Вона більше не бачила снів,
Не думала, на що схожі хмари.
Не гладила дворових котів,
Не торкалась до своєї гітари.
У квартирі завжди було чисто,
Без цукру пила ранкову каву.
Закривала вікна від пташиного свисту
І весь час тонула в якихось справах.
Вона не всміхалась водію у маршутці,
Тепер не писала комусь довгих смс.
Не ходила в улюбленій подертій куртці,
Не навідувалась до знайомих адрес.
Не ставила квіти в горшках на полиці,
Не виглядала у чорному небі зірок.
Нікому не розказувала своєй таємниці,
Ховаючи її в тумані безкінечних думок.
Зашились в блокноті недописані пісні,
А сусіди не жалілись на спів у суботи.
Рідні вулички стали чогось їй затісні,
А дні тягучі й бридкі до блювоти.
Калюжі і дощ, зупинка й трамвай,
Пом'ятий квиток і червоне світлофора.
На нього піде, не почувши "стривай!"
Загубившись в своєму "завтра" й "учора".
Промокне до нитки, підніметься на третій,
Тихо сидітиме на холодних сходах собі.
І скільки б не крутилася вперта планета
Не вдасться закінчитись байдужій зимі.
кому не важко, підпишіться на мій тг :)
