Вірші та поезія

Життя завдавало нещадних тортур

Забирало все близьке, потрібне

І люди проклинали усіх богів

Коли в домовинах ховали їхніх рідних

Життя здавалося дев’ятим колом пекла:

Коли священник промовляв прощальні слова,

Ти - найжорстокіша ніжність, Ненависна й байдужа любов. Ти та, хто задарма розіллє Свою солодку й безчесну кров. Ти лиш жалка крихта від всесвіту. І сама лише хвилина від вічності. Ти вбивчий й нежданий рятунок. Найдрібніший прояв величності. Ти - злоякісна й велика пухлина, Яку я лікувати не буду. Ти - повна й п'янка амнезія, Про яку я ніяк не забуду.

Люди дарують останній дотик руки, Тремтять крилами, покидаючи зграю. Люди замінюють шепіт на довгі гудки, Не жаліючи серця, те у комусь лишають. Люди щосили ховають слова, Які б так сильно хотіли віддати. Мають один квиток, коли сидіння два, Мають надію в уже минувших датах. Люди живуть тим, що вже відбулося, Вдають, що забули, що все рівно — вдають. І роками від болю рвучи волосся, Так і не знаходять ні причину, ні хоча б суть. Люди вірять в те, що не треба, І гаснуть мов віскова свіча. З пустим місцем між поламаних ребр, Шукають спасіння в знайомих очах. Люди тримаються за чиїсь зап’ястя, Кладуть погляди в підліжкові скриньки. Люди сліпнуть в божевіллі погоні за щастям, А воно в тому останньому дотику руки. * Сердечно запрошую в мій телеграм-канал, де я ділюся своєю творчістю. Буду рада бачити вас там! — @elenaoksssworks

Словами близькі дуже ранять,

Вони знають найболючіші місця

Від них не очікуєш зради,

Від них чекаєш прийняття

Словами близькі дуже ранять

Коли промовляють їх зі зла