#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі
Лавінія знову на дереві. Їй здалося, що це найкраще рішення. До того ж, для того, щоб зберігати рівновагу їй завжди потрібно берегти дрібку контролю у тілі, а це, в свою чергу, не дасть їй міцно заснути і проспати. А ще тут безпечніше, ніж на землі. Тут їй загрожує хіба що ворона, яка сидить на сусідній гілці і накинула оком на її хліб. Діставши із мішечка свої скромні запаси, дівчина стала жувати. Цю провізію можна розтягнути ще щонайбільше на день, але що далі? Їй просто не вистачить сили піднятись на гору.
Відповідь очевидна : їй доведеться полювати. Вона хитро зиркнула на ворону. Та, ніби відчувши хід її думок, роздратовано каркнула і полетіла геть. Ну, і добре, не дуже й хотілось!
Поївши, Лавінія не відчула особливих змін, але хоча б живіт перестав бурчати. Тепер їй потрібно, хоч трохи перепочити. Вона пройде це випробування! Вона готувалась до цього все життя! Від цього залежить чи потрапить Лавінія до Тіньової Цитаделі. Відкинулась на стовбур, глянула на небо, спиною відчуваючи жорстку поверхню кори. Над нею розкинувся безкінечний килим ночі, всипаний зорями. Тут вони виглядають такими ж, як і на Вирі. Нічне небо скрізь дуже схоже, але не однакове. Дивлячись на ці мерехтливі вогники у чорнильній височині, дівчина гостро відчула наскільки вона маленька і незначуща. Що важить її доля у безкрайому просторі Всесвіту? Лавінія поволі заплющила очі.
Напівдрімота – от, що вона могла собі дозволити. І не більше. Дівчина відпочила десь годину, може півтори, але, здавалося, ніч світлішою не стала. Спустившись з дерева, з насолодою розімняла шию і кінцівки. Поплескала себе по щоках, щоб відігнати сон. Ніби подіяло. Вона насторожено рушила уперед, прислухаючись до кожного звуку, тріску, пугукання сов. Ступала легко і швидко, підтримуючи темп.
Раптом вдалині, між деревами, дівчина помітила яскраві вогники, мов ті зорі на небі. Вони вабили і кликали. Здавалося, вогники причаровували саму душу, зачіпали тоненькі струни душі, змушуючи розум боязко принишкнути у найвіддаленішому куточку тіла. Лавінія не помічала більше нічого, крім цих вогників. Навколишній світ розмився і зійшовся на, палаючих жовтим. вогниках.
Отямилась вона уже тоді, коли її ноги опинились у чомусь в’язкому і холодному. Трясовина! Роззирнулася. Дівчина гадки не мала, як тут опинилась. Потерчата! Блукаючі вогники! Дурепа! Чому вона пішла за ними?!
Але їй довелося відкласти самозвинувачення, бо трясовина затягувала все глибше. Її очі забігали, шукаючи за що б можна було підтягнутися і вибратися звідси. І ,на щастя, Лавінія помітила недалеко острівець суші. Звідти, мов пазурі якогось звіра, здіймалося коріння. Згодиться. Дівчина направилась туди, з великим зусиллям переставляючи ноги. З кожним разом це забирало все більше сил. Вона гидливо скривилась від того, як булькало під ногами.
Раптом відчула якийсь рух ззаду. Обернулась і отетеріла. З-під поверхні болота визнала пара очей, повністю білих. Вони пильно стежили за нею своїм більмом, як хижак за жертвою.
До берега ще трохи. Дівчина повинна встигнути. І не чекаючи більше , Лавінія рванула до берега. Ззаду почувся плескіт. Дівчина бігла що було сили. Бридке хлюпання істоти наближалось. Ну ж бо, ще трішки залишилося! Вона встигне.
Нарешті Лавінія схопилась за коріння, але в ту ж мить гострі зуби впились у її ногу. Різкий біль блискавкою вдарив перед очима. Дівчина з усіх сил намагалася стримати крик, щоб не привернути увагу і не накликати ще більшу біду. В тій руці, якою вона не трималась за коріння, був кинджал і, зануривши руку у густу, темну багнюку, туди, де за її здогадками мала б бути голова істоти, Лавінія кілька разів загнала зброю. Куди, дівчина не знала, але це подіяло і ногу відпустили.
Вона швидко підтягнулася і нарешті відчула тверду землю під ногами. Зайняла бойову стійку, готова на той випадок, якщо істота здумає переслідувати її і тут.
Тільки зараз Лавінія зрозуміла, наскільки швидко калатає їх серце, ніби намагається пробити грудину і вирватись на зовні.
Істота більше не з’являлась, тому дівчина розвернулась і побігла від берега якнайдалі так швидко, як дозволяла її нога, біль у якій наростає з кожним кроком, змушуючи кульгати.
Нарешті вона зупинилась і наважилась глянути на ногу. Все виявилося гірше, ніж вона думала. Шість глибоких ран і багато крові. Погано. Дуже погано.