Під зорями стискаються скроні
венцем із жалю.
Шипи на чолі та долонях –
Не видихнути спогади,
Не вдихнути мрії.
Тихіше кричи, не збуди сусідів.
Як у будинку, так й в голові.
Дурна голова як вирок неприяканості.
Бо де ж прикаятись, коли не віриш ні в кого?
В нічого?
Себе?
Як вижурбити той нескінченний надлом,
Яким тільки скиглити?
А днем – сонце,
навіть коли шторми –
Сонце.
Бо інакше в петлю,
Щоб закінчився біль, не для смерті.
Мізерикордія самогубства.
Аж млосно.
Не кричи. Не шепчи. Не думай. Кріпися та стій.
Горло дере, але в голові.
Насправді-то все в тебе добре, ні?
04.08.2024