Осінь
Як день міняє ніч і ніч міняє день,
Змінилось літо Осінню Золотою.
Опадало листя і шелест його
Шуршав під ногами, коли ступали по ньому.
Золотава Осінь…
Її пам’ятаю найбільше з усіх.
Я був Інь, вона моєю Янь.
Її настрій приходив з бухливими грозами.
Ми сміялись разом в калужі ступаючи,
Танцювали під звуки грози під холодним дощем
Потім обоє довго лікувалися,
Й з чаєм обмотавшись в плед
На даху зустрічали світанок.
Ми тоді вперше з нею поцілувалися,
І я пам’ятаю той запах холодного дощу, а ще, –
Як шарф упав донизу з її плеч, й за ним
Спало вниз граційно й її плаття.
День за днем, цінував та не втримав.
Холод нас наздогнав, я полеменів за її шарфом,
А вона пройшла й оком моргнути не встиг,
Оглянувся, а її вже не має.
Та Осінь… вона була яскравіше усіх.
Кожного року у цю пору
Я оминаю калюжі, ховаюсь від дощу
Й згадую її. Під шелест листя і свист прохолодного вітру.
боже, як це гарно, плачу🤧💔