Це свобода, це життя, це смерть.
Щось, що я називаю "пристрасть".
Я люблю крізь рядки, я дихаю ними
Якими б вони не були складними.
Сподіваюсь, що склала все правильно...
Я вигадую знаки, пишу почуттями та й іноді зі сльозами.
У мене завжди будуть вони- мої власні думки,
Вони пишуть ці вірші, вчать мене жити.
Чи не це називають свободою, коли ти стомлений роботою, можливо із самотою пишете разом рядки, які хтось назве для себе "чужі"?
Мені не потрібно мовчати, я хочу на повні груди кричати...
Про те, що люблю, про те, що ціную, про істину, що я за життя збагнула.
І нехай хоч єдина у світі душа зрозуміє мої скромні вірші-
Я певна, що зможу спочити у тиші.
Воно не для кожного та я не для всіх
І нехай думки мої- гріх,
Я житиму й знатиму, що не дарма пройшла уроки доріг.