Люди дарують останній дотик руки,
Тремтять крилами, покидаючи зграю.
Люди замінюють шепіт на довгі гудки,
Не жаліючи серця, те у комусь лишають.
Люди щосили ховають слова,
Які б так сильно хотіли віддати.
Мають один квиток, коли сидіння два,
Мають надію в уже минувших датах.
Люди живуть тим, що вже відбулося,
Вдають, що забули, що все рівно — вдають.
І роками від болю рвучи волосся,
Так і не знаходять ні причину, ні хоча б суть.
Люди вірять в те, що не треба,
І гаснуть мов віскова свіча.
З пустим місцем між поламаних ребр,
Шукають спасіння в знайомих очах.
Люди тримаються за чиїсь зап’ястя,
Кладуть погляди в підліжкові скриньки.
Люди сліпнуть в божевіллі погоні за щастям,
А воно в тому останньому дотику руки.
*
Сердечно запрошую в мій телеграм-канал, де я ділюся своєю творчістю. Буду рада бачити вас там! — @elenaoksssworks
top of page
Вірші та поезія
Публічна·81 учасник
Учасники
- МеланхолійністьРіздвяний Творець
- Початківець
- Покоління 200
- 0711novembeer
bottom of page