Дурнями натхненна пишу.
Пишу, коли мороз у седці,
Коли у цьому мирі не живу,
Живу там, де перемога смерті.
Натхненна я тоді, не дихаю коли.
Коли зробила подих і синію.
Писав Панас: “Хіба ревуть воли…”.
Ревуть, коли я мислію.
В моїх думках і він уже не Мирний,
не Мирний, але все ж іще не Путін,
Десь посиредині. Він такий смирений
І пахне так, неначе тмін,
Але лише коли зі мною,
Коли живе в фантазій моїх галереї.
Він ніжно цілує, коли ми під луною,
Але швидко доходить своїх апогеїв.
Але це лише в моєму вимирі, в думки заплетена,
Там, де ніколи не буває лайна.
Мій світ - це мистецтво, естетика,
Реальний же світ - війна.