Серпанок над папороттю. Розділ 4

#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі

Лавінія в роздумах йшла по хрусткому гравію стежини біля тренувального поля. Друзі, напевно, мають рацію і їй треба бути обачнішою. Принаймні до Посвяти. Бо з усіма цими нічними прогулянками вона не встигає нормально виспатися і її пам’ять перетворюється на дірявий глиняний дзбан. От і зараз. Їй довелося повертатися назад до їдальні, бо згадала вже на половині дороги, що забула свитку. Дівчина ще й подумала: «чого так прохолодно?»

Тому зараз, Лавінія самотньо йде до своєї хатинки уже у свитці. Вони з Вессою і Василиною називають її Домівкою Вивірок через тих рудошерстих створінь, які облюбували їхнє горище. Дівчата іноді залишають там горіхи. Це, звісно, не найкращі сусіди, але зате у них немає щурів.

Ніч була ясна. Місяць лукаво підморгнув з-за хмари.

Друзі пропонували повернутися з нею, але вона відмовилася. На території академії абсолютно безпечно, що не скажеш про ліс, який її оточує. Ось де-де, а там в ночі вештатися не дуже обачно, але її це не завжди зупиняє. В темну пору ліс кишить бісами , чортами, богинками, мамунами та іншою нечистю. На кожну свою таку «вилазку» Лавінія брала безліч оберегів. Ці тварюки не цікавлять Тіньовиків доти, доки не роблять шкоди, а там вже з ними розібратися не складно.

Лісниці (богинки чи мамуни) - у слов'янській міфології злі духи. Вони обирають собі образ дівчини або юнака, щоб зваблювати люднй, які випадково забрели до лісу. 

Натомість територія академії безпечна, бо на огорожі, яка відрізає їх від лісу, безліч захисних символів, які не дозволяють жодній нечисті пробратися всередину.

Нарешті дівчина звернула на доріжку, яка веде до будиночків. Де-не-де ще горіли свічки. Будиночок вчителя Якова був одним із них. Проходячи повз, Лавінія почула жахливий кашель, ніби той, хто кашляв, зараз саму душу виверне.

Недовго думаючи, вона заскакує на ґанок і стукає у двері.

-Ей, у вас там все добре?

По той бік почувся хрип і ще більший напад кашлю. Для неї це стало сигналом і дівчина відчиняє двері.

Перше, що вона помічає – це скручена на підлозі, від судомного кашлю, постать вчителя. Він продовжує кашляти, а на губах і білій бороді рясніли багряні плями.

-Стіл. – ледве розібрала слово Лавінія, серед хрипів і кинулась до столу з темного буку. Між горами різних паперів, чорнильниць та схем стояла пляшечка із темного скла.

Вона хутко вхопила її і, відкоркувавши, подала вчителю. Той, тремтячими руками, підніс до рота і зробив два ковтки. Кашель припинився, але груди продовжували важко підійматися , намагаючись відновити запас кисню.

Лавінія допомогла Якову сісти в крісло і подала хустинку. Він вдячно її прийняв і витер червоні струмочки на підборідді. Потім наповнила кухоль водою і поставила перед вчителем. Якийсь час вони мовчали і лише його дихання, яке поступово поверталося до норми, переривало тишу.

Дім вчителя ніяк не змінився після того, як вона була тут востаннє. Дерев’яні, як і в усіх хижках академії, стіни і підлога. Зліва від входу у кутку піч, яку нещодавно перестали використовувати, бо ставало трохи тепліше. По діагоналі знаходиться покуття. Загалом дім не відрізняється від інших нічим, крім великого букового столу і стелажу з книгами, який займає майже всю стіну.

-Що з вами? – спитала вона, коли вчителеві остаточно стало краще.

-Старий я вже. Різні зарази чіпляються. Ця в мене вже довго. Скільки всього перепробував , нічого не лікує. І до різних знахарів ходили. Нічого не допомагає. Вмираю я.

Лавінія не знала, що сказати. Їх вчитель смертельно хворий. Вона намагалась вкласти це в голові, але ніяк не виходило. Він ніколи не скидався на хворобливого старця. Завжди тримався рівно. З бійцівським вишколом.

Але зараз перед нею сидів, згорблений під тягарем прожитих років, дідусь.

-І не має зовсім ніяких ліків? А ці?– вона кивнула на пляшечку із темного скла. – Вам же стало краще.

- Це лише тимчасово. Приступ повториться, якщо я пропущу час прийому, як от сьогодні. – Яків говорив спокійно, ніби вже змирився із цим.

- Але ж має бути щось, що допоможе? Ви не можете отак от спокійно про це говорити! Для будь-якої хворі мають бути ліки!

Лавінія навіть не хотіла припускати того, що скоро вчителя не буде. Він навчив її всього, що вона знає. Та якби не його терпіння, яке вертало її до тренування кожного разу, коли їй хотілося закинути ті шаблі далеко і ніколи на них більше не дивитися, то наврядчи вона б зараз була такою, якою є. Він дав їй стільки життєвих уроків, що й не перелічити. І як жити без його казок? А його подарунки? У день зимового сонцестояння, перед святом Коляди, у Тіньовиків є традиція - дарувати подарунки один одному, таким чином запрошуючи переродження світила. Так ось, Яків ніколи не забував про неї і завжди дарував якийсь із гірських мінералів, знаючи про її захоплення ювелірною справою. Хоча він дізнався про це, коли Лавінія самовільно у віці 15 років покинула територію академії, щоб дістатися одної з вершин Велесових Гір у пошуках дуже рідкісного каменя. Те, що шукала, вона знайшла і воно вартувало всіх витрачених сил. Але ж ой, як їй тоді влетіло. Вона тиждень чистила картоплю у підвалі кухні. Хоча вчитель не розповів іншим, чому дівчина покинула академію, за що вона була дуже вдячна, бо не хотіла, щоб про це дізналися інші учні. Це була її дитяча таємниця.

Від споминів у неї з’явився клубок у горлі.

Його очі глянули на неї по-доброму, поблажливо і з теплом.

-Ви все таки дуже схожі. – Яків посміхнувся сам до себе , а Лавінія не зрозуміла, кого він мав на увазі, але запитати не встигла, бо він продовжив. - Я прожив вже своє , доню. Мені не має про що жалкувати. В мене ще є кілька справ і, поки я їх не закінчу, не піду. Дзузьки! Старого Якова не так легко забрати.

Від цих жартівливих фраз їй здалося , що вона зараз розридається. Дівчина намагалася себе опанувати, але видно не дуже виходило , бо вчитель втішно поплескав її по плечі.

-Ну-ну , не треба, доню. Довге життя втомлює. Ти дуже сильна, але станеш ще сильнішою. Єдина моя порада – не тримай довго зла. Не відпустиш – воно зжере тебе з середини.

Лавінія поволі кивнула, але обіцяти нічого не стала.

-І зроби мені ще одну послугу.

Вона підняла на нього очі.

-Не кажи нікому про хворобу, будь ласка.

Ствердне кивання.

Раптом їх розмову перериває скрип вхідних дверей.