Серпанок над папороттю. Розділ 1

#УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі

#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання

Чомусь було таке відчуття , ніби за нею стежать. Кожного разу надавати дуже великого значення цьому чуттю не було сенсу, враховуючи , скільки невидимих для людського ока істот мешкає в лісі. Але це лише для людей вони невидимі. Лавінія перестрибнула через повалене, вкрите мохом, дерево. Кроки її були легкі і тихі. Хоч вже була й середина весни, але ночі були прохолодні. Вітер так і надився пробратися під одяг своїм холодним подихом. Дівчина щільніше загорнулась в свитку. Вона слідувала помітками , які робила на деревах , коли була тут минулого разу. Та і дорогу ніби пам’ятала , але ж вночі те , що було вдень приймає незнайому подобу. Місяць добре освічував дорогу крізь дерева, на яких ще не встигло розпуститися листя , тому свічка чи ліхтар їй не знадобився. Все одно, діставати його – зайвий клопіт. Вона йшла вже хвилин двадцять. Їй доводилося уважно дивитися під ноги , щоб не перечепитися через коріння. Раптом на землі щось зблиснуло. Лавінія кілька разів зморгнула. Шкарпетки вона одягла навиворіт, тому ймовірність того, що це марево , котрогось із мешканців нічного лісу, дуже мала. Дівчина придивилася уважніше. І справді! Щось знову зблиснуло у місячному світлі. Присіла. Це була намистина. Вона хотіла підняти її , але виявилося , що намисто ціле і більша його частина в землі. Дівчина почала розгортати ґрунт. Ось Лавінія вже з цікавістю розглядала знайдену прикрасу. Намистини були двох видів і чергувалися через одну. Один з видів – це точно перли. Вона в цьому не сумнівалася. А от інші були якісь тьмяні на фоні перлин. Дівчина хотіла роздивитися пильніше , але ззаду тріснула гілка. Рука за звичкою лягла на рукоятку шаблі, готова в будь-який момент відбивати атаку. Лавінія повернулася і роззирнулася. В лісі знову панувала тиша. Лише пугач десь далеко ухкає. Вона кинула знахідку до кишені. І якраз вчасно. Рух зліва. Темний плащ. Дівчина зробила влучний випад, але він, не досягнувши цілі , схрестився із сталлю шаблі супротивника. Лавінія вгатила ногою йому в коліно. Противник приглушено зашипів і трохи відступив. Вона вирішила використати затримку супротивника і нанести удар з права, але він, мов прочитавши її думки , заблокував удар. Він не нападав. Лише блокував. Дівчина помітила , що суперник лівша. Ніхто з них не міг отримати перевагу, хоч і здаватися ніхто не збирався, але бій починав забирати сили. Нарешті Лавінія зуміла зачепити капюшон, що закривав обличчя і , той спавши , відкрив знайоме обличчя. Темне волосся зловило холодний відблиск ночі.

- Северин? Якого дідька ти тут робиш? – Вона не намагалася сховати роздратування.

-До тебе в мене те ж питання. – його голос не виражав емоцій, хоча в сіро – зелених очах проскочила іскра цікавості.

- Ти стежиш за мною? - Лавінія проігнорувала його питання.

- Ні. – коротко відповів Северин.

Вона лише фиркнула і сховала шаблю, бо ж правила не дозволяють лупцювати його поза тренувальною галявиною. А шкода! І як він зміг покинути територію академії? Невже , таким же способом , як і Лавінія? Пффф.. Вона б на це глянула.

-То ти йдеш до Вовчого Лазу? – теж сховавши шаблю, запитав хлопець. Лавінія зіщурилася. Звідки він дізнався? Вона нікому не казала куди збирається і відповіла коротко , на його ж манір : -Ні.

-Тоді, що ж ти забула вночі посеред лісу? – Северин чекав на відповідь.

- Вирішила прогулятися. Не спалося. – дівчина навіть не намагалася приховати брехню в цих словах.

-То може тобі звернутися до Соломії? Проблеми зі сном – це дуже серйозно. – його звичка кепкувати з абсолютно кам’яним виразом обличчя дратувала найбільше.

- Немає потреби. Я якраз мала завершувати прогулянку і повертатися. – Лавінія розуміла , що її вилазка зіпсована і він вже не відстане. Розповідати про це не стане, бо і сам швендяється вночі лісом , тому видавши її, Северин підставив би і себе.

Вона пообіцяла собі , що наступного разу буде уважнішою і вправно уникне «хвостів», бо Вовчий Лаз того вартий. Це неглибока печера, яка отримала свою назву через те, що раніше туди частенько навідувались вовки. Та це було давно. Принаймні, дівчина ще не зустріла там жодного дикого звіра. Якщо добре пошукати , то там можна знайти кілька цікавих видів мінералів, які чудово підійдуть для оздоблення подарунка , який вона готує батьку. Лавінія вже обернулася і зробила кілька кроків у напрямку академії, як її наздогнали слова хлопця: -На воротах довелося змінити вартових.

Вона завмерла , як ужалена. А оце вже дійсно проблема. Якщо Ільяра забрали з посту , то Лавінія не зможе повернутися на територію академії непоміченою. Бо ж саме під час чергування Ільяра на воротах, користуючись його сліпим коханням, дівчина могла вийти і прийти тихо. І що ж тепер робити? Вона почала прокручувати різні варіанти, але кожен закінчувався однаково: її помітять і покарають за порушення. Лавінію не дуже радувала можливість провести три дні за чищенням картоплі в задушливому підвалі. Мов прочитавши її думки Северин, рушивши попереду неї , сказавши : -Іди за мною.

Скривившись, дівчина послухалася, бо вибору в неї не було. Вона з цікавість відмітила , що вони рухаються не прямою дорогою до академії, а відхилилися трохи на схід. Йшли мовчки. Тут стало сильніше пахнути хвоєю, отже , вони заглиблюються у Велесовий Ліс. Цікаво , як це допоможе їм уникнути покарання, за нічні бродіння по лісу? І тільки-но Лавінія хотіла запитати Северина про це, як той зупинився і відхилив лапасті гілки розлогої ялиці. Їхнім очам відкрився хід в середину скелі, який вона нізащо не помітила б , якби їй не показали. Дівчина шоковано завмерла. Вона й не здогадувалася , що Велесовий Ліс ховає такі таємниці. Кутики Северенових губ трохи припіднялися, коли він помітив її вражений вигляд, і навряд чи це можна було б назвати посмішкою, яку, зізнатися, Лавінія в нього бачила дуже не часто, але цього вистачило , щоб вона швиденько опанувала себе, і, напустивши байдужий вигляд , запитала : -Куди ж він веде?

-До Лазарету. Зараз там пусто, тому це єдиний спосіб повернутися непомітно. – сказавши це , Северин пірнув у темряву тунелю.

Двічі повторювати не треба було. Лавінія послідувала за ним, все ще збентежена таким відкриттям. Хто б міг уявити?! Під академією є тунелі, які ведуть за її межі! І вони без охорони! Чому вона не дізналася про них раніше? Можна було б уникнути стількох покарань! І як Северин про них дізнався? Лавінії з гіркотою довелося визнати , що тепер вона винна Северину, бо той міг її просто залишити і навіть не попередити про зміну караулу. Покарання було б неминуче. Лазарет зустрів їх миротворчою нічною тишею. Їх кроки луною розходилися по просторому приміщенню. Вона набрала повітря в груди і на одному диханні, переступаючи свою гордість, швидко , щоб не передумати випалила:

-Дякую. – Лавінія, неозираючись , вийшла з Лазарету в ніч і відправилася до хатинки, яку ділила з Вессою і Зоряною.

Якби дівчина все-таки обернулася, то побачила б ошелешений вигляд Северина, який став наслідком її простого «дякую». Він не пам’ятав , щоб вона коли-небудь йому дякувала. Здрастуйте, дорогі читачі та читачки.

Я з нетерпінням чекаю на вашу критику, бо, як ніхто, зацікавлена в тому, щоб зробити цю історію захопливою. Побачити промахи власної історії неймовірно важко, бо, як кажуть художники, око замилюється. Хочу зрозуміти свої помилки, виправити їх і вдосконалитись. Що відбиває бажання читати другий розділ після читання цього? Як щодо персонажів, описів, сюжету? Мені б дуже допомогло це під час редагування після написання цієї чернетки. Наперед дякую.

Ваш Книжковий Чугайстер)