очима, додаючи втомленості погляду. Гіддлстон знов подивився у дзеркало. Це нагадало йому зйомки фільму. Однак режисер не кричить “Знято!”. Актор озирнувся довкруги. Газова лампа все так само самотньо стояла на столі. Він теж сам стояв у спальні. Трохи зніяковіло він застібнув худі та взяв гілку, що служила йому за палицю.  Чоловік взув кросівки та відкрив двері. Виходячи з будинку про себе він відмітив, що непогано було б змастити кріплення та відчистити сіру фарбу з підлоги.  Цього разу він обрав коротший шлях — через ліс. Гіддлстон йшов повільно, насолоджуючись співом птахів. Поступово він піднявся на пагорб і одразу увійшов у трояндовий сад.  Томас глибоко вдихнув запах квітів. Він озирнувся довокола і подумки запитав себе чи існував вже цей сад коли Аліса була тут, чи гуляла вона поміж цих самих кущів, чи тікала у ліс?  Актор посміхнувся, думаючи, що втікти у ліс було б якраз у її стилі. Однак чи довго вона б змогла там переховуватися, будучи дитиною. Томас пройшов уперед, знаходячи поміж кущів дорогу до західного крила.  Перед дверима на нього вже чекав чернець. — О господи-боже, ти вже тут, — зойкнув молодик. — Чудово, ходімо за мною.  Він взяв Томаса за руку та повів у сторону колонади, постійно озираючись довкола. Сонце вже зайшло за горизонт і його останні, ще не розсіяні промені, торкались кам’яних стін та сходинок. Чоловік йшов за ченцем і вже за декілька хвилин вони опинились у його кімнаті. Аскетичний інтер’єр підкреслював статус молодика, однак викликав у Гіддлстона змішані почуття: він не міг визначитись кімната більш схожа на стару минулого сторіччя чи на тюрму.  — Роздягайся, — кивнув чернець та відкрив шафу.  Актор важко сковтнув та повільно зняв кросівки.  — Ти широкоплечий, це добре. Нам таких не вистачає, — він дістав рясу та повернувся до Тома. — Роздягайся-роздягайся, чого стоїш?  Чоловік кивнув і повільно розстібнув штани, невпевнено дивлячись на ченця.  — До речі, мене звати Алекс, — він простягнув руку Томові.  — А-а-а, ем, Гарольд, — кивнув актор, утримуюсь від докорів самому собі за це ім’я. — Оу. Приємно познайомитись, — Алекс простягнув йому руку і міцно потиснув.  Здається, тільки після цього рукостискання Томас помітив його зовнішність. Чернець був трохи нижче за тома, з вузькими плечами, однак мав розвинену мускулатуру. Коротке, дивно, однак симетрично підстрижене, волосся та карі очі. Його ніч був тонким та трохи з горбинкою. Він виглядав мужньо попри всі тонкі лінії його обличчя.  Томас вдягнув рясу та ще раз гляну у дзеркало, перевіряючи чи його імпровізований макіяж все ще тримається.  — Слухай, а ми з тобою ніде не зустрічались? — Алекс налив вина у дві чашки. — Не переживай, це церковне. Пити можна, бог дозволив.  — Так, дякую, — чоловік прийняв чашку та відпив трохи, — ні. Не думаю.  — Ну добре, — чернець хмикнув.  — Що тепер? — Гіддлстон поправив сумку під рясою.  — Молитва, звичайно. Ми зустрічаємось у західному крилі, а потім, ну, сам побачиш. Вже був на таких заходах?  — Відверто, вперше.  Томас і Алекс спускались сходами вниз, прямуючи до місця збору.  — Оу, то ти новенький. Тобі пощастило, у нас дуже дружнє ком’юніті.  — Ком’юніті?  Вони минули сади.  — Так, ну, учасники. Ми збираємось час від часу. Найчастіше під час семінарів. Думаю, ти теж когось собі знайдеш. Або тебе знайдуть. Залежить від вподобань. Загалом, ми любимо нових людей. Рідко хто сюди заходить. Це… доволі специфічно для інших. Але ми відкриті для людей.  Томас побачив інших ченців, які вже заходили у західне крило. Вони виглядали напрочуд серйозними та спокійними. Однак скоро і Алекс замовк, переймаючи настрій натовпу.  Тридцять чоловіків зайшли у велику залу і сіли на лавки. Вільям Вебстер став на трибуну та почав молитву. Монахи склали долоні разом та похилили голови. Томас послідував їхньому прикладові. Вебстер читав молитву за молитвою. В якийсь момент Том збився з рахунку і почав оглядати людей, які сиділи навпроти нього. Ченці дійсно виглядали як найкращі студенти церковної семінарії. Томас сильно відрізнявся від ретельно поголених молодих чоловіків своєю щетиною та несправжньої сивиною.  Ченці перехрестились. Актор теж. Молитва подовжилась. Чоловік подивився у іншу сторону і одразу ж зустрівся з прямим поглядом ченця, що прикрив голову складеними у молитві руками. Том побачив невеликий бугорець, від якого на ясі яши рясні складки. Молодий чоловік послав Гіддлстонові повітряний поцілунок і підморгнув. Актор нічого не відповів і повернув голову ліворуч. Алекс все-таки молився, з просяяними очима дивлячись на розп’яття. Паралельно з ним на іншому ряду в такій же позиції сидів інший хлопчина, але зі світлим волоссям. Він теж дивився очима повними надії, однак під його рясою відбувалось щось дивне.  Томас намагався не сильно показувати, що його зацікавила ця сцена, однак очі що разу стріляли ліворуч і намагались побачити якомога більше. Гіддлстон здригнувся коли помітив, що під рясою того монаха ховалась рука іншого, і активно пестила його. Гіддлстон подивився прямо і більше не водив очима по залу. Молитва тривала ще деякий час, поки її не закінчило тожествене “Амінь”.  Ченці піднялись і вистроїлись у довгу чергу до Вебстера. Той налив у маленьку позолочену чашу вино і дав випити першому у черзі. Чоловік відкрив двері за вівтарем і спустився сходами вниз. До настоятеля храму підійшов наступний чернець.  — Просто повторюй за іншими, — прошепотів на вухо Алекс і його дихання обпалило томову шию.  Актор кивнув йому. Вони стояли майже в самому кінці черги. Алекс перешіптувався з іншим чнцем. Вони тихо загигикали. Їм зробив зауваження інший монах і молодики відвернулись один від одного, натягуючий спокійний вираз обличчя.  Томас повернувся до монаха, якому на вигляд було за тридцять. Він посміхнувся “новенькому”. Гіддлстон ніяково посміхнувся у відповідь і хотів повернути погляд до черги, але помітив, що поруч з ним стоїть той самий монах, який підморгнув йому під час молитви. Він дивився на Тома і легко хитав бедами взад-вперед, виставляюи вперед бугорець під рясою.  Акто звів очі до стелі, роблячи вигляд, що нічого не помітив і розглядає дерев’яні арки. Черга поступово підійшла і до нього. Вебстер подав йому чашу повну вина і підморгнув. Том відпив трохи і проковтнув напій. Він повернувся до дверей і почав повільний спуск винтовими кам’яними сходами вниз, тримаючий за стіну.  Він відчув майже одразу важке повітря підземелля, між тим намагаючись зрозуміти смак вина та сподіваючись, що він не взяв участі у якій-небудь таємній посвяті.  Чим нижче він спускався, тим голосніші ставали голоси і брязкіт стаканів.  — І привітаємо новенького! — Крикнув Алекс, сидячи на колінах у чоловіка, що п’ять хвилин тому зробив йому зауваження.  Томас завмер на останній сходинці, оглядаючи залу західного крила, що закрите на ремонт. Підлога вистелена різний паркетом у складних геометричних формах. У кутках стояли великі дивани з м’якими підлокітниками. В центрі залу теж розставлені довгі дивани і крісла. На них сиділи усі, хто був у залі на молитві. Молодики сиділи на колінах у трохи старших чоловіків, деякі з них сиділи вже роздягнутими на підлокітниках.  Один з напівоголених хлопців підніс вино томові у чашах-”храмових приналежностях”, на які збирались гроші.  — Приєднуйся, — посміхнувся йому чернець.  *In vino veritas (лат.) — "Істина у вині"

#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання — На жаль, ви запізнились на рік, — ввічливо і з вкрапленням смутку посміхнувся чоловік. — Капличка згоріла рік тому.  — Як прикро, — кивнув йому Том.  Настоятель храму теж мав паличку, на яку спирався. Його понівечені зморшками руки, обтягнуті шкірою, що звисає, міцно тримали узголів’я палички. Лице його також наче з’їжджало вниз і відрізнялось від рук лише більшою кількістю вікових пігментних плям.  Його продовгувате лице посміхалось томові, хоча точні емоції чоловіка впізнати було важко — половину його очей вже закривали сиві брови, що стирчали навсібіч.  — Дуже прикро, це рідке мистецтво — вітражі у стилі бароко, — він кивнув на їх залишки у вікнах. — Але комусь не спиться ночами, як і дияволові.  — Комусь? — Томас зустрівся поглядами з настоятелем хараму та важко сковтнув. — Я маю на увазі, у путівнику не було вказано, що хтось спалив храм.  — Так, на жаль, — чоловік кивнув. — Храм був підпалений. Тому, молодий чоловіче, раджу вам пройтись колонадою, насолодитися чудовим трояндовим садом. Томас помітив, що ченці та монахині почали виходити з церкви після молитви. З ними під сонячне проміння на галявину вибігали діти.  — Наші церковнослужителі ретельно дбають, щоб ці прекрасні сади були в порядку, а квіти були здорові, — священник посміхнувся одному з ченців та помахав рукою у вітанні.  — І діти? — Здивувався том.  — О, ні. Але якщо вони хочуть, ми радо розказуємо їм про творіння боже. Це не Едем, звичайно, — чоловік похіхікав собі під ніс та витер його хустинкою, — але ми стараємось, — він опустив очі на могили. — Ми всі стараємось, щоб зробити цей світ трошечки кращим.  — Приношу свої співчуття — Томас кивнув на таблички з іменами і датами. Його пробило струмом, коли він подивився на могили. Він побачив імена з досьє Аліси. — Так, загиблі у пожежі. Прикра втрата. Дуже прикра.  Томас опустив очі на карту. Аліса обвела колом західне крило церкви. Він оглянув її споруду.  — Що до західного крила, воно теж постраждало від пожежі? — Томас подивився на священника. — Мої друзі радили мені подивитись на каплицю і західне крило.  Очі Вільяма просяяли. Це він міг побачити навіть крізь його навислі брови.  — Ваші друзі?  Він уважно подивився на Тома та посміхнувся.  — Що ж, якщо ваші друзі радили, то ви охоче можете подивитись, однак це крило зачинене на ремонт.  — Он як, прикро.  — Воно відкриється невдовзі, — священник вказав на нього палицею. — Пройдіться, прогуляйтеся. Може, знайдете для себе щось цікаве.  — Обов’язково, сер.  — Гарного вам дня.  Священник кивнув і пішов стежкою через сад до групки ченців.  Томас ще раз оглянув капличку і вийшов. Він подивився у бік західного крила церкви. Прибудова виявилась одноповерховою будівлею з нешліфованого каменю. Чоловік побачив табличку “Зачинено на ремонт” та зітхнув, почесавши голову через панамку.  Раптово двері відчинилися і з них вийшов молодий чернець. Один з тих, чиє фото висіло на дошці оголошень.  — Ой, — знеяковіло вигукнув він і прикрив почервонілу від засмоків шкіру комірцем. — Вибачте, ви щось хотіли?  Молодий чоловік намагався стримати гиготіння та поводитись ввічливо, як того вимагає його сан, однак очі актора вже впилися в його трохи розтріпаний стан та блискітки в мрійливих очах.  — Я хотів… е-е-е, — Томас кивнув на табличку про ремонт. — Мені сказали, це крило скоро відкриється.  — Хто вам сказав? — Чернець навалився спиною на двері, не даючи комусь вийти з приміщення.  — Містер Вбестер.  Вираз обличчя молодика одразу змінилось. Він оглянув Тома з ніг до голови та хмикнув. Він озирнувся довкруги та, нікого не знайшовши, повернувся знову до нього.  — Завтра о сьомій вечора почнеться вечірня меса, — він ще раз навалився на двері, які намагались відкрити зсередини та з посмішкою глянув на Тома. — Приходь, щось і для тебе знайдеться. Тільки…  Молодий чернець оглянув співрозмовника з ніг до голови, відмічаючи його спортивну статуру, та похитав головою.  — У тебе є щось краще? — Запитав він.  Гіддлстон оглянув себе: звичайні штані, футболка та пуловер зверху. Речі трохи поношені та у дорожній пилюці виглядали не найрепрезентабельніше.  — Ні, — Том опустив очі, а потім повільно їх підняв, уникаючи зорового контакту з молодиком. — Я мандрую, тому нажаль.  — Нічого страшного, — чернець прикусив нижню губу. — Знайдемо для тебе щось. Прийди трохи завчасно тоді.  — Добре, — кивнув Том. — Гарного дня.  — Навзаєм, сину мій, — сказав чернець та одразу осікся.  Він ще раз подивився на Томаса та стидливо відвів очі, зрозумівши, що сказане було не досить доречним у цій ситуації.  Гіддлстон кивнув, удавши, що не розчув, та пішов назад у сторону садів. Актор сховався за кущами, спостерігаючи за ченцем. Молодик трохи постояв під дверима, а потім відчинив їх.  З них на нього впав інший чернець, що так відчайдушно намагався вибратися з приміщення. Він обняв хлопця, з яким розмовляв Том, та ніжно поцілував його у губи. Томас закотив очі та проповз далі по кущах. Зовсім скоро його нога торкнулась спуску з пагорба.  Гіддлстон озирнувся, перевіряючи чи ніхто його не бачить, та сперся на палицю. Він намагався не напружувати травмовану ногу та переносив вагу тіла на іншу. Чоловік вхопився за найближчу достатньо товсту, щоб втримати його, гілку та навалився на неї, щоб перестрибнути на інший плаский виступ землі. Внизу, за густою зеленню дерев, виднілась вузенька стежечка.  Чоловік знову згадав стрибок з другого поверху лікарні, однак на це раз він стрибав з дерева, а в його руках була не крапельниця, а палка. Том дістав ногою до землі та перевірив її на стабільність. Гіддлстон видихнув та став на неї повністю. Земля обвалилась і він, намагаючись сповільнити себе палицею, швидко збіг з пагорба на лісову стежку.  Переляканий, з круглими очима, важко дихаючий і трохи у бруді він опинився перед монахинею та невеликою групкою дівчат, що стояли по двоє. Він перевів погляд, поки жінка та дівчата шоковано дивились на нього.  — Доброго дня, леді, — привітався він.  — Доброго д-дня, сер, — кивнула монахиня.  Він кивнув у відповідь і пройшов далі. Його проводжала поглядом одна з дівчат.  — Терезо, а це Ісус? — Запитала та сама дівчинка.  — Тихо, — шикнула на неї монахиня.  По шкірі Тома пробігли мурахи, однак він не обернувся і продовжив свій шлях вниз стежкою.  Стежка за добрих десять хвилин лісової тіні вивела його до знаку “Сади Святої Марії”. Том оглянув знак та побачив “праву” дорогу, яку він обрав з самого початку. Він хмикнув та присів біля знаку, діставши чай та яблука.  “У тебе є щось краще?” — згадав він слова ченця та засміявся.