#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі
Ліс. Вона блукала між темними стовбурами, які здіймалися все вище і вище. Очі заледве знаходили обриси дерев у мороці ночі. Поруч йшов невсипущий в тілі вовка. Він не кидався на неї, не намагався вбити її і забрати душу. Просто йшов поряд і гарчав лише тоді, коли Лавінія зупинялась. Їй здалося, що вона знає, де водоспад, але спеціально його минає. Ноги, ніби самі її ведуть. Дивно. Глянула на руки і жахнулась. Це не її руки. Вони були грубішими і більш виразними. По мізинцю лівої руки йшов старий шрам, ніби хтось намагався його відрізати. Це були чоловічі руки.
Дівчина згадала сон, який снився цієї ночі, побачивши колекцію каблучок Зоряни. Лавінія не знала, що може означати цей сон, але він був таким реальним і від цього мороз біг по шкірі.
-Ей, ти взагалі мене слухаєш? – Зоряна запитально глянула на неї через люстерко у красивій вирізьбленій рамі. – Прошу, скажи, що ти зараз думала про якогось красивого і загадкового юнака, від одної усмішки якого у тебе стрибає серце.
Лавінія пирхнула, продовжуючи вплітати стрічку у біляве волосся сусідки.
-Якщо у тебе стрибає серце так, як ти сказала, то це не означає, що ти закохалась. Скоріше за все, ти отруїлась блекотою. – вона усміхнулась і стали видно її загострені по боках зуби, через що слова отримали хиже забарвлення.
Ця її риса багато на кого наводила жах. Вважалося за погану прикмету мати зуби, схожі на вовчі, хоча дівчина не знаходила особливої схожості між своїми зубами і з продовгуватими іклами вовків.
-Ти жахливо жорстока! – Зоряна зробила обурений вигляд і заклала за вухо обрубане пасмо волосся. Вона мала прекрасні, густі біляві коси. А під час Посвяти дівчина зіткнулася із Варварою, яка також проходила Посвяту цього року. Вони зчепились і у тій бійці Варварин кинджал відрізав пасмо Зоряниного волосся. Менш милішою сусідка не стала, але довгенько горювала за своїм кучериком.
Лавінія згадала, як та Варвара здала їх із Дем’яном, коли вони хотіли вийти до лісу. Варвара їх помітила і доповіла вчителю. Той не міг закрити очі на таке явне порушення. Так, вона повністю розуміла Зоряну. І сама була б не проти добре дати по макітрі тій дівці.
-Якщо плестимеш з такою швидкістю і далі, то ми прийдемо на гуляння, вже коли пшениця дозріватиме. – підігнала сусідка.
-Я майже закінчила. – Лавінія зав’язала стрічку на кілька вузлів і відступила, милуючись своїми стараннями.
-Тоді ходімо. – сусідка підскочила і розгладила червону спідницю.
Вони направилися до дверей, але їх зупинив голос Весси:
-Заждіть!
Подруга стояла, тереблячи косу із вплетеною у неї зеленою стрічку. Нічого собі! Вона ніколи не вплітала собі стрічок, відмахуючись і придумуючи різні відмовки. Але не одна стрічка здивувала Лавінію. Весса була вдягнена у схожу, темно-багряну, як і у неї самої, спідницю; сорочку з орнаментом, вишитим темно-зеленими нитками. Невже...
– Я піду з вами. – підтвердила її сподівання подруга.
-То поспішімо. – Зоряна схопила плащ і першою вискочила за двері.
На академію повільно насувалась ніч, поглинаючи ті залишки сонячного світла, які дожили до смеркання. Гуляння вирішили проводити біля Чортового Ока. Дівчина ледь здригнулася при згадці про останнє відвідування того місця. Тоді їй здавалося, що вона тонула. Як тоді, дуже давно з Ярошем. Лавінія глянула на Вессу, яка йшла поруч і, здавалося, теж дуже нервує, але не через озеро. Без кінця розправляла неіснуючі складки на спідниці і сорочці, теребила пов’язки плаща. Цими діями вона нагадувала Дарія.
-Тобі дуже личить темно-зелений колір. Добре поєднується з кольором очей. – Лавінія сказала це не дуже голосно, тому Зоряна це не почула, натхненно крокуючи спереду.
Подруга заглянула їй в очі і з її обличчя зникли напруга й занепокоєння.
-Дякую. – так само тихо відповіла вона, знаходячи руку подруги і легко стискаючи у своїй теплій і м’якій долоні. У Лавінії відібрало мову. Весса, яка жахливо не любила дотиків і всіляко їх уникала, сама взяла її за руку.
Її очі, певно, стали круглими, мов карбованці, бо Весса посміхнулась, дивлячись на її реакцію.
-У тебе все добре? – стурбовано запитала Лавінія, хвилюючись , чи не вдарив подругу хтось по голові під час Посвяти.
-У мене все чудово! – вона втішно посміхнулася, теплою посмішкою, якою обдаровує людей дуже не часто. У Лавінії відлягло від серця. Схоже, Посвята змінила кожного, без винятку, просто це важко помітити з першого погляду.
Ватра звивалася яскраво-багряними і жовтими відтінками, заворожуючи танцем полум’я. Лавінія стояла поруч з Вессою. Згодом підійшли Дарій і Дем’ян, але вони не встигли перекинутись хоч одним слівцем, бо вчитель Яків попросив уваги. Гомін, перешіптування, дружні розмови враз затихають. Всі очі спрямовуються у його бік.
-Шановні учні, я хочу поздоровити вас із тим, що багато хто з вас стали Тіньовиками або ж обрали для себе якийсь інший і не менш важливий шлях. Важко було б захищатися від нечисті, якби не було майстерних ковалів, які знають тіньову справу. Не легко було б без гострих умів, які кинуть свої сили на вивчення природи і нових способів подолання невсипущих. А як же бути без цілителів і знахарів? Ні, се тобі не шабльою махати. Тут треба чуття мати; знати кожну травинку; знати що і як лікувати. – вчитель обвів юрбу поглядом, - Кожен з вас сам обирає Долю чи Недолю. Ви. От хто царює у вашому житті. Я вірю, що ви обрали свій шлях виважено і з мудрістю, бо ви будете щасливі, якщо робитимете справу, яка вам до вподоби, а якщо вона вам до вподоби, то ви виконуватимете її добре. І тоді буде лад.
Почулись оплески.
-От, що-що , а промови він виголошує неабияк.- тихо сказав Дем’ян. Дарій кивнув, погоджуючись.
-Се ще не все. Маю честь привітати того, хто пройшов Посвяту найшвидше від усіх. – хитрий вчитель зробив паузу і обвів поглядом учнів, які згорали від нетерплячки. – Ільяр!
Ім’я луною відбилося у голові Лавінії. Він ніколи особливо не виділявся. Був десь на рівні «середніх». Цікаво, як так вийшло, що він прийшов першим? Отже, Северин говорив правду про те, що саме Ільяр зіпхнув її тоді зі скелі. Бо ж йому потрібно було їх якось затримати.
Вона з ним поговорить! І ця розмова не віщуватиме йому нічого доброго.
Хлопець же, почувши своє ім’я, вийшов до Якова, який потиснув руку хлопцеві, вітаючи. Таке ж, як і у старшого брата Лукаша, Ільяр мав рудовате волосся, яке здавалося ще більш жовтогарячим від мерехтіння кострища, що палало неподалік. В очах юнака виблискувала гордість і ще щось, що Лавінія розгадала лише тоді, коли його погляд зустрівся з її. Погляд переможця. Як вовк дивиться на, затисненого під лапою, зайця. Вона все зрозуміла. Це було практично зізнання. Не дивлячись на те, що Лавінія і Северин постійно змагалися, вони ніколи не кидали один одному таких поглядів. Ніхто з них ніколи б не побажав смерті іншому. Це суперечить усім правилам Тіновиків щодо братів по зброї. Покалічити – так, убити – ні.
Краєм ока дівчина помітила, що Дем’ян з кимось переглянувся. Вона простежила поглядом і побачила Северина. Їх раптова дружба починала її бентежити.
Тим часом Яків вручив Ільяру, багато оздоблену шаблю, повернувся і оголосив:
-Святкування починається!
Ліс. Вона блукала між темними стовбурами, які здіймалися все вище і вище. Очі заледве знаходили обриси дерев у мороці ночі. Поруч йшов невсипущий в тілі вовка. Він не кидався на неї, не намагався вбити її і забрати душу. Просто йшов поряд і гарчав лише тоді, коли Лавінія зупинялась. Їй здалося , що вона знає, де водоспад, але спеціально його минає. Ноги, ніби самі її ведуть. Дивно. Глянула на руки і жахнулась. Це не її руки. Вони були грубішими і більш виразними. По мізинцю лівої руки йшов старий шрам, ніби хтось намагався його відрізати. Це були чоловічі руки.
Дівчина згадала сон, який снився цієї ночі, побачивши колекцію каблучок Зоряни. Лавінія не знала, що може означати цей сон, але він був таким реальним і від цього мороз біг по шкірі.
-Ей, ти взагалі мене слухаєш? – Зоряна запитально глянула на неї через люстерко у красивій вирізьбленій рамі. – Прошу, скажи, що ти зараз думала про якогось красивого і загадкового юнака, від одної усмішки якого у тебе стрибає серце.
Лавінія пирхнула, продовжуючи вплітати стрічку у біляве волосся сусідки.
-Якщо у тебе стрибає серце так, як ти сказала, то це не означає, що ти закохалась. Скоріше за все, ти отруїлась блекотою. – вона усміхнулась і стали видно її загострені по боках зуби, через що слова отримали хиже забарвлення. Ця її риса багато на кого наводила жах. Вважалося за погану прикмету мати зуби, схожі на вовчі, хоча дівчина не знаходила особливої схожості між своїми зубами і з продовгуватими іклами вовків.
-Ти жахливо жорстока! – Зоряна зробила обурений вигляд і заклала за вухо обрубане пасмо волосся. Вона мала прекрасні, густі біляві коси. А під час Посвяти дівчина зіткнулася із Варварою, яка також проходила посвяту цього року. Вони зчепились і у тій бійці Варварин кинджал відрізав пасмо Зоряниного волосся. Менш милішою сусідка не стала, але довгенько горювала за своїм кучериком.
Лавінія згадала, як та Варвара здала їх із Дем’яном, коли вони хотіли вийти до лісу. Варвара їх помітила і доповіла вчителю. Той не міг закрити очі на таке явне порушення. Так, вона повністю розуміла Зоряну. І сама була б не проти добре дати по макітрі тій дівці.
-Якщо плестимеш з такою швидкістю і далі, то ми прийдемо на гуляння, вже коли пшениця дозріватиме. – підігнала сусідка.
-Я майже закінчила. – Лавінія зав’язала стрічку на кілька вузлів і відступила, милуючись своїми стараннями.
-Тоді ходімо. – сусідка підскочила і розгладила червону спідницю. Вони направилися до дверей, але їх зупинив голос Весси:
-Заждіть! – Подруга стояла, тереблячи косу із вплетеною у неї зеленою стрічку. Нічого собі! Вона ніколи не вплітала собі стрічок, відмахуючись і придумуючи різні відмовки. Але не одна стрічка здивувала Лавінію. Весса була вдягнена у схожу, темно-багряну, як і у неї самої, спідницю; сорочку з орнаментом, вишитим темно-зеленими нитками. Невже... – Я піду з вами. – підтвердила її сподівання подруга.
-То поспішімо. – Зоряна схопила плащ і першою вискочила за двері.
На академію повільно насувалась ніч, поглинаючи ті залишки сонячного світла, які дожили до смеркання. Гуляння вирішили проводити біля Чортового Ока. Дівчина ледь здригнулася при згадці про останнє відвідування того місця. Тоді їй здавалося, що вона тонула. Як тоді, дуже давно з Ярошем. Лавінія глянула на Вессу, яка йшла поруч і, здавалося, теж дуже нервує, але не через озеро. Без кінця розправляла неіснуючі складки на спідниці і сорочці, теребила пов’язки плаща. Цими діями вона нагадувала Дарія.
-Тобі дуже личить темно-зелений колір. Добре поєднується з кольором очей. – Лавінія сказала це не дуже голосно, тому Зоряна це не почула, натхненно крокуючи спереду.
Подруга заглянула їй в очі і з її обличчя зникли напруга й занепокоєння.
-Дякую. – так само тихо відповіла вона, знаходячи руку подруги і легко стискаючи у своїй теплій і м’якій долоні. У Лавінії відібрало мову. Весса, яка жахливо не любила дотиків і всіляко їх уникала, сама взяла її за руку.
Її очі , певно, стали круглими, мов карбованці, бо Весса посміхнулась, дивлячись на її реакцію.
-У тебе все добре? – стурбовано запитала Лавінія, хвилюючись , чи не вдарив подругу хтось по голові під час Посвяти.
-У мене все чудово! – вона втішно посміхнулася, теплою посмішкою, якою обдаровує людей дуже не часто. У Лавінії відлягло від серця. Схоже, Посвята змінила кожного, без винятку, просто це важко помітити з першого погляду.
Ватра звивалася яскраво-багряними і жовтими відтінками, заворожуючи танцем полум’я. Лавінія стояла поруч з Вессою. Згодом підійшли Дарій і Дем’ян, але вони не встигли перекинутись хоч одним слівцем, бо вчитель Яків попросив уваги. Гомін, перешіптування, дружні розмови враз затихають. Всі очі спрямовуються у його бік.
-Шановні учні, я хочу поздоровити вас із тим, що багато хто з вас стали Тіньовиками або ж обрали для себе якийсь інший і не менш важливий шлях. Важко було б захищатися від нечисті, якби не було майстерних ковалів, які знають тіньову справу. Не легко було б без гострих умів, які кинуть свої сили на вивчення природи і нових способів подолання невсипущих. А як же бути без цілителів і знахарів? Ні, се тобі не шабльою махати. Тут треба чуття мати; знати кожну травинку; знати що і як лікувати. – вчитель обвів юрбу поглядом, - Кожен з вас сам обирає Долю чи Недолю. Ви. От хто царює у вашому житті. Я вірю, що ви обрали свій шлях виважено і з мудрістю, бо ви будете щасливі, якщо робитимете справу, яка вам до вподоби, а якщо вона вам до вподоби, то ви виконуватимете її добре. І тоді буде лад.
Почулись оплески.
-От, що-що , а промови він виголошує неабияк.- тихо сказав Дем’ян. Дарій кивнув, погоджуючись.
-Се ще не все. Маю честь привітати того, хто пройшов Посвяту найшвидше від усіх. – хитрий вчитель зробив паузу і обвів поглядом учнів, які згорали від нетерплячки. – Ільяр!
Ім’я луною відбилося у голові Лавінії. Він ніколи особливо не виділявся. Був десь на рівні «середніх». Цікаво, як так вийшло, що він прийшов першим? Отже, Северин говорив правду про те, що саме Ільяр зіпхнув її тоді зі скелі. Бо ж йому потрібно було їх якось затримати.
Вона з ним поговорить! І ця розмова не віщуватиме йому нічого доброго.
Хлопець же, почувши своє ім’я , вийшов до Якова, який потиснув руку хлопцеві, вітаючи. Таке ж, як і у старшого брата Лукаша, Ільяр мав рудовате волосся, яке здавалося ще більш жовтогарячим від мерехтіння кострища, яке палало неподалік. В очах юнака виблискувала гордість і ще щось, що Лавінія розгадала лише тоді, коли його погляд зустрівся з її. Погляд переможця. Як вовк дивиться на, затисненого під лапою, зайця. Вона все зрозуміла. Це було практично зізнання. Не дивлячись на те, що Лавінія і Северин постійно змагалися, вони ніколи не кидали один одному таких поглядів. Ніхто з них ніколи б не побажав смерті іншому. Це суперечить усім правилам Тіновиків. Покалічити – так, убити – ні.
Краєм ока дівчина помітила, що Дем’ян з кимось переглянувся. Вона простежила поглядом і побачила Северина. Їх раптова дружба починала її бентежити.
Тим часом Яків вручив Ільяру, багато оздоблену шаблю, повернувся і оголосив:
-Святкування починається!
Ліс. Вона блукала між темними стовбурами, які здіймалися все вище і вище. Очі заледве знаходили обриси дерев у мороці ночі. Поруч йшов невсипущий в тілі вовка. Він не кидався на неї, не намагався вбити її і забрати душу. Просто йшов поряд і гарчав лише тоді, коли Лавінія зупинялась. Їй здалося , що вона знає, де водоспад, але спеціально його минає. Ноги, ніби самі її ведуть. Дивно. Глянула на руки і жахнулась. Це не її руки. Вони були грубішими і більш виразними. По мізинцю лівої руки йшов старий шрам, ніби хтось намагався його відрізати. Це були чоловічі руки.
Дівчина згадала сон, який снився цієї ночі, побачивши колекцію каблучок Зоряни. Лавінія не знала, що може означати цей сон, але він був таким реальним і від цього мороз біг по шкірі.
-Ей, ти взагалі мене слухаєш? – Зоряна запитально глянула на неї через люстерко у красивій вирізьбленій рамі. – Прошу, скажи, що ти зараз думала про якогось красивого і загадкового юнака, від одної усмішки якого у тебе стрибає серце.
Лавінія пирхнула, продовжуючи вплітати стрічку у біляве волосся сусідки.
-Якщо у тебе стрибає серце так, як ти сказала, то це не означає, що ти закохалась. Скоріше за все, ти отруїлась блекотою. – вона усміхнулась і стали видно її загострені по боках зуби, через що слова отримали хиже забарвлення. Ця її риса багато на кого наводила жах. Вважалося за погану прикмету мати зуби, схожі на вовчі, хоча дівчина не знаходила особливої схожості між своїми зубами і з продовгуватими іклами вовків.
-Ти жахливо жорстока! – Зоряна зробила обурений вигляд і заклала за вухо обрубане пасмо волосся. Вона мала прекрасні, густі біляві коси. А під час Посвяти дівчина зіткнулася із Варварою, яка також проходила посвяту цього року. Вони зчепились і у тій бійці Варварин кинджал відрізав пасмо Зоряниного волосся. Менш милішою сусідка не стала, але довгенько горювала за своїм кучериком.
Лавінія згадала, як та Варвара здала їх із Дем’яном, коли вони хотіли вийти до лісу. Варвара їх помітила і доповіла вчителю. Той не міг закрити очі на таке явне порушення. Так, вона повністю розуміла Зоряну. І сама була б не проти добре дати по макітрі тій дівці.
-Якщо плестимеш з такою швидкістю і далі, то ми прийдемо на гуляння, вже коли пшениця дозріватиме. – підігнала сусідка.
-Я майже закінчила. – Лавінія зав’язала стрічку на кілька вузлів і відступила, милуючись своїми стараннями.
-Тоді ходімо. – сусідка підскочила і розгладила червону спідницю. Вони направилися до дверей, але їх зупинив голос Весси:
-Заждіть! – Подруга стояла, тереблячи косу із вплетеною у неї зеленою стрічку. Нічого собі! Вона ніколи не вплітала собі стрічок, відмахуючись і придумуючи різні відмовки. Але не одна стрічка здивувала Лавінію. Весса була вдягнена у схожу, темно-багряну, як і у неї самої, спідницю; сорочку з орнаментом, вишитим темно-зеленими нитками. Невже... – Я піду з вами. – підтвердила її сподівання подруга.
-То поспішімо. – Зоряна схопила плащ і першою вискочила за двері.
На академію повільно насувалась ніч, поглинаючи ті залишки сонячного світла, які дожили до смеркання. Гуляння вирішили проводити біля Чортового Ока. Дівчина ледь здригнулася при згадці про останнє відвідування того місця. Тоді їй здавалося, що вона тонула. Як тоді, дуже давно з Ярошем. Лавінія глянула на Вессу, яка йшла поруч і, здавалося, теж дуже нервує, але не через озеро. Без кінця розправляла неіснуючі складки на спідниці і сорочці, теребила пов’язки плаща. Цими діями вона нагадувала Дарія.
-Тобі дуже личить темно-зелений колір. Добре поєднується з кольором очей. – Лавінія сказала це не дуже голосно, тому Зоряна це не почула, натхненно крокуючи спереду.
Подруга заглянула їй в очі і з її обличчя зникли напруга й занепокоєння.
-Дякую. – так само тихо відповіла вона, знаходячи руку подруги і легко стискаючи у своїй теплій і м’якій долоні. У Лавінії відібрало мову. Весса, яка жахливо не любила дотиків і всіляко їх уникала, сама взяла її за руку.
Її очі , певно, стали круглими, мов карбованці, бо Весса посміхнулась, дивлячись на її реакцію.
-У тебе все добре? – стурбовано запитала Лавінія, хвилюючись , чи не вдарив подругу хтось по голові під час Посвяти.
-У мене все чудово! – вона втішно посміхнулася, теплою посмішкою, якою обдаровує людей дуже не часто. У Лавінії відлягло від серця. Схоже, Посвята змінила кожного, без винятку, просто це важко помітити з першого погляду.
Ватра звивалася яскраво-багряними і жовтими відтінками, заворожуючи танцем полум’я. Лавінія стояла поруч з Вессою. Згодом підійшли Дарій і Дем’ян, але вони не встигли перекинутись хоч одним слівцем, бо вчитель Яків попросив уваги. Гомін, перешіптування, дружні розмови враз затихають. Всі очі спрямовуються у його бік.
-Шановні учні, я хочу поздоровити вас із тим, що багато хто з вас стали Тіньовиками або ж обрали для себе якийсь інший і не менш важливий шлях. Важко було б захищатися від нечисті, якби не було майстерних ковалів, які знають тіньову справу. Не легко було б без гострих умів, які кинуть свої сили на вивчення природи і нових способів подолання невсипущих. А як же бути без цілителів і знахарів? Ні, се тобі не шабльою махати. Тут треба чуття мати; знати кожну травинку; знати що і як лікувати. – вчитель обвів юрбу поглядом, - Кожен з вас сам обирає Долю чи Недолю. Ви. От хто царює у вашому житті. Я вірю, що ви обрали свій шлях виважено і з мудрістю, бо ви будете щасливі, якщо робитимете справу, яка вам до вподоби, а якщо вона вам до вподоби, то ви виконуватимете її добре. І тоді буде лад.
Почулись оплески.
-От, що-що , а промови він виголошує неабияк.- тихо сказав Дем’ян. Дарій кивнув, погоджуючись.
-Се ще не все. Маю честь привітати того, хто пройшов Посвяту найшвидше від усіх. – хитрий вчитель зробив паузу і обвів поглядом учнів, які згорали від нетерплячки. – Ільяр!
Ім’я луною відбилося у голові Лавінії. Він ніколи особливо не виділявся. Був десь на рівні «середніх». Цікаво, як так вийшло, що він прийшов першим? Отже, Северин говорив правду про те, що саме Ільяр зіпхнув її тоді зі скелі. Бо ж йому потрібно було їх якось затримати.
Вона з ним поговорить! І ця розмова не віщуватиме йому нічого доброго.
Хлопець же, почувши своє ім’я , вийшов до Якова, який потиснув руку хлопцеві, вітаючи. Таке ж, як і у старшого брата Лукаша, Ільяр мав рудовате волосся, яке здавалося ще більш жовтогарячим від мерехтіння кострища, яке палало неподалік. В очах юнака виблискувала гордість і ще щось, що Лавінія розгадала лише тоді, коли його погляд зустрівся з її. Погляд переможця. Як вовк дивиться на, затисненого під лапою, зайця. Вона все зрозуміла. Це було практично зізнання. Не дивлячись на те, що Лавінія і Северин постійно змагалися, вони ніколи не кидали один одному таких поглядів. Ніхто з них ніколи б не побажав смерті іншому. Це суперечить усім правилам Тіновиків. Покалічити – так, убити – ні.
Краєм ока дівчина помітила, що Дем’ян з кимось переглянувся. Вона простежила поглядом і побачила Северина. Їх раптова дружба починала її бентежити.
Тим часом Яків вручив Ільяру, багато оздоблену шаблю, повернувся і оголосив:
-Святкування починається!Ліс. Вона блукала між темними стовбурами, які здіймалися все вище і вище. Очі заледве знаходили обриси дерев у мороці ночі. Поруч йшов невсипущий в тілі вовка. Він не кидався на неї, не намагався вбити її і забрати душу. Просто йшов поряд і гарчав лише тоді, коли Лавінія зупинялась. Їй здалося , що вона знає, де водоспад, але спеціально його минає. Ноги, ніби самі її ведуть. Дивно. Глянула на руки і жахнулась. Це не її руки. Вони були грубішими і більш виразними. По мізинцю лівої руки йшов старий шрам, ніби хтось намагався його відрізати. Це були чоловічі руки.
Дівчина згадала сон, який снився цієї ночі, побачивши колекцію каблучок Зоряни. Лавінія не знала, що може означати цей сон, але він був таким реальним і від цього мороз біг по шкірі.
-Ей, ти взагалі мене слухаєш? – Зоряна запитально глянула на неї через люстерко у красивій вирізьбленій рамі. – Прошу, скажи, що ти зараз думала про якогось красивого і загадкового юнака, від одної усмішки якого у тебе стрибає серце.
Лавінія пирхнула, продовжуючи вплітати стрічку у біляве волосся сусідки.
-Якщо у тебе стрибає серце так, як ти сказала, то це не означає, що ти закохалась. Скоріше за все, ти отруїлась блекотою. – вона усміхнулась і стали видно її загострені по боках зуби, через що слова отримали хиже забарвлення. Ця її риса багато на кого наводила жах. Вважалося за погану прикмету мати зуби, схожі на вовчі, хоча дівчина не знаходила особливої схожості між своїми зубами і з продовгуватими іклами вовків.
-Ти жахливо жорстока! – Зоряна зробила обурений вигляд і заклала за вухо обрубане пасмо волосся. Вона мала прекрасні, густі біляві коси. А під час Посвяти дівчина зіткнулася із Варварою, яка також проходила посвяту цього року. Вони зчепились і у тій бійці Варварин кинджал відрізав пасмо Зоряниного волосся. Менш милішою сусідка не стала, але довгенько горювала за своїм кучериком.
Лавінія згадала, як та Варвара здала їх із Дем’яном, коли вони хотіли вийти до лісу. Варвара їх помітила і доповіла вчителю. Той не міг закрити очі на таке явне порушення. Так, вона повністю розуміла Зоряну. І сама була б не проти добре дати по макітрі тій дівці.
-Якщо плестимеш з такою швидкістю і далі, то ми прийдемо на гуляння, вже коли пшениця дозріватиме. – підігнала сусідка.
-Я майже закінчила. – Лавінія зав’язала стрічку на кілька вузлів і відступила, милуючись своїми стараннями.
-Тоді ходімо. – сусідка підскочила і розгладила червону спідницю. Вони направилися до дверей, але їх зупинив голос Весси:
-Заждіть! – Подруга стояла, тереблячи косу із вплетеною у неї зеленою стрічку. Нічого собі! Вона ніколи не вплітала собі стрічок, відмахуючись і придумуючи різні відмовки. Але не одна стрічка здивувала Лавінію. Весса була вдягнена у схожу, темно-багряну, як і у неї самої, спідницю; сорочку з орнаментом, вишитим темно-зеленими нитками. Невже... – Я піду з вами. – підтвердила її сподівання подруга.
-То поспішімо. – Зоряна схопила плащ і першою вискочила за двері.
На академію повільно насувалась ніч, поглинаючи ті залишки сонячного світла, які дожили до смеркання. Гуляння вирішили проводити біля Чортового Ока. Дівчина ледь здригнулася при згадці про останнє відвідування того місця. Тоді їй здавалося, що вона тонула. Як тоді, дуже давно з Ярошем. Лавінія глянула на Вессу, яка йшла поруч і, здавалося, теж дуже нервує, але не через озеро. Без кінця розправляла неіснуючі складки на спідниці і сорочці, теребила пов’язки плаща. Цими діями вона нагадувала Дарія.
-Тобі дуже личить темно-зелений колір. Добре поєднується з кольором очей. – Лавінія сказала це не дуже голосно, тому Зоряна це не почула, натхненно крокуючи спереду.
Подруга заглянула їй в очі і з її обличчя зникли напруга й занепокоєння.
-Дякую. – так само тихо відповіла вона, знаходячи руку подруги і легко стискаючи у своїй теплій і м’якій долоні. У Лавінії відібрало мову. Весса, яка жахливо не любила дотиків і всіляко їх уникала, сама взяла її за руку.
Її очі , певно, стали круглими, мов карбованці, бо Весса посміхнулась, дивлячись на її реакцію.
-У тебе все добре? – стурбовано запитала Лавінія, хвилюючись , чи не вдарив подругу хтось по голові під час Посвяти.
-У мене все чудово! – вона втішно посміхнулася, теплою посмішкою, якою обдаровує людей дуже не часто. У Лавінії відлягло від серця. Схоже, Посвята змінила кожного, без винятку, просто це важко помітити з першого погляду.
Ватра звивалася яскраво-багряними і жовтими відтінками, заворожуючи танцем полум’я. Лавінія стояла поруч з Вессою. Згодом підійшли Дарій і Дем’ян, але вони не встигли перекинутись хоч одним слівцем, бо вчитель Яків попросив уваги. Гомін, перешіптування, дружні розмови враз затихають. Всі очі спрямовуються у його бік.
-Шановні учні, я хочу поздоровити вас із тим, що багато хто з вас стали Тіньовиками або ж обрали для себе якийсь інший і не менш важливий шлях. Важко було б захищатися від нечисті, якби не було майстерних ковалів, які знають тіньову справу. Не легко було б без гострих умів, які кинуть свої сили на вивчення природи і нових способів подолання невсипущих. А як же бути без цілителів і знахарів? Ні, се тобі не шабльою махати. Тут треба чуття мати; знати кожну травинку; знати що і як лікувати. – вчитель обвів юрбу поглядом, - Кожен з вас сам обирає Долю чи Недолю. Ви. От хто царює у вашому житті. Я вірю, що ви обрали свій шлях виважено і з мудрістю, бо ви будете щасливі, якщо робитимете справу, яка вам до вподоби, а якщо вона вам до вподоби, то ви виконуватимете її добре. І тоді буде лад.
Почулись оплески.
-От, що-що , а промови він виголошує неабияк.- тихо сказав Дем’ян. Дарій кивнув, погоджуючись.
-Се ще не все. Маю честь привітати того, хто пройшов Посвяту найшвидше від усіх. – хитрий вчитель зробив паузу і обвів поглядом учнів, які згорали від нетерплячки. – Ільяр!
Ім’я луною відбилося у голові Лавінії. Він ніколи особливо не виділявся. Був десь на рівні «середніх». Цікаво, як так вийшло, що він прийшов першим? Отже, Северин говорив правду про те, що саме Ільяр зіпхнув її тоді зі скелі. Бо ж йому потрібно було їх якось затримати.
Вона з ним поговорить! І ця розмова не віщуватиме йому нічого доброго.
Хлопець же, почувши своє ім’я , вийшов до Якова, який потиснув руку хлопцеві, вітаючи. Таке ж, як і у старшого брата Лукаша, Ільяр мав рудовате волосся, яке здавалося ще більш жовтогарячим від мерехтіння кострища, яке палало неподалік. В очах юнака виблискувала гордість і ще щось, що Лавінія розгадала лише тоді, коли його погляд зустрівся з її. Погляд переможця. Як вовк дивиться на, затисненого під лапою, зайця. Вона все зрозуміла. Це було практично зізнання. Не дивлячись на те, що Лавінія і Северин постійно змагалися, вони ніколи не кидали один одному таких поглядів. Ніхто з них ніколи б не побажав смерті іншому. Це суперечить усім правилам Тіновиків. Покалічити – так, убити – ні.
Краєм ока дівчина помітила, що Дем’ян з кимось переглянувся. Вона простежила поглядом і побачила Северина. Їх раптова дружба починала її бентежити.
Тим часом Яків вручив Ільяру, багато оздоблену шаблю, повернувся і оголосив:
-Святкування починається!