#ГарріПоттер #ГарріПоттер_ДжинніВізлі #ГарріПоттер_ДжинніУізлі #ГарріДжеймсПоттер #ДжиневраМолліВізлі #Романтика #Кохання #Поцілунок #ПершийПоцілунок #G #B #Міні #Драбл #Закінченний #Любов #Стосунки #Відносини #ДжоанРоулінг #Ґоґвортс
Аромат його кохання був ніжним та на диво легким. На мить їй здалося, що вона просто баче прегарний сон
Темна ніч. Рудокоса дівчина з напрочуд зляканими очима, як для Грифіндорки, рушила у перед, до самого серця Забороненого Лісу. В правій руці вона стискала магічну паличку з маленьким вогником на кінці, що в певному сенсі «прокладала» шлях до міста зустрічі. Нарешті. Джинні вже думала, що ніколи цього не дочекається!
Вони з Гаррі були парою добрих три місяці і сім днів рівно, та герой магічної Британії ще жодного разу не наважився запросити красуню Візлі на побачення. Занадто був Поттер не сміливий для Хлопця-Що-Вижив і це саме так. Зеленоокий сам визнава, що набагато легше боротися з чудовиськами, ніж підійти до миловидної красуні, яка, тим більш, цікавила навіть Слизеринців, що не дуже кохали представників лев‘ячого факультету і це ще м‘яко говорячи!
Тож ще жодного разу вони не залишилися на одинці.
Але вчора, напередодні Ґеловіну, у кімнату до Джинні надійшла коротка записка з лише трьох слів: «Завтра біля галявини», а в куточку маленькими літерами «Твій Гаррі». І ось, друга година ночі. Руда дівчина, вбрана в чудову червону сукню стоїть на маленькїй галявинці посеред Забороненого Лісу й шоковано дивиться навкруги.
У самому центрі зеленого «острову» - маленький круглий стіл з білою скатертинкою та два різблені стільці. На столі - чудові фарфорові чашкий й тендітний чайничок на червоних серветках з кружева. Між гілками дерев підвішені різнокольорові ліхтарики, а прямо з самісінького неба летять... Мильні бульбашки!
Гаррі посміхнувся з-за одного з дерев й не сміливо підійшов до своєї дівчини. Протягнувши Джинні букет, що тримав за спиною, герой тихо промовив:
- Дуже гарно виглядаєш!, - та тендітно поцілував дівчині руку, від чого в тої щоки залишися червоною фарбою.
- Д..Дякую, Гаррі! Ти теж… І взагалі, усе тут чудове
- Насправді? Тобі подобається? Хуух, а я переймався, що тебе не вразить цей «декор» галявини…)
- Правда, це ти гарно вигадав з бульбашками й зі столиком…
- Ну… Взагалі-то це не я… Точніш, не зовсім я. Мені… Допомагали і Герміона… Зачаклувала бульбашки…
- Гаррі.
Хлопець підвів погляд і зустрівся з посміхаючимися очами Візлі молодшої, що обережно взяла його за руку.
- Зрозумій, дурнику, що мені не важливо де ми і котра година, хто прикрашав і хто вигадував… Мені важливо те - що я можу бути поруч з тобою, бачити тебе, слухати, торкатися і переживати усе разом.
Хлопець посміхнувся, ніби гора з плеч скотилася! Він ніжно пригорнув рудокосу до себе й поцілував у самісінькі вуста. Вклав в цей поцілуй усе розуміння слова «разом».
І справді, людина не може бути сама. Коли їй болячи чи радісно, вона завжди повинна мати змогу бути з кимось разом і ділитися усім, що її оточує! А то через самотність станете такими, яка один відомий дід, нападете на когось і увесь світ буде називати вас на букву «х», от воно вам треба, га?)…