— Давай поїдемо разом, прошу..
— Роні?
— Будь ласка..
— Добре, збирайся.
***
Вони вилізли через вікно, здається ніхто навіть не помітив. Тільки два рюкзаки на плечах, новий сінець і цигарка у руці.
— Куди нам йти..?
— В йобаний Нью-Йорк. Я хочу в Нью-Йорк, Ден.
— Ти знущаєшся?
— Абсолютно серйозно.
Підлітки йшли дорогою до автобусної зупинки, починало вставати сонце.
— Тоді поїхали.
Чорноволосий посміхнувся. Їм не було що втрачати.
— Я вкрав у мами 1000 доларів.
Рудий сказав це так спокійно, хоча руки тремтіли від нервів. Але може і від холоду, хто знає.
— Ти здурів?
— Що, думаєш цього не вистачить на квітки до Нью-Йорку?
— Та з головою вистачить, дурник.
Перші проміні сонця освітлювали руде волосся так, що воно виглядало майже золотим. Хлопці підійшли до зупинки, в повітрі пахло останніми днями літа. Роні сів на траву.
— Ти ж знаєш, що тут є сидіння?
Ден присів поряд.
— Я ж дурник.
— Теж правда. Цигарки скінчились. Я знаю куди підуть всі гроші твоєї матері.
Кучерявий брюнет посміхнувся. Штани всі були зелені, від мокрої трави. Вони навіть не взяли з собою светри. А нащо, коли за вікном літо, правда ж?
— У матері вони все одно пішли б туди ж, тільки б ще на наркоту і горілку.
Рудий встав і підійшов до розкладу який висів на зупинці.
— Найближчий автобус до Нью Йорку через тридцять хвилин.
Ден теж встав.
— Шкода.
— Що так довго чекати?
— Та ні, що ми не встигли подивитись на зорі лежачі на траві.
Брюнет схопив хлопця за руку і повалив на землю.
Все навколо було мокре і холодне через крапельки раси, окрім серпневого повітря. Але їх двох це не хвилювало.
Вони лягли на траву, у волоссі застрягли листочки і гілки.
— Ну ось, тепер я увесь брудний.
Поскаржився Роні.
— Не страшно, все одно нам бути безхатьками у Нью Йорку.
— Пішов ти Ден.
— А що, у тебе є інші ідеї?
Кучерявий нахилився над рудим.
— Так. Відкриємо свій музикальний магазинчик, будемо орендувати квартиру у Нью Йорку, маленьку, але з балконом. Ти станеш дизайнером одягу, будеш розписувати фарбами футболки і всяку таку хрінь. А вечорами ми будемо гуляти босоніж по вулицям і всі будуть вважати нас божевільними.. і тоді.. ми
На очах у хлопця з’явились сльози. Вони текли, а він ніби і не помічав.
— Ей.. ей, я обіцяю, що так і буде.
Ден взяв його за руку.
— Тільки взимку давай будемо гуляти у взутті, добре?
Роні посміхнувся скрізь сльози і кивнув.
— Ось і добре. А тепер годі рюмсати, краще скажи чи не взяв ти із собою щось поїсти?
Брюнет сів на траву, уважно зазирая у сірі вічі співрозмовника.
— Так, бовдуре. Боюсь спитати що тоді взяв ти?
— Кеди.
— Зажди, ти реально запхав у рюкзак йобані кеди? Тебе втікати з дома не вчили?
— Ні, на жаль.
— Ну а хочаб щось ще?
— Я взяв плеєр з музикою.
— Я зрозумів. Ось і їж тепер свої кеди.
— Тоді ти слухай музику через свої бутерброди, розумнику.
Роні теж піднявся з трави.
— Ладно-ладно, будеш з ковбасою чи сиром?
— Ти не робив з горіховою пастою?
— Тут тобі не ресторан!
— Ну добре.. давай з сиром.
Небо було рожеве, довбані комахи кружляли навколо поки два ідіоти їли бутерброди о четвертій ранку. Залишалось 10 хвилин до приїзду автобусу. Жодних людей навколо, тільки поле, хмари і ця клята зупинка.
— Добре, а що тоді взяв ти?
Ден вже з’їв свій бутерброд і здається намагався порахувати ластовиння на обличчі хлопця.
— Гроші, змінний одяг, пару маминих золотих прикрас, їжу, ніж, маленьку аптечку, блокнот з олівцями..
— Все-все, досить. Поки я не заснув від того який ти нудний.
— Тобто хлопець який о третій ранку запропонував тобі збігти з дому без жодного плану, нудний?
Рудий підняв одну брів.
— Ну добре, може трохи і цікавий.
Чорноволосий усміхнуся.
— Давай так, я визнаю що ти цікавий, якщо встанеш і крикнеш: Я люблю Дена Сінка!
— Не занадто самозакохано?
— Зовсім ні.
— Тоді ти перший.
Сінк підірвався з місця і у весь голос закричав:
— Я ЛЮБЛЮ ДЕНА СІНКА!
Роні засміявся.
— Я думав ти будеш кричати моє ім’я, кретин.
— Не занадто самозакохано? Твоя черга, дурнику.
Хлопець піднявся з трави, навколо було так тихо, ніби комахи чекали що ж буде далі.
— Я ЛЮБЛЮ РОНАЛЬДА ДАЄРА!
— Ей. Ну раз так.
Брюнет набрав повітря в легені.
— РОНАЛЬД ДАЄР ДУРНИК!
— Ах так? Ну тоді: СІНК БУДЕ ЇСТИ СВОЇ КЕДИ!
Обидва впали назад регоча.
— Можна поцілувати тебе?
Спитав Ден на диво серйозно.
Роні нахилився торкаючись губами губ хлопця. Ця мить була неймовірна.
— Можна.
Зовсім тихо відповів Даєр. Дихання збивалось, здавалось що не вистачає повітря.
Раптом хлопці щось почули, здається це був їх автобус.
— Пійшли!
Рудий потягнув Сінка за руку, коли вони почули ще один звук. Стара блакитна машина, що наближалась надто швидко. Хлопці вже йшли до автобусу, коли з авто вилетіла жінка з гучними криками.
— РОНАЛЬД, БЛЯХА, А НУ ПОВЕРНИСЬ!
— МАМА?
Роні застиг на місці, двері автобуса відчинились.
— ДЕ МОЇ ГРОШІ, ВИРОДОК МАЛИЙ? ДЕ? Я ТОБІ ТАКЕ ВЛАШТУЮ.
Ден схопив Даєра за руку і вони щосили рванули в бік автобусу. Крики ставили все тихіше, коли вони тримаючись за руки забігли у відчинені двері.
— Йшли б ви нахєр, Місіс Даєр.
Крикнув Сінк злій, як собака, жінці. Обидва зі сміхом сповзли на підлогу пустого автобусу, вони були вільні. Вільні.
— Молоді люди.
Звернувся до них водій.
— Займіть свої місця, або виходьте звідси.
Довелось піднятись. Вони сіли в самому кінці, Роні поклав голову Сінку на плече.
— Ти ж взяв до плеєра навушники?
— Так, щоб ти без мене робив.
Ден дістав із рюкзаку плеєр і вставив один навушник у вухо хлопцю.
— Стривай.
— М?
— У тебе в волоссі сидить павук!
Голосно сказав брюнет. Даєр підскочив на місці.
— Дістань його!
Хлопець дістав з рудого волосся листочок і простягнув його Роні.
— Дістав.
— Ти такий кретин.
Майже ображено буркнув рудий, але голову з плеча не підняв. За вікном пропливали поля, а в навушниках грала музика. В солоні ставало холодно, руки Роні покрились мурашками і коли він чхнув в третє хлопець не витримав і дістав з рюкзака плед.
— Ого, ти реально взяв щось корисне?
— Краще замовкни і загорнись у нього. Хворіти будучи безхатьком дуже невесело.
На зупинках заходили і виходили люди, іноді вони дивились коса на спящего рудого хлопця і брюнета який дивився на них так само зневажливо. Здається вони вже їхали 3 годину. Роні розплющив очі, сонце давно повністю встало і світило заважаючи спати.
— О, ти прокинувся. Нарешті я можу рухатись.
— Ти що не рухався щоб мене не будити?
— Звісно.
— Це мило.
— Ні. Не кажи такого, я не хочу бути милим. А тепер дістань мені щось попити, бо ти заснув на своєму рюкзаку, а я хочу води вже кляту годину мабуть.
— Це так..
— Замовкни.
Даєр дістав з рюкзаку термос з чаєм.
— Боже, твій рюкзак бездонний, як жіноча сумочка?
Кучерявий зробив великий ковток.
— Дякую.
Вони проїхали вже Онеонту.
— Слухай, а ти взагалі був у Нью-Йорку?
Спитав Ден.
— Ти вирішив поцікавитись тільки зараз? Так, був. Один раз їздив туди з батьками, мені було мабуть років шість.
— Ого, ти не розповідав.
— Ми виграли поїздку в якоїсь компанії, батьки перевіряли чи можна продати квітки, але у них не вийшло і ми поїхали. Пом’ятаю тільки статую свободи і те, як батько влаштував скандал в Макдональдсі.
— Це звучить як історія яку я хочу почути.
— Йому здалось, що картопля фрі недостаньо хрумка і він дві години кричав на дівчину за касою, поки йому не видали 5 доларів конпенсації.
— Боже.. ахах, звучить дуже в його стилі.
— А ти подаражував зі своїми батьками?
— Так, ми літали в Коліфорнію, до їх розлучення і смерті мами. Там було класно.
— А скільки тобі було?
— Не знаю, десь вісім мабуть. Слухай, а скільки у тебе бутербродів?
— А що?
— Думаю про те, наскільки хвилин мені їх вистачить.
— І не мрій, я розробив план. Не більше бутерброда за три години.
— Тобто?
— Ось так. Ти вже з’їв два. Тому вибачай.
— А якщо я помру з голоду?
— У тебе будуть кеди.
— От ти зараза.
— Шнурки тільки не ковтай.
Роні відвернувся до вікна. Ще годину вони їхали майже мовчки.
— Ей, Ден.
— М?
Сінк малював щось у блокноті.
— Ти не шкодуєш?
— Про те, що кинув свою тупу тітку і поїхав з тобою в найкраще місто Америки? Ні.
— А сумувати за чимось будеш?
Рудий хлопець зняв взуття і сидів обхопивши ноги руками.
— За тіткою точно ні, за Куперстауном? Теж не думаю. Мабуть тільки за сусідським собакою і необмеженою кількістю бутербродів.
— Але ж я краще за собаку?
— Ну..
— Не забувай, що їжа в моєму рюкзаку.
— Звісно краще! Тільки дай води будь ласка.
Даєр посміхнувся. І дістав пляшку з водою.
— Тримай.
Сінк зробив два ковтки.
— А ти?
— Що?
— За чим будеш сумувати?
— Не знаю навіть.. школа у нас була відстій.
— І не кажи.
— Родина у мене теж була відстій. Але мама знала толк в цигарках, завжди купляла найкращі.
— Не певен, що це додає їй балів як матері.
— Мабуть ти правий.
Ден зітхнув.
— Коли ти вперше спробував палити?
— В дев’ять.
— В ДЕВ‘ЯТЬ?
Брюнет подивився здивовано.
— Так, знайшов на підлозі батькову цигарку. А ти?
— В 11, думав переплюну тебе.
— Тьфу, то вже зовсім пізно.
— Ну звісно.
— А як це сталось?
Роні теж зробив ковток.
— В шкільному туалеті, хотів вразити Сідні Парсер.
— Сідні Парсер? Бачу у тебе типаж на рудих. Тільки вона не гарна.
— Не ревнуй, всеодно мені не подобаються дівчата.
— Хто сказав, що я ревную? Ти зависокої про себе думки.
— Як скажеш.
Автобус знову зупинився.
— А ти коли-небуть намагався вразити дівчину?
— Ні.
— Жодного разу?
— Ні, але одного разу намагався хлопця.
— Невже ти не про мене?
— А ось і не вгадав.
Усміхнувся Даєр.
— Я срочно хочу чути цю історію.
— Ну добре-добре, це було у 5 класі, знаєш Бреда з паралелі?
— Цього тупого хулігана в окулярах?
— Так. Він тоді мені подобався. Так ось, одного разу його придурки-друзі запропонували мені потрапити до них в компанію, я був такий радий, попросили для цього написати дещо про Містера Тернера на дошці. Короче кажучи влетіло мені тоді знатно, а цей колез навіть не запросив мене до них в компанію.
— Шкода його. Втратив найкращу можливість в житті.
— Я найкраща можливість у житті?
— Не в образу тобі, але не складно бути найкращою можливостю у житті Бреда Денсона.
— Я міг би образитись, але це занадто смішно.
— І не треба ображатись.
Якась бабуся, з котом у сумці дивилась на хлопців вже 20 хвилину. Даєр не звертав на неї уваги, але кучерявому вона не давала спокою.
— Вибачте, ви щось хотіли?
— А, ні-ні, просто думала запропонувати вас пригостити, у мене лишилось купа їжі, я везла її своїх онукам, але вони не захотіли.
Очі Сінка загорілись.
— Ні, дякую.
Розбив його мрії Роні.
— Але здається молодий чоловік хоче взяти, у мене тут є цукерки і булочки.
— Так, не слухайте його, я візьму скільки можна.
Щаслива жіночка простягнула хлопцям пакет з купою булочок, фруктів і солодкого. І до поки вона не вийшла через декілька зупинок, дозволила гладити свого кота на ім’я Джон.
— Тебе здається не вчили не брати їжу у незнайомців.
— Якщо ця мила бабуся отруїла мене своєю випічкою, то я помру щасливим, бо її булочки неймовірні.
— Ти невиправний.
— Ти всеодно мене любиш.
— Вибачте.
До них звернулась якась жінка, з хлопчиком років п’яти на вигляд.
— Так?
— Ви не могли б перестати триматись за руки, тут взагалі-то мій синочок.
— А ви не могли б..
Хотів послати її подалі Ден, але рудий його перебив.
— Вибачте, але ніяк ми вам не заважаємо, якщо вас щось не влаштовує можете вий..
На цей раз Сінк не дав договорити Даєру. Але не тим що перебив, а тим що поцілував його, як ніколи пристрасно. Вкрай обурена жіночка хотіла поскаржитись водію, але чоловік розвів на її крики руками. Допоки ця мадам була в автобусі, хлопці цілувались ще тричі, її обличчя було неймовірно кумедне.
— А ти добре цілуєшся.
Роні їв свій другий бутерброд.
— Напишу це у своєму резюме. Дай вкусити.
— Ні! Ти і так скоро все з’їж.
— Ну а за поцілунок?
— Я обираю цілуватись з бутербродом.
— Ой ну і добре.
