#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі
-А тепер я хочу почути правду від тебе. – Дем’ян ступив крок до Ільяра. Той задер підборіддя.
-Я не знаю, про що ти говориш. – у його очах було стільки фальші, що Лавінію, яка причаїлась за ялицею, ледь не знудило.
-Послухай, - загрозливим тоном почав друг, - я не знаю, як пояснити те, що вона не схотіла нікому розповідати. Напевно, пожаліла твого брата, який би згорів із сорому, якби дізнався, що ти вчудив, але ми не такі великодушні. Від нас ти цілим не підеш. – очі Дем’яна блиснули злим вогником. Северин стояв спиною до неї, тому вона не могла бачити його обличчя.
-Ні, це ви послухайте! – Ільяр, схоже, збирався все заперечувати. – Ви не маєте права! Я тут ні до чого! А ту курву, про яку ви говорите, давно пора... – він не зміг договорити, бо кулак Северина впечатався йому в обличчя.
Тут Лавінія вже не втрималась і вискочила з-за дерева. Дем’ян помітив її відразу і його очі розширились від здивування. Северин був зайнятий тим, що продовжував розмальовувати писок Ільяра у багряний відтінок і зупинився лише тоді, коли вона поклала руку на його плече.
-Здається, я говорила, що сама з ним розберуся. – фраза була адресована хлопцям, хоча дивилась вона лише на розпластаного під деревом Ільяра. Його обличчя заливала кров, що сочилась з розбитої брови і носа. Він сплюнув і засміявся.
Хлопець перебував у абсолютно жалюгідному становищі, тому їй довелося відмовитись від ідеї заїхати ще й своїм кулаком йому в писок, хоча руки так і свербіли від цього бажання.
Лавінія різко присіла, від чого хлопець смикнувся і вдарився головою об стовбур дерева. Їх голови опинились на одному рівні. Груди Ільяра важко здіймались. Від нього пахло квасом і кров’ю.
Вона доторкнулася рукою, до розбитої брови, ніби витираючи кров. Він стежив за кожним її рухом.
-Нащо? – запитала дівчина, маючи на увазі те, що він зіпхнув її зі скелі.
Хпопець загиготів:
-А ти думала мною можна безкінечно крутити, як захочеться?!
-Нащо? – повторила вона, натискаючи нігтем на свіжу рану. Ільяр заскавчав, як побита собака.
-Та щоб провчити тебе, дурепо! – не витримав хлопець. – Думала, я не знаю, що ти з моєю допомогою до нього на побачення вночі у ліс бігаєш?! – він кивнув у сторону Северина. – Як не моя, то нічия.
Лавінія аж розгубилась на мить від таких заяв. Їй чомусь захотілося розсміятися. Але вона нахилилась до вуха хлопця і прошепотіла:
-Я не худоба, щоб комусь належити, затям. Казала тобі раніше і повторюю востаннє: ти мені не подобаєшся, і з тобою ніколи не буду. А смітимеш надокучати мені чи моїм друзям, я розкажу все вчителям, а в першу чергу Лукашу. Як же ваша родина відмиється від такої ганьби? Твого батька попруть з посади, а Лукашева майбутня кар’єра буде перекреслена.
-Не доведеш. – крізь зуби, з червонуватим від крові відблиском, сказав хлопець.
-Чому? У мене є свідок. – Лавінія кивнула на Северина. Це була гра. Вона не чекала, що хлопець стане на її сторону, перекресливши роки суперництва.
Ільяр зблід і багряні стежинки почали різко контрастувати. В очах нарешті промайнув сполох.
Задоволена його реакцією, дівчина підвелась. І обернулась спиною до лежачого хлопця, принижуючи тим, що не вважає його достойним того, щоб боятись.
-Ми тут вже закінчили. – Лавінія взяла Дем’яна під руку і потягла геть.
Северин, кинувши, ще один вбивчий погляд на Ільяра пішов слідом.
Коли вони відійшли достатньо, щоб не було видно того бевзня, дівчина звернулась до Дем’яна:
-Не вирішуй без мене таких справ, будь ласка.
Її голос був тихим, але твердим, хоча всередині вона злилась. Казала ж, що розбереться.
Друг вловив її тон.
-Золотко, не сердься. Просто сама думка про те, що цей, - хлопець смачно вилаявся, - буде ходити безкарним після того, що зробив, мене гнітила.
-Дем’ян правий. Таке не можна залишати безкарним. – додав Северин, що йшов поруч.
-Я не збиралась залишати це просто так. Але ви мене випередили. І взагалі, а ти то, що там робив, га? - різко змінила тему Лавінія. - З ним все зрозуміло. Клепки немає, зате запалу повні... – вона кашлянула і кивнула на друга, а той вдавано обурено надув губи.
Северин глянув на дівчину, ніби шукаючи відповідь в неї на обличчі, а тоді сказав:
-Як я вже казав, цього не можна було залишати просто так.
Що ж, якщо він тут і хотів віддухопелити Ільяра, отже, нічого не розказав діду, бо якби було інакше, то вони б не змогли цього зробити.
-А чому ж ти все-таки не хочеш розповісти вчителю? – запитав Дем’ян .
Лавінія глянула на небо, але те затягнуло темними хмарами, ховаючи від їх очей зорі та місяць.
-А користі? Посвята закінчилась і першими ми уже не прийдемо. А псувати славу всій родині, через одного йолопа, не маю жодного бажання. Зі мною ж все-таки все добре. Він боягуз і другого такого випадку не буде.
Вона згадала таємничі погляди Зоряни та Лукаша. Це майже не помітно, але рік тому Лавінія стала випадковим свідком однієї розмови. З пам'яті виринула щаслива посмішка подруги і теплий погляд вчителя верхової їзди. Ці двоє явно закохані один в одного по вуха, але чекають поки Зоряна завершить навчання. Зіпсувавши репутацію Лукашевої родини, вона могла нашкодити подрузі, чого аж ніяк не хотіла.
Вони, не зговорюючись, минули берег Чортового Ока, де ще танцювали учні, хіба під спокійнішу музику, і пішли у сторону будиночків.
Хатина Северина була найближче, тому він покидав їх товариство першим. Хлопець кивнув Дем’яну і повернувся до Лавінії, завмер на мить, не знаючи, що сказати і хотів уже було обернутися й піти, але слова дівчини наздогнали його.
-Дякую за те, що не розказав старшим.
Северин різко повернувся у її сторону. Невже вона знову йому подякувала? Але дівчина уже поспіхом йшла стежиною.
Коли вони з Дем’яном відійшли на п’ятдесят кроків, друга нарешті прорвало:
-Це ти йому тільки-но подякувала, чи то я вже маю проблеми зі слухом?
Лавінія роздратовано зиркнула на нього.
-Я на тебе ще досі ображена. – нагадала вона.
-Ти й справді йому подякувала. – губи друга розтягнулися у звичній лукавій усмішці, а їй дуже захотілося стерти цю задоволену мармизу.
Один із найулюбленіших розділів😍.