Знаєш як називають травмованих людей?
Загадкові.
Вони не схожі на інших,
Закриті в собі, неговіркі.
Є теми для них – табу:
Вони не будуть про них з незнайомцями говорити.
Стискаються. Ховають долоні в рукави свіншота,
Надягають капюшон, зорового контакту уникають.
Соромляться танцювати,
Бояться себе відпустити й втратити контроль.
Вони весь негатив носять в собі й часом вибухають істерикою.
Мовчать.
Мовчать.
Мовчать.
Не витримують…
Витирають сльози, задирають голови вверх.
Їм потрібно себе любити.
Вони ховаються за маскою впевненості в собі,
Але насправді ненавидять своє тіло.
«Високомірні», «дикі», «зверхні».
За них кажуть – «вибагливі».
Бо вони впускають у свій світ не всіх.
Їм кажуть: «Такі як ти, залишаються самотніми».
Страх, осуд.
Високо піднята голова. Вони закриваються від всіх.
Вони оптимістичні та круті з людьми, які вважають їх друзями.
Та вони навіть їм розказати всього не можуть.
Вони ковтають образи від тих, хто хотів увійти «до обраних».
Вони ховаються за веселим і гучним сміхом.
Уникають незнайомих місць та людей.
Довіряють тільки собі, й більше нікому, –
Вони звикли розраховувати лише на себе.
Вони кажуть, що просто такі є.
Інтроверти.
Що інакші з близькими людьми (брехня).
Вони часто сидять на самоті, поринувши в свої думки.
Коли їх питають, вони машинально кажуть що в нормі.
Є речі, про які вони мовчать, не розповідають, –
Але вони про них думають.
І рідко хто бачить –
Ці люди просто зламані.
Вони весь час бояться: бути дотепними,
Виглядати не по-стандарту, гарно вбиратись.
Показувати своє щастя, справжні емоції.
Шукають у всьому підвох, не довіряють.
Вони називають себе такими як всі.
Безликими. Пустими.
Навіть самі не в змозі визнати, що не в порядку.
Коли щось йде не так,
Звинувачують себе. Навіть якщо не винні.
Вибачаються. Багато вибачаються.
Вони підлаштовуються.
Роблять те, що їм не подобається, аби подобатись іншим.
Вони від цього втомлюються.
Порожнеча.
Думки про суїцид.
Спроби. Невдалі.
Вони бояться болю, називають себе боягузами, –
Вони не хочуть жити,
Але не можуть піти самостійно.
Зриви.
Істерики.
«Я в нормі, все гаразд».
Витирають сльози, голову піднімають високо.
Вони посміхаються так, що болять щоки і скули від фальші.
Бояться самих себе, не впізнають.
Плутаються в своїх почуттях.
Не знають що з ними коїться.
Посміхаються. Не очима.
Відмовляються від алкоголю, –
Вони п’ють на самоті.
Ненависть.
Вони відчувають огиду.
До себе. До кривдників. До всіх.
Мовчать.
На очі навертаються сльози.
Жахливе самопочуття.
Вони починають гризти нігті, кусати губи,
Тривожно постукувати пальцями по столу.
Сідають на останні ряди.
Сидять в навушниках, запускають нігті в долоні до крові.
Вони хочуть відкритися.
Спроба. Невдача.
Вони ще більше закриваються та заходять в себе.
Вони називають своє життя паскудним,
Але знають, що в когось воно ще гірше.
Вони бачать подібних собі…
Вони не вірять тим, хто каже що їм шкода.
Шукають оптимізм.
Шукають людей, які не дають їм впасти.
Не прив’язуються. Ставлять межі.
Відштовхую. Роблять боляче, хоча не хотіли.
Залишаються знову самі.
І самостійно піднімаються з колін.
Вони надзвичайно сильні.
Бо продовжують боротьбу з собою кожен день.
