Я пд впливом світла
Ти під впливом ночі
Але в нас щось спільне
До одного ми ідем
Як те біле й чорне
Одне безмежне поле
Полонив, душу п'янив чарами своїми вкрив
Лама - Дим
Ранок невблаганно продирався крізь шибку вікна, стрибав в таких вже до болю знайомих кучерях сонячними зайчиками. Танцював в повітрі частками пилу. Євген фиркнув від чого Спартаку стало млосно та лоскотно: він розплющив очі. Женя ховаючись від сонця, перемістився з його грудей, кудись йому під пахву і це було стратегічне вірне рішення. Він зітхнув, з них двох лоскотки боявся Євген. Одна нога Жені була у нього десь на стегні, інша під його литкою. Спартак знав, що будити його марна справа, тому прокліпався, витягнув руки в повітря стис та розтис пальці. Від чого Євген щось незадоволенно промурмотів. Треба було вставати. "Срака" зітхнув Спартак, бо ноги Євгена так опутали його, ніби він був великим лінивцем, а Спартак деревом. Він спробував визволитися, у нього майже вийшло. Але Женя, який відчув порожнечу, одразу ж зорієнтувався на його тепло, та чіпко схопив за м'який біцепс. Довелося застосувати зброю масового ураження, відкрити ролету на повну. Євген зашипів вампіром та сховався під чорною ковдрою з одноріжкою.
Спартак стояв в трусах та фартусі на кухні. В сковороді шкварчав омлет з кропом та петрушкою. Він накрив його кришкою і раптом його накрило потіком думок: як ти докатився до цього доктор психологічних наук, кандидат член кореспондент, а нє не думати про члени. особливо про Женін і чому в твої квартирі вже половина речей Євгена
І він вибирає тобі новий пральний порошок, бо твій старий, Спартачок, нагадує бабушкіну шафу.
А охоронець будинку питає: Чи спите ви в одному ліжку?
А ти – Спартак кажеш , що ви друзі, таким тоном, щоб він – охоронець вже бачив своє звільнення за ще одне питання особистого характеру.
Він врешті вимкнув газ-плиту. Женя приповз на кухню на запах сніданку, в футболці Спартака, яка була йому трохи завелика в плечах, тому перкосилася та трохи сповзла, відкриваючи ключицю. Кучері його стирчали навсібіч. Він обійняв Спартака зіі спини та прошепотів ніжно на вушко, ліниво розтягуючи приголосні: Доброго раночку, сонечко!
І це було трясця, приємно і заради цього він міг влаштувати геноцид русні в рамках світового масштабу.
– В мене тут гаряче, – попередив він, а сам відкинув голову на плече Євгена.
Очі в Жені з ранку були зелені, ввечері коли він не втомлювався кольору ліщини, коли світло падало на них вони були, ніби нефріт. А коли він хворів та був втомлений очі його були кольору дорого коняка.
– Ти гарячий, – він поцілував його в кінчик брови, сміючись.
Спартака накрило якесь досі невідоме йому почуття, наче хвиля, що в шторм збиває тебе з ніг та накриває з головою в морі. І кидає тебе в вирій, який затягує все глибше, і ти пручаєшься з останніх сил, наче метелик насаджений на шпильку. І це почуття стиснуло горло, залоскотало в носі пчихом, зволожило очі сльозами.
– Агов, ти що? – Євген розвернув його до себе та подивився в очі, потерся своїм носом об його. Так звично і лагідно. Спартак заплющив очі від задоволення і зрозумів: це і є кохання. Яке приходить без попередження. Що ось у нього в душі війна, але в нього немає зброї. Він стоїть оголений та беззахисний, ніби з нього наждачкою здерли шкіру. Але замість пекельної агонії, відчуває абсолютне та цілковите щастя.
Він уткнувся лобом в плече Жені та тихо сказав: – Мені зараз дужедобре.
Женя занурив пальці в його волосся та помасажував скальп, поцілував в маківку.
– Хороший мій!
І Спартак не став заперечувати.